А жандар підождав, поки до нього не протислися ще других двоє жандарів; потім вони перескочили через поруччя вулички і, забігши перед людей на шлях, знов почали кричати розходитися. "Та куди ж нам іти, як ви загородили нам дорогу?.." — говорили люди. "Чому ви забігли нам дорогу? Пустіть нас до наших хат…" Але жандарі станули всі в ряд і виставили проти людей штики… "В імені права прошу розійтися, бо стрілятиму".
І в цю хвилю положення було таке. Марко був в передніх рядах, але не напереді, сестра держала його праву руку, жінка обняла його за шию з правого боку, а брат Іван обняв з правого боку за плечі. На поклик жандарів передні люди, а в тім і Марко, зупинилися, але задні того не чули й перли наперед, — і тут сталося щось страшне. Всі три жандарі, пропускаючи мимо себе других людей, всі три одразу вдарили на Марка, тільки на нього одного. Один ударив його штиком у груди з правого боку, між руками жінки й сестри… "Браття… вже кров з мене ллє…" — застогнав нещасний, а тут старший жандар ударив штиком в живіт, один раз і другий раз… Марко ступив два кроки і впав мертвий…
Жандарі обтирали кров з штиків хустинками… Нічого не сталося, ніхто більше не був зачеплений, ніхто не був арештований, — тільки от жандарі вбили свого ворога, та й усе. Бо Марко мав багато політичних процесів, в котрих все вигравав проти жандарів, бо Марко стояв за громаду.
А потім два жандарі пішли, а зостався один старший (така була небезпека для жандарів); він хотів стріляти ще до одного свідомого українця — Микити Василика, але вже жиди його затулили собою. А коли брат убитого й ще двоє людей хотіли занести тіло Марка до хати, то жандар не дозволив, — і тіло лежало на шляху. Тут же жандар розібрав покійного з кожуха, розстебнув сорочку й наддер її сам коло ковніра, а також вийняв з торби бандаж і заткав трупові одну рану.
Місцевий священик вибіг з хати й молився коло вбитого. Люди одні падали на коліна, другі простягали руки до неба, повторяючи слова молитви, і всі плакали; лиш жандар не шанував навіть цеї мінути й кричав: "В імені права прошу розійтися!" І так серед шляху лежало тіло народного мученика більш як чотири години.
Через три дні відбувався похорон. До шістьох тисяч народу місцевого й сторонського зібралося, щоб віддати послі дню послугу народному борцеві".
Вони читали далі:
— "На простих санях підвищення, оббите темними коверцями, замаяне смерековими луками з хрестиками. Домовина прикрита покривалами; посередині неї вінець із цвіті в, а над головою — мученичий, терновий. Сани тягнуть четверо коней, прибраних скиндячками, а на конях їдуть хлопці, однаково одіті в білі шапки й гарні сіряки та перепоясані народними лентами.
Веде свого провідника в далеку дорогу хлопська почесна сторожа в гарних сіряках і кучмах. На чотирьох рогах несуть народні прапори, а по боках по троє селян, перев'язаних лентами. Напереді походу йде селянин з хрестом і процесія, а за ними п'ять священиків. За домовиною в першім ряді брат покійного, вдова й сестра-жалібниця, що й свою грудь наставляла на жандарські штики, а за ними — непроглядні народні маси, заступники соток доокружних сіл.
І як зблизився похід до місця вбивства, — плач і крик затряс народом, як буря: "Тут, тут зарізали!"
…На цім місці читання ввірвалося, мовби хто перервав нитку. Серед трьох була тиша. Безсмисленість злочину, жорстокість умовин життя, що можуть допроваджувати до таких випадків, — однаково придавила всіх.
Молоді голови похилилися… Чи крикнути?.. Чи заплакати?..
А кав'ярня гула своїми брудно-буденними шумами: чад цигар, папірос стояв сизою хмарою, і в ній мов повисали, не дорвавшися до стелі, всі голоси. Десь у кутку, невидимий, обкутаний димом, сумно заграв оркестр, і розбитий, понівечений тенор затяг якийсь романс.
Троє мовчали…
Вирвалося зітхання, і той голос, що читав, прошепотів:
— Боже мій!.. Чиє прокляття зв'язало нас одвіку з цим народом?..
27
Латинники — українські селяни римо-католицького обряду. їх поляки силоміць зараховували до поляків. (Приміт. авт.).
28
"Читальня" (пол.).
29
Каси взаємодопомоги системи Райфазена. (Приміт. авт.).
30
Старшина сільський. (Приміт. авт.).
31
Двір — це не тільки дім, оселя поміщика, а це громадське поняття, навіть юридична особа. (Приміт. авт.).
32
Оскаржень.
33
До будинку волості, чи, як тепер, сільради. (Приміт. авт.).
34