Він розглянувся навколо, окинувши присутніх веселим поглядом.
— Отже, такою є моя невеличка проблема. Сподіваюся, я виклав її цілком ясно, і мені буде цікаво вислухати ваші думки.
На подив усіх присутніх, у міс Марпл вихопився тривалий і тихий сміх. Було таке враження, ніби щось страшенно розвеселило її.
— Що з вами, тітонько Джейн? Ви не хочете відкрити нам свою таємницю, щоб і ми посміялися з вами?.
— Я подумала про малого Томмі Саймондса, він бешкетний хлопчисько, боюся, але іноді витинає дуже дотепні штуки. Один із тих шибеників із невинними дитячими личками, котрі завжди готові скоїти якусь капость. Мені пригадалося, як минулого тижня на уроці в недільній школі він запитав, звертаючись до вчительки: "Як треба правильно сказати, "жовток у яйцях має білий колір" чи "жовток у яйцях мають білий колір"?" А коли міс Дерстен стала пояснювати, що кожен скаже "жовток у яйцях має білий колір" або "жовтки в яйцях мають білий колір", то бешкетник Томмі заперечив: "А я завжди думав, що жовток у яйцях має жовтий колір!" Ну, чи ж не нахабство з його боку, хоч цей жарт і старий, як наші гори. Я знала його, ще коли була дитиною.
— Дуже дотепно, моя люба тітонько Джейн, — лагідно сказав Реймонд, — але ж цей випадок не має ніякого стосунку до тієї цікавої історії, яку розповів нам містер Петерік.
— Має, та ще й який, — не погодилася з ним міс Марпл. — Це пастка. А історія містера Петеріка — також пастка. Це так схоже на адвоката! Ох, мій старий любий друже!
І вона докірливо похитала головою, дивлячись на нього.
— Цікаво, чи ви справді знаєте? — сказав адвокат, підморгнувши їй.
Міс Марпл написала кілька слів на клаптику паперу, згорнула папірець і передала через кілька рук йому.
Містер Петерік розгорнув папірця, прочитав, що на ньому написано, й подивився на неї поглядом, у якому читалося схвалення.
— Мій дорогий друже, — сказав він, — чи є щось таке, чого ви не знаєте?
— Ці фокуси я знала ще дитиною, — сказала міс Марпл. — І навіть гралася з ними.
— Щось я тут нічого не второпаю, — сказав сер Генрі. — Певно, містер Петерік ховає у своєму рукаві якийсь хитрий фокус юридичного зразка.
— Зовсім ні, — сказав містер Петерік. — Зовсім ні. Це досконало проста проблема, без якихось особливих ускладнень. Ви не звертайте уваги на міс Марпл. Вона має свій особливий погляд на речі.
— Не може бути, щоб ми виявилися неспроможними розгадати цю таємницю, — сказав Реймонд Вест із нотками роздратування в голосі. — Адже відомі факти і справді видаються досить очевидними й простими. П'ять осіб реально доторкалися до цього конверта. Немає сумніву, що Спреґи мали можливість поміняти аркуші, але не менш очевидно, що вони цього не робили. Залишаються троє інших. Коли ми згадаємо, які дивовижні речі можуть утинати фокусники на очах у всіх, то мені здається, що Джордж Клод цілком міг витягти з конверта один аркуш і замінити його на інший за той час, поки переносив пальто в протилежний куток кімнати.
— А я думаю, це зробила дівчина, — сказала Джойс. — Гадаю, покоївка прибігла й сказала їй, що відбувається, і вона знайшла інший синій конверт, і просто замінила один конверт на інший.
Сер Генрі похитав головою.
— Я не згоден із вами обома, — сказав він. — Те, що виробляють фокусники та жонглери, вони виробляють на сцені й у романах, а повторити це в реальному житті неможливо та ще й під пильним поглядом такого чоловіка, як мій друг містер Петерік, що сидить тут із нами. Але в мене промайнула одна думка, хоч це тільки думка й більше нічого. Ми знаємо, що професор Лонґман був у тому домі нещодавно з візитом і під час того візиту говорив дуже мало. Тож цілком розумно припустити, що Спреґи були у великій тривозі щодо результату його відвідин. Якщо Саймон Клод нічого не розповідав їм про свої наміри, — а це цілком імовірно, — то коли він запросив до себе містера Петеріка, вони могли подивитися на ці запросини під зовсім іншим кутом зору. Вони могли подумати, що містер Клод уже склав заповіта, сприятливого для Евридики Спреґ, а тепер, можливо, надумав скласти нового з умисною метою викинути її зі свого заповіту внаслідок викривальних пояснень професора Лонґмана або, як кажете ви, адвокати, після того як Філіп Ґарод переконав свого дядька, пославшись на невід'ємні права його власної плоті й крові. У такому випадку місіс Спреґ могла підготуватися до того, щоб здійснити підміну. Це вона й робить, але несподівана поява містера Петеріка в неслушну хвилину перешкодила їй прочитати реальний документ, і про всяк випадок вона поквапно кидає його у вогонь.
Джойс рішуче похитала головою.
— Вона ніколи б не спалила його, не прочитавши.
— Ця гіпотеза справді досить слабка, — не став заперечувати сер Генрі. — Але чом би не припустити, що… е… е… сам містер Петерік вирішив допомогти Провидінню?
Сер Генрі, звісно, пожартував, але маленький адвокат обурено випростався з виразом ображеної гідності.
— Ваше припущення вкрай образливе й непристойне! — досить різко заявив він.
— А що скаже доктор Пендер? — запитав сер Генрі.
— Я не можу стверджувати, що маю якесь конкретне пояснення. Думаю підміну зробили або місіс Спреґ, або її чоловік, можливо, з тих причин, про які говорив сер Генрі. Якщо вона змогла прочитати заповіт лише після того, як пішов містер Петерік, то перед нею постала непроста дилема, бо їй було важко знайти рішення, як чинити за таких обставин. Зізнатись у своєму вчинку вона не могла й, можливо, поклала заповіт у папери містера Клода, сподіваючись, що його там знайдуть після його смерті. Але чому його там не знайшли, я не знаю. Хоч могло бути — це вже суто умоглядне припущення, — на нього натрапила Емма Ґонт і з відданості своїм працедавцям (яку вона, можливо, розуміла хибно) умисне знищила той документ.
— Я вважаю те розв'язання проблеми, яке запропонував доктор Пендер, найкращим, — сказала Джойс. — Ви згодні, містере Петерік?
Адвокат похитав головою.
— Я продовжу свою розповідь із того місця, де її обірвав. Я був приголомшений і так само спантеличений, як спантеличені тепер ви. Я не думаю, що коли-небудь відгадав би істину — мабуть, що ні, — але мене просвітили. І, мушу зізнатися, це було зроблено досить-таки розумно.