М а л е н ь к а П о л і к с е н а. А маленький зброєносець теж помер?
Г е к т о р. Так, моя кішечка. Він підняв праву руку. Хтось, кого я не бачив, взяв його за здорову руку. І він помер.
Д е м о к о с. Наш полководець, здається, плутає слова, звернені до вмираючих, з промовою на честь померлих
П р і а м. Не впирайся, Гекторе.
Г е к т о р. Добре! Я буду говорити ... (Стає біля воріт.) О ви, які не чують мене, які не бачать мене, почуйте цих слів, погляньте на цю ходу. Ми переможці. Вам це абсолютно байдуже, чи не так? Ви теж переможці. Але ми переможці живі. Ось тут-то починається різниця. Ось тут-то я і відчуваю почуття сорому. Я не знаю, чи розрізняють в натовпі мерців по кокарді. Живі, будь вони переможці чи ні, мають справжню кокарду, навіть дві кокарди. Це їх очі. У нас по два ока, мої бідні друзі. Ми бачимо сонце. Ми робимо все, що можна робити під сонцем. Ми їмо, ми п'ємо ... І в місячному світлі ... ми любимо наших дружин ... а може бути і ваших.
Д е м о к о с. Тепер ти ображаєш мертвих ...
Г е к т о р. Правда, ти так думаєш?
Д е м о к о с. Або мертвих, або живих
Г е к т о р. Є різниця.
П р і а м. Завершуй, Гекторе ... Греки шикуються ...
Г е к т о р. Я закінчую ... О ви, які не нюхають, нічого не відчувають, вдихніть цей фіміам, торкніться цих дарів. Бо в кінці кінців з вами говорить щирий полководець, і знайте, що не до всіх вас я відчуваю однаково почуття ніжності, однаково повагу. Всі ви мертві, але і серед вас є хоробрі і боягузливі, як і серед нас, живих. І навіть заради цієї церемонії ви не примусите мене змішати тих мерців, якими я захоплююся, з тими, якими я не захоплююся. Але ось що я хочу вам сказати сьогодні. Війна здається мені самим сморідним і самим лицемірним засобом зрівнювати людей. І я не припускаю смерть ні як покарання для боягузів, ні як нагороду живим. І хто б ви не були, ви — неіснуючі, забуті, люди без занять, без спокою, без буття, — я розумію, що, закриваючи ці ворота, було б треба, по суті, виправдати перед вами тих, хто уникнув смерті, хто пережив вас, і нехай відчують вони як незаконний привілей ті два блага – теплоту і сяйво неба, — те, що вам ніколи не доведеться ні відчувати,ні побачити.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Мама, ворота закриваються!
Г е к а б а. Так, люба.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Їх штовхають мертві?
Г е к а б а. Вони допомагають трохи.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Вони добре допомагають, особливо ті, що справа.
Г е к т о р. Отже, сталося. Ворота зачинені.
С т р а ж н и к. Як сейф.
Г е к т о р. Настав мир, батько! Настав мир!
Г е к а б а. Так, настав мир.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Відчуваєш себе набагато краще, чи не так, мамо?
Г е к т о р. Звичайно люба!
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Я відчуваю себе набагато краще.
Гримить оркестр греків.
Гонець. П р і а м, їх екіпаж висадився на берег.
Д е м о к о с. Яка музика! Яка жахлива музика! Це сама антитроянська музика. Підемо, приймемо їх як годиться.
Г е к т о р. Прийміть їх по-царськи, і щоб вони прибули сюди без всяких перешкод. Ви відповідаєте за це!
Г е о м е т р. У всякому разі, відповімо їм троянською музикою. Гекторе, може бути, за відсутністю інших засобів висловити наше обурення створимо хоча б музичний конфлікт?
Натовп. Греки! Греки!
Г о н е ц ь. Улісс на естакаді, Пріаме! Куди його проводити?
П р і а м. Сюди. Попередь всіх в палаці ... Ти теж приходь, Парисе. Тобі нічого тут прогулюватися.
Г е к т о р. Батько, підемо приготуємо нашу річ грекам.
Д е м о к о с. Підготуй її трохи краще, ніж свою промову для покійних. Ти зустрінеш більше заперечень.
П р і а м і його сини йдуть.
Ти теж йди, Г е к а б а! Але ти йдеш, не сказавши нам, на що схожа війна.
Г е к а б а. Ти хочеш знати це?
Д е м о к о с. Якщо ти її бачила, скажи.
Г е к а б а. На зад мавпи. Коли мавпа збирається на дерево і показує нам свій червоний зад, весь в лусці, блискучий і оточений брудними патлами, це і є прообраз війни, її обличчя.
Д е м о к о с. А якщо у неї ще лице Олени, то це буде два образи. (Виходить.)
А н д р о м а х а. А ось як раз і Олена. Поліксена, ти добре пам'ятаєш, що ти повинна їй сказати?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Так ...
А н д р о м а х а. Скажи ... (Виходить.)
Сцена шоста.
О л е н а, М а л е н ь к а П о л і к с е н а.
О л е н а. Ти хочеш мені сказати щось, дорога.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Так, тітко Олено.
О л е н а. Певне, щось дуже важливе. Ти така скована. Я впевнена, що ти себе і відчуваєш такою?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Так, тітко Олено.
О л е н а. І те, що ти повинна сказати мені, дійсно вимагає такої скутості?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Ні, тітко Олено.
О л е н а. В такому випадку скажи мені все. Твоя скутість бентежить мене.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Якщо ви нас любите, їдьте.
О л е н а. Чому ж я повинна виїхати, люба?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Через війну.
О л е н а. І ти вже знаєш, що таке війна?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Я точно не знаю, але думаю, що це коли люди вмирають.
О л е н а. Ти знаєш, що таке смерть?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Теж не зовсім добре. Думаю що смерть — це коли люди перестають відчувати.
О л е н а. Про що А н д р о м а х а веліла попросити мене?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Виїхати, якщо ви нас любите.
О л е н а. Мені це видається не дуже логічним. Якби ти кого-небудь любила, ти б його покинула?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. О ні! Ніколи!
О л е н а. Чому ти віддаєш перевагу — залишити Гекабу або перестати що-небудь відчувати?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. О! Звичайно нічого не відчувати. Краще вже залишитися і ніколи нічого не відчувати.
О л е н а. Бачиш, як погано ти висловлюєш свої думки! Навпаки, для того, щоб я поїхала, треба, щоб я вас не любила. Ти віддаєш перевагу, щоб я тебе не любила?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. О ні! Хочу, щоб ви мене любили.
О л е н а. Словом, ти сама не знаєш, що говориш.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Ні ...
Голос Гекаби: "Поліксено!"
Сцена сьома.
Ті ж, Г е к а б а, А н д р о м а х а.
Г е к а б а. Ти оглухла, Поліксено? Чому ти закриваєш очі побачивши мене? Ти корчити з себе статую? Ходімо зі мною.