— Не думаю, що я могла б це зробити, — сказала Джейн, чітко вимовляючи кожне слово.
— Hi, моя люба, — сказала міс Марпл. — Міс Гел'єр не могла б цього зробити.
— Звісно, вона могла б, — заперечила місіс Бентрі. — Не будьте такою пихатою, Джейн. Нам, старшим людям, необхідно бодай трохи попліткувати. Принаймні скажіть нам, хто був тим магнатом.
Але Джейн тільки похитала головою, а міс Марпл, у свій старомодний спосіб, і далі підтримувала дівчину.
— Та історія, певно, завдала їй великої прикрості, — сказала вона.
— Ні, — не стала брехати Джейн. — Я думаю… я думаю, що дуже втішалася нею.
— Можливо, це й правда, — сказала міс Марпл. — То була цікава перерва в одноманітності днів. У якій п'єсі ви тоді грали?
— "Сміт".
— Он як! Це одна з п'єс Сомерсета Моема, чи не так? Усі його п'єси дуже розумні. Я бачила їх на сцені майже всі.
— Ви знову репетируєте її для осінніх гастролей, чи не так? — запитала місіс Бентрі.
Джейн кивнула.
— Гаразд, — сказала міс Марпл, підводячись на ноги. — Мені час додому. Уже так пізно! Ми мали дуже цікавий вечір. Цікавий і незвичайний. Я думаю, історія міс Гел'єр заслуговує на головний приз. Ви згодні зі мною?
— Пробачте, що я вас розгнівала, — сказала Джейн. — Бо я й справді не знаю, як там усе закінчилося. Мабуть, мені треба було сказати про це на самому початку.
У її голосі прозвучав смуток. Доктор Ллойд галантно скористався з нагоди.
— Моя люба юна леді, ви зовсім не повинні були цього робити. Ви поставили перед нами дуже цікаву проблему, на якій ми мали можливість вигострити свій розум. Мені тільки шкода, що жодному з нас не пощастило знайти для неї переконливого розв'язання.
— Говоріть сам за себе, — сказала місі Бентрі. — Я розв'язала її. Я переконана в тому, що мала слушність.
— А знаєте, я теж вірю, що ви її розв'язали, — погодилася Джейн. — Те, що ви сказали, було таким імовірним.
— Яку з її сімох версій ви маєте на увазі? — іронічно поцікавився сер Генрі.
Доктор Ллойд галантно допоміг міс Марпл узути калоші. "На всяк випадок", — як пояснила стара леді. Доктор зголосився провести стару даму до її старомодного котеджу. Загорнувшись у кілька вовняних шалей, міс Марпл іще раз побажала всім доброї ночі. Наостанок вона підійшла до Джейн Гел'єр і, нахилившись, прошепотіла щось актрисі на вухо. Здивоване "Ой!" вихопилося в Джейн — і так голосно, що примусило решту повернути до неї голови.
Усміхаючись і киваючи головою, міс Марпл рушила до виходу. Джейн Гел'єр дивилася їй навздогін приголомшеним поглядом.
— Ви вже лягаєте спати, Джейн? — запитала місіс Бентрі. — Що з вами діється? Ви дивитеся такими очима, ніби щойно побачили привида.
Глибоко зітхнувши, Джейн нарешті прийшла до тями, обдарувала двох чоловіків прегарною усмішкою, яка могла спантеличити кого завгодно, і рушила за своєю господинею до сходів. Місіс Бентрі піднялася з дівчиною до її кімнати.
— Ваш вогонь майже згас, — сказала місіс Бентрі, марно спробувавши розворушити його. — Вони не змогли розпалити його як треба. До чого ж тупими стали ці покоївки. А проте, я думаю, уже досить пізно. Ой леле, та вже повернуло на другу ночі!
— Ви думаєте, є багато людей, схожих на неї? — запитала Джейн Гел'єр.
Вона сіла на краєчок ліжка й вочевидь поринула в задуму.
— Схожих на мою покоївку?
— Ні. Схожих на ту дивовижну стару жінку — як пак її звуть? Марпл?
— О, я не знаю. Я гадаю, що в наших селах таких багато.
— Ох, люба Доллі, — сказала Джейн. — Я не знаю, що мені робити.
І вона глибоко зітхнула.
— А.в чому річ?
— Я дуже стривожена.
— Чим стривожена?
— Доллі, — сказала Джейн Гел'єр, і її голос пролунав із дивною врочистістю, — ви знаєте, що та дивовижна стара жінка прошепотіла мені перед тим, як вийти за двері сьогодні ввечері?
— Ні, не знаю. А що вона прошепотіла?
— Вона сказала: "Я не зробила б так, якби була на вашому місці, люба. Ніколи не давайте жодній жінці такої влади над собою, навіть тоді, коли ви вважаєте її своїм другом". Ви знаєте, Доллі, це жахлива правда.
— Ця сентенція? Так, можливо. Але я не бачу, до чого її можна прикласти.
— Мабуть, ніколи не можна по-справжньому довіряти жінці. А я опинилась у її владі. Я ніколи про це не думала.
— Про яку жінку ви говорите?
— Про Нету Ґрін, мого дублера.
— Що може знати міс Марпл про вашого дублера?
— Мабуть, вона здогадалась… але я не розумію як.
— Джейн, ви не скажете мені чітко та ясно, про що ви тепер говорите?
— Про ту історію. Яку я вам розповіла. О, Доллі, ви знаєте ту жінку — це вона забрала від мене Клода.
Місіс Доллі кивнула головою, швидко пригадавши перший із невдалих шлюбів Джейн — із Клодом Ейвербері, актором.
— Він одружився з нею; і я змогла сказати йому, що з того буде. Клод нічого не знає, але вона закрутила роман із сером Джозефом Самоном: вона проводить уїк-енди з ним у бунгало, про яке я вам розповідала. Я хотіла вивести її на чисту воду, я хотіла, щоб усі знали, яка вона жінка. А якби сталося пограбування, то все випливло б назовні.
— Джейн! — видихнула місіс Бентрі. — То це ви влаштували всю ту історію, про яку нам розповіли?
Джейн кивнула головою.
— Саме тому я й обрала "Сміта". У цій виставі я ношу вбрання покоївки, якщо ви пам'ятаєте. Тож я звикла до нього й маю в ньому цілком природний вигляд. І коли мене привели до поліційного відділка, то мені було дуже легко сказати, що я репетирувала свою роль зі своїм дублером у готелі. Насправді ж, звичайно, ми обидві були в бунгало. Мені треба було лише відчинити двері й принести коктейлі, а Нета намагалася бути мною. Він, звичайно ж, більше ніколи не мав із нею зустрітися, тож ми не боялися, що він потім упізнає її. А я вмію показати себе зовсім іншою, коли на мені вбрання покоївки; а крім того, чоловіки не звикли дивитися на покоївок як на людей. Ми планували витягти його потім на дорогу, прихопити з собою скриньку з коштовностями, зателефонувати до поліції й повернутися до готелю. Мені не хотілося примушувати бідолашного молодика страждати, але сер Генрі не вважав, що з ним сталося щось жахливе, хіба не так? А про неї після цього напишуть у газетах, і все стане відомо — і Клод побачить, чого вона насправді варта.