— Ти знаєш... я...
— Знаю,— спокійно відповіла вона.— Але я вже закохалася в тебе.
На мить у нього спалахнуло невдоволення, навіть обурення. Вибачте: так не ведуть любовної гри, не можна ж так відразу й беззастережно здаватися першому зустрічному! Та вона навіжена. І як він може втішатися тим, що спокушає її, якщо вона сама визнала себе спокушеною? Як зможе він сподіватися покохати її, якщо з самого початку не може сумніватися в ній? Вона все зіпсувала! Це суперечить усім правилам гри. І водночас його захоплювала щедрість її натури, її нерозважливість.
— Звідки ти можеш знати? — сказав він тим самим легковажним і лагідним тоном і, дивлячись на неї, зненацька подумав, що вона дуже вродлива, просто створена для кохання, і що вона, можливо, сміється з нього. Вона, не відриваючись, дивилась на нього і враз засміялася.
— Ти боїшся, що я сказала правду, і водночас боїшся, що це неправда, так?
І він кивнув головою, в глибині душі радіючи, що вона вгадала його почуття.
— Так слухай, це правда. Ти ніколи по читав російських романів? Раптом після двох зустрічей герой і героїня освідчуються: "Я кохаю вас". І це правда, і це веде оповідь просто до трагічного кінця.
— І який же трагічний кінець передбачаєш ти для нас із тобою в Ліможі?
— Не знаю. Але так само, як для героїв російських романів, мені це цілком байдуже. Поквапся.
Він вийшов разом з нею, трохи впевненіший у собі: з начитаною ланкою менше турбот — вона хоч і не чітко, але знає, що чекає її саму та її партнера. Надвечірнє сонце простягало скісні тіні, заливало рожевим світлом копиці сіна, і Жіль не без задоволення дивився на гарний профіль своєї нової коханки. Зрештою, вона була вродлива, навколо була чудова природа, він виявив себе коли не блискучим, то все ж таки справжнім чоловіком, і Наталі сказала, що кохає його. Це не так уже й погано для неврастеніка. Він засміявся, і вона обернулась до нього.
— Чого ти смієшся?
— Просто так. Я задоволений.
Вона несподівано зупинила машину, міцно взяла ного за вилоги піджака і струснула його, до того ж це відбулося так швидко, що він був приголомшений. ,
— Скажи ще раз. Повтори. Скажи, що ти задоволений.
Вона сказала цс зовсім по-повому — з вимогливими, владпимп, чуттєвими інтонаціями, і в ньому несподівано спалахнуло бажання. Він узяв її за зап'ястя і, цілуючи їй руки, повторював зміненим голосом: "Я задоволений, задоволений" . Вона відпустила його і мовчки повела машину Далі. До самого дому вони майже не розмовляли, і коли Жіль вийшов біля воріт, вони по призначили побачення.
Гіі
Але ввечері, лежачи на ліжку в своїй кімнаті, Жіль усе ще згадував ту дивну хвилину, коли вони зупинилися край дороги, і всміхаючись, думав, що це було дуже схоже на пристрасть.
Розділ V
Кілька днів Жіль не мав від неї ніякої звістки і нітрохи не дивувався. Він був для неї пригодою, до того ж кепською, і про кохання вона говорила, мабуть, ради пристойності, ради безглуздої буржуазної пристойності, а може, у неї просто така манія. Та все ж він був трохи розчарований, і це ще більше посилило його звичайну хандру. Він майже не розмовляв, голився через день і намагався читати книжки, уникаючи російських авторів.
На п'ятий день, після дванадцятої, коли періщив страшенний дощ і Жіль неголений лежав, підібгавши ноги, на дивані в вітальні, вона ввійшла і сіла поруч. Вона уважно дивилась на нього, він бачив її зелені очі з великими зіницями і вдихав запах дощу, що йшов від її вовняного плаття. Та ось вона заговорила напруженим голосом, і Жіль відразу відчув величезну полегкість.
— Ти пе міг подзвонити мені? Або приїхати?
— У мене немає ні телефону, пі машини,— весело сказав він і спробував узяти її за руку. Наталі сухо висмикнула її.
— Я чекала п'ять днів,— промовила вона.— П'ять днів я чекала немитого, неголеного чоловіка, що до того ж сушить голову над кросвордами.
Вона була вкрай розгнівана, і це тішило Жіля набагато більше, ніж він міг сподіватися. Цікаво, що він уперше не вітав себе із спритним маневром, а тільки думав, як він помилявся щодо характеру Наталі. Він спробував пояснити:
— Я не був певний, що тобі хочеться мене бачити.
— Ало ж я сказала, що кохаю тебе,— похмуро відповіла вона.— Сказала чн ні?
Вона скочила на ноги і так швидко пішла до дверей, що він ледве наздогнав її,— вона була вже в передпокої, уже надівала плащ. Будь-якої хвилини могла надійти Оділія або кухарка, але все ж таки він обняв її. Шум дощу на вулиці, ця розгнівана жінка, її несподівана поява, запах дерева, що йшов від сходів, тиша в домі — все це трохи п'янило Жіля. Він тихо цілував її, а вона вперто стояла з похнюпленою головою, та раптом підвела її і обняла його обіруч за шию. Він повів її до себе в кімнату зовсім не криючись, із тією зухвалою сміливістю, яку викликає жага і яка приносить удачу, і вони нарешті стали справжніми коханцями, якими можуть бути лише люди, створені для кохання і досвідчені у коханні. Так Жіль віднайшов смак до насолоди.
Вечоріло. Жіль чув, як сестра внизу віддає якісь розпорядження голосніше, :ніж завжди, і раптом він усе зрозумів, обернувся до Наталі й тихо засміявся. Вона ліниво розплющила очі й зразу ж заплющила їх. Він запитав:
— Де ти залишила машину?
— Перед дверима. А що? Ох, боже мій, я зовсім забула про твою сестру і Флорана. Я тільки хотіла вилаяти тебе і поїхати геть. Що вони тепер подумають?
Вона говорила стомленим, спокійним голосом, яким говорять після любовних утіх, і Жіль думав і не міг збагнути, як він жив майже чотири місяці, не чуючи такого голосу. Він усміхнувся.
— А як ти гадаєш, що вони думають? Вона, не відповідаючи, повернулась до нього.
— Я знала,— мовила вона.— Знала, що у нас із тобою так буде.^ Знала, як тільки побачила тебе. Дивно...
— Краще ніж дивно,— сказав він.— Ходімо впп'ємо "порто-фліпу".
— Ми спустимося вниз, нічого не пояснюючи?
— Це єдиний спосіб,— відповів Жіль.— Ніколи не треба нічого пояснювати. Одягайся.
У нього знову з'явився рішучий владний голос, яким він давно вже не розмовляв, і раптом він усвідомив це, спіймавши веселий, трохи іронічний погляд Наталі, яка все ще лежала, загорнувшися в ковдру. Він нахилився, поцілував її у плече.