Гарріс і досі думає, що ми з Джорджем усе це влаштували навмисно. Ось такі несправедливі підозри переслідують навіть найбільш безвинних, і, як казав поет, "хто зможе уникнути наклепу?"[27].
А й справді, хто?
РОЗДІЛ XIV
Воргрейв. Воскові фігури. Соннінг. Наше рагу. Монморенсі глузує. Битва Монморенсі з чайником. Джордж учиться грати на банджо. Розчарування. Труднощі музичних аматорів. Навчання грі на волинці. Після вечері у Гарріса пропав настрій. Ми з Джорджем ідемо на прогулянку і повертаємось голодними і мокрими. З Гаррісом відбувається щось дивне. Гарріс і лебеді, визначна історія. Тривожна ніч Гарріса.
Після сніданку нам вдалося зловити легкий вітерець, і він потихеньку поніс нас повз Воргрейв і Шиплейк. Причаївшись за звивиною річки, розніжений під дрімотними променями полуденного літнього сонця, Воргрейв відтворює чудову картину старовини, яка надовго залишається в пам'яті.
Готель "Св. Георгій і Змій" у Воргрейві може похизуватися своєю вивіскою. З одного боку її розписав Леслі[28], член Королівської академії, а з іншого — Ходжсон, що родом із Ходжсона. Леслі зобразив битву, а Ходжсон — сцену після битви, на якій Георгій, зробивши свою справу, насолоджується пінтою пива.
У Воргрейві жив Дей, автор "Сендфорда і Мертона"[29]. Там же, що ще більше додає слави Воргрейву, його було і вбито. У церкві стоїть пам'ятник місіс Сарі Хілл, котра заповідала щороку на Великдень ділити один фунт між двома хлопчаками та двома дівчатками, які "завжди в усьому слухалися своїх батьків, ніколи не лаялися, не брехали, не крали і не били вікон". Уявити тільки: відмовитися від усього цього заради п'яти шилінгів на рік! На правду, вони того не варті.
Розповідають, що колись, багато років тому, у місті з'явився хлопчик, котрий справді ніколи нічого такого не робив, принаймні ніхто не міг сказати, що він це робив. Що, зрештою, і вимагалося. За це його було нагороджено короною слави. А впродовж трьох тижнів потому його у скляній шафі виставляли напоказ у залі мерії.
Що сталося з грішми після того, не знає ніхто. Кажуть, що їх завжди передають найближчій галереї воскових фігур.
Шиплейк — красиве село, однак лежить воно за пагорбами, і побачити його з річки не можна. У шиплейкській церкві одружувався Теннісон[30].
Ближче до Соннінга річка звивається поміж багатьох островів. Там вона дуже спокійна, мовчазна і малолюдна. Лише інколи надвечір там можна зустріти якусь парочку закоханих селян, які прогулюються її берегами. Аррі та лорд Фітцнудл[31] лишилися позаду біля Хенлі, а до похмурого брудного Рединга ще далеко. Це той відрізок річки, де можна помріяти про минулі дні, згадати людей, що пішли від нас і подумати про те, що могло б статися, але не сталося, хай йому чорт.
Біля Соннінга ми вибралися із човна і пішли прогулятися селом. Це найчарівніший куточок на всій річці. Воно більше схоже на якийсь театральний майданчик, аніж на село, збудоване з цегли на вапняковому розчині. Кожен будинок купається в трояндах, і зараз, на самому початку червня, своєю витонченою пишнотою вони заполонили все довкола. Якщо ви хочете побути в Соннінгу зупиніться в готелі "Буйвіл", що за церквою. Це справжній середньовічний сільський готель з його низенькими затишними кімнатками та ґратчастими вікнами, з нездоланними сходами та звивистими коридорами і з зеленим сквериком перед входом, де вечорами на лавицях у затінку дерев збираються старі чоловіки, щоб випити кухоль елю та погомоніти про сільські справи.
Ми блукали по мальовничому Соннінгу десь із годину чи близько того, а потім, оскільки було вже надто пізно, щоб минути Реддінг, ми вирішили повернутися на якийсь із островів біля Шиплейка і зупинитися там на ніч. Коли ми туди дісталися, було ще досить-таки рано, тож Джордж запропонував скористатися чудовою нагодою і влаштувати собі вишукану смачну вечерю. Він сказав, що покаже нам, які кулінарні дива можна створити на березі річки. З овочів, із залишків холодної яловичини і взагалі з усього, що лишилося, Джордж запропонував приготувати ірландське рагу.
Пропозиція видалася нам чудовою. Джордж назбирав дров і розпалив вогонь, а ми з Гаррісом взялися чистити картоплю. Я ніколи не думав, що чистити картоплю настільки складно. Більш кропіткої справи мені робити ще не доводилось. Почали ми дуже весело, я б навіть сказав, грайливо. Але вже після першої картоплини від нашої бадьорості не залишилось і сліду. Що більше ми її чистили, то, здавалося, більше лушпиння на ній лишалося. Коли ми нарешті обчистили все лушпиння та вирізали всі вічка, картоплини не лишилося, принаймні те, що лишилося, не заслуговувало на жодну увагу. Джордж підійшов, поглянув на неї — вона була завбільшки з квасолину — і сказав:
— Е-е ні-і, так не піде. Це — марнотратство. Її треба шкребти.
І ми почали шкребти. Але це виявилося ще важче, ніж чистити. Картопля ж буває найнезвичайнішої форми — з випуклостями, наростами, впадинами. Ми працювали без упину двадцять п'ять хвилин, і все, на що ми спромоглися, було чотири картоплини. Тоді ми запротестували. Сказали, що потім нам ще до ночі потрібно буде відшкрібати самих себе.
Я ніколи й гадки не мав, що від шкрябання картоплі людина може так забруднитися. У це важко повірити, але з тих чотирьох картоплин було стільки лушпайок, що вони вкрили нас із Гаррісом по самі вуха.
Така от економія і заощадливість.
Джордж сказав, що це смішно — готувати ірландське рагу з чотирьох картоплин, тож ми взяли їх з півдюжини, чи може трохи більше, вимили їх і вкинули, не чистячи. Ми також поклали туди капустину та всипали з ґалон[32] гороху. Джордж усе це перемішав і сказав, що, як на нього, то трохи рідкувате. Ми вивернули все з кошиків, зібрали все, що ще не з'їли, і кинули до нашого рагу. Вкинули ми туди і половину пирога зі свининою та шматок холодного бекону. Потім Джордж ще знайшов півбанки консервованого лосося і також вивернув його в казан.
Він сказав, що великою перевагою ірландського рагу є те, що можна позбутися багатьох непотрібних речей. Я виловив із кошика кілька надбитих яєць і долучив їх до справи. Джордж зауважив, що це додасть густоти підливі.