О л е н а. Вона хоче уявити собі, як це можна нічого не відчувати. Але їй це не вдається.
Г е к а б а. Ти чуєш мене нарешті, Поліксено? Бачиш мене?
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. О так! Я чую тебе! Я бачу тебе!
Г е к а б а. Чому ж ти плачеш? Нічого немає поганого в тому, що ти чуєш і бачиш мене.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Є ... Ти поїдеш.
Г е к а б а. Зробіть мені послугу, Олено, і залиште Поліксену у спокої. Вона занадто чутлива, щоб стикатися з нечутливістю; хоча б через ваше прекрасне плаття і чудовий голос.
О л е н а. І я тієї ж думки. Я раджу Андромахе самій виконувати свої доручення. Поцілуй мене, Поліксено, я їду сьогодні ввечері, раз ти хочеш цього.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Не їдьте, не їдьте!
О л е н а. Браво! Ти стала поступливішою ...
Г е к а б а. Ти йдеш, Андромахо?
А н д р о м а х а. Ні, я залишаюся.
Сцена восьма.
О л е н а, А н д р о м а х а.
О л е н а. Отже, треба порозумітися!
А н д р о м а х а. Думаю, що це необхідно.
О л е н а. Ви чуєте, як всі вони там кричать і сперечаються? Вам цього мало? Вам потрібно ще вияснення між невістками? А про що розмовляти, якщо я їду?
А н д р о м а х а. Їдете ви чи ні, питання тепер не в цьому, Олено.
О л е н а. Скажіть це Гектору. Ви полегшите йому завдання.
А н д р о м а х а. Так, Гектор ніяк не відмовиться від думки про ваш від'їзд. Він як і всі чоловіки. Досить з'явитися зайцю, щоб він відвернувся від хащі, де причаїлася пантера. Так можуть полювати тільки чоловіки. Але не боги.
О л е н а. Якщо ви відкрили, що хочуть боги в цій історії, я вас вітаю.
А н д р о м а х а. Я не знаю, чи хочуть боги чогось. але весь світ чогось хоче. З самого ранку мені здається, що всі чогось вимагають: люди, тварини, рослини ... Аж до дитини, що в утробі моїй.
О л е н а. Чого ж вони вимагають?
А н д р о м а х а. Щоб ви любили Париса.
О л е н а. Якщо вони знають, що я не люблю Париса, вони обізнані краще за мене.
А н д р о м а х а. Ви не любите його. Може, ви змогли б його полюбити. Але зараз ви зблизилися тільки через непорозуміння.
О л е н а. Наше життя з ним протікає радісно, в повній злагоді. Які ж можуть бути при цьому непорозуміння?
А н д р о м а х а. Ви його не любите. Любов — це ще не означає згода. Життя двох людей не терпить байдужості. Вони, як і інші пари, приносять один одному в придане контрастність своїх характерів. Гектор моя протилежність. У нього немає жодного з моїх смаків. Ми проводимо наші дні або в тому, щоб перемогти один одного, або принести себе в жертву один одному. Щастя люблячого подружжя далеко не безхмарне.
О л е н а. А як ви думаєте, якщо б колір мого обличчя, коли я наближаюся до Париса, ставав свинцевим, очі білими, а руки злегка вологими, — мій чоловік Менелай був би в захваті, а греки розцвіли б від задоволення?
А н д р о м а х а. Що думають греки, було б неістотним!
О л е н а. І не було б війни?
А н д р о м а х а. Можливо, її дійсно не було б. Може, якби ви любили один одного, — любов ця закликала б собі на допомогу рівне їй почуття великодушності і силу розуму ... Ніхто, навіть доля, не нападає з легким серцем на пристрасть ... А якби тоді і трапилася війна, ну що ж ... нічого не поробиш.
О л е н а. І це була б не така війна?
А н д р о м а х а. О! Ні, Олено! Ви прекрасно знаєте, яка буде ця боротьба. Доля не пішла б на стільки хитрощів заради звичайної битви. Вона хоче побудувати на ній майбутнє наших рас, наших народів, нашого розуму. Вона хоче, щоб основою наших ідей і нашого майбутнього була історія жінки і чоловіка, які любили один одного, і це не так уже й погано ... Але вона не бачить, що ваш союз лише показний ... Подумати, що ми будемо страждати, помирати заради декоративної любові, що велич або загибель століть, звички і думки довгих років будуть ґрунтуватися на історії двох людей, які не любили один одного ... Це жахливо!
О л е н а. А хіба недостатньо того, що інші вірять в нашу любов.
А н д р о м а х а. Вони не вірять в це, але ніхто не хоче зізнатися. Коли наближається війна, людей пробиває новий піт і події покриваються новим лаком. Брехнею. Наші старці не шанувальники краси, вони люблять самі себе, вони обожнюють потворність. І обурення греків теж облуда. Уже ж грекам-то все одно, що ви там робите з Парисом! І їх кораблі, що причалили там під своїми прапорами і під звуки своїх гімнів — це теж брехня, брехня моря. І проти цього лицемірства поставлене на карту життя мого сина і життя Гектора! У цьому весь жах!
О л е н а. Що ж робити в такому випадку?
А н д р о м а х а. Я благаю вас, Олено. Бачите, я обіймаю вас, благаючи про кохання. Любіть Париса! Або скажіть мені, що я помиляюся. Скажіть мені, що ви покінчите з собою, якщо він помре. Що ви згодні, щоб вас знівечили, тільки б він жив. Тоді війна буде хоч і лихом, але не буде несправедливістю. Я спробую її перенести.
О л е н а. Дорога Андромахо, все це не так просто. Зізнаюся, я не проводжу ночей в роздумах про долі людства, але мені завжди здавалося, що є два роду людей. Одні є, якщо хочете, плоттю людства, інші — це ті, хто диктує закони, визначаючи ходу народів. Перші мають право на сміх, на сльози, на все, чого вимагає їх внутрішнє життя. Іншим же досить тільки жесту, гордої ходи, погляду. Якщо ж ви їх зіллєте воєдино — нічого з цього не вийде. Людство однаково зобов'язане як своїм "зіркам", так і своїм мученикам.
А н д р о м а х а. Олено!
О л е н а. Втім, ви дуже вимогливі! Я не знаходжу мою любов вже такою незначною. Мені вона подобається. Звичайно, ні на мою печінку, ні на мою селезінку не діє, коли Парис покидає мене для гри в м'яч або для лову вужів. Але я підкоряюся йому, він діє на мене як магніт. Це те ж, що і любов, і сильніше, ніж близькість. Це набагато більш давня і плідна пристрасть, ніж та, що виражає себе червоними від сліз очима і проявляється в пестощах любові. В такої любові я відчуваю себе комфортно, неначе зірка в своєму сузір'ї. Я сяю, я дихаю цим, я живу в її обіймах. І я бачу синів, які з'являться плодом такої любові. Високі істоти, світлі, палкі, з довгими пальцями і коротким носом А що буде, якщо я внесу в цю любов ревнощі, багато ніжності і багацько занепокоєння? Світ і без того тривожний. Ви самі бачите!