Франко залучає Ольгу до громадського життя, вона стає його помічником. Вона живе, як любив говорити Франко, цільним життям, її цікавить етнографія, вона пише і висилає Н. Кобринській для "Першого вінка" жіночого альманаху свою розвідку про бойків. Вони щасливі.
На світ одне за одним з'являлись діти. У 1889 році народжується Тарас, у 1890 — Петро і в 1892 — дочка Ганна, яку в сім'ї кличуть Гандзею.
Гаразди [27] Франків — бодай ворогу не бажати. Колись рахував Франко, що його заробіток прокормить його і одягне. А він так і залишився бідним і не доробився до "порядного фрака". Син Петро, наприклад, згадував: "На торжествені прийняття батько одягав чорний "шлюсрок", рідко фрак. По однім своїм ювілею сказав, оглядаючи фрак: "Можна підносити на руках, але не треба роздирати позиченого фрака".
Василь Щурат просто щиро дивується, які в цей період у Франка друзі. По дорозі з роботи в "Кур'єрі" Франко завертає до будки шевця-полатайка; недалеко від полатайка на Франка чекає дід-прошак, а ще трохи далі — садівник, до якого Франко пролазить через дірку в паркані. Василь Щурат, згоряючи від цікавості, теж пролазить у дірку за Франком і не може надивуватись, як просто і звично ведуть між собою розмову Франко і садівник (!). Цю розмову Василь Щурат запам'ятав, щоб потім не обминути її увагою у своїх спогадах:
" — Сливки маєте ліпші вже? — спитає Франко. — Бо тут якось були ще потверді". — "Якось тут жінка продавала, то не знаю. А нині одна в одну, м'яка і солодка, як цукор". — "То при вас подобріли?" — "Як не вірите, пане, покушайте або хоч помацайте, прошу". — "Сливка не дівка — шкода мацати. Зважте кіло".
Ольга і Франко дивують навколишніх своєю простотою у поведінці. Михайлина Рошкевич, сестра Ольги, залишила спогади, що стосуються перебування Франка з Ольгою в Болехові у Наталії Кобринської: "Раз вибрались обоє (Франки) на рибу і просили мене, щоб я зайшла до них. Я вийшла, міркуючи, що вони вже повинні вертатись. В самім центрі міста бачу з моста, що вони недалеко бродять по воді і ловлять рибу руками попід камінням. Я звернула вбік і не мала охоти наближатись до них; я гадала, що вони будуть ловити рибу на вудку. Вони побачили мене і вже спрямували додому. Франко мав підкочені по коліна штани, в одній руці ніс черевики, сурдут, закинений на однім плечі, а в другій руці — рибу, посиляну на ключці.
Франкова також виглядала дуже негліжово, несла на вудці на лівім плечі перевішану свою мокру сорочку.. Я собі подумала, що от здалася б Франкові жінка, котра б вважала на зверхність. Але вона пристосувалась цілком під нього: під той час (вона) дуже гордилася ним.
Я ішла від них на малій віддалі, і Франкова сказала мені з прикусом, чи, може, я соромлюся, що вони не вдягнені відповідно? Я на це відповіла, що мені черевики тиснуть, то не можу поспішати, а вона: "Баришня хоче, щоб нога малою здавалася?" Франко ішов задумавшись, і коли ми відставали, він чекав, щоб порівнятися зі мною. Дійшли ми так до плебанії, де на хвіртці стояв д-р Геньо Озаркевич (він тоді закінчував медицину) і спостерігав нас, підсміхаючись. Обмінялись ми з ним поглядами, і було нам ніяково, що це — в місті, де нам і так доводилось чути від пань-польок: "Які то наш Франко дзівни".
По-різному говорять про Ольгу. Практичні галичанки не можуть наговоритися про той "демократизм" Ольги. Уявляєте, прошу я вас, приходить до неї селянка і приносить на продаж суниці. Хоче якісь там грошенята, а та знаєте що? Дає вдесятеро більше і каже: "Як, то скільки разів треба згинатись по суниці, щоб назбирати, і так мало жадають за них".
Про те, що Ольга Франко була непрактична, мусив знати весь світ. Хоч би через оті кляті суниці, які Ольга купувала у босих селянок. Ті селянки просили один крейцар, а непрактична Ольга платила 10. Або ж таке: в хаті нема що в рот положити — одна квашена капуста, холод такий, що чорнило в каламарі замерзає, а вона останні гроші віддає на випуск "Життя і слова". Діти без сорочки, — а вона між людьми збирає гроші, аби випустити "З вершин і низин" другим виданням.
Швагер [28] Наталії Кобринської, вчитель гімназії Григорій Величко, у спогадах, написаних в 1925 році, був схильний вважати, що Франко, "оженившись з Ольгою Хоружинською, потрапив нещасливо". "Безумовно, — погоджується він, — Хоружинська була на свій час освіченою людиною, курсисткою, з багато поступовішими поглядами, ніж у галицьких дівчат за тих часів, але вона не була дібраною дружиною для Франка. Вихована в вигодах, в буржуазній родині, звикши до послуги, вона не була доброю господинею, не вміла дати ладу хаті й забезпечити своєму чоловікові вигоди і спокійного життя; в буденних справах не вміла вона пристосуватись до обмежених фінансових ресурсів Франка і задовольнитись малим та тісним колом родинного життя".
Дивно, що Григорій Величко закидає Ользі, нібито вона не захотіла задовольнитись "малим і тісним колом родинного життя". Не хотів і був проти цього її чоловік — Франко.
"На Україні, — продовжує Г. Величко, — вона була б зовсім на місці, а в Галичині не вміла собі дати ради. їй доводилось без служниці самій працювати, самій варити, мити підлогу, але все це робилося без ладу, системи, і в хаті у Франка панував нелад і хаос, не було вигоди, а був нестаток, дарма, що Франко заробляв досить добре, і галицька жінка могла б утримати рівновагу й дати своєму чоловікові та родині спокійне й вигідне життя. Такою б жінкою була Ольга Рошкевич і взагалі майже кожна інтелігентна галичанка, що звикла змалку жити в тісних відносинах і мусила змалку вчитися хатнього господарювання".
Під благозвучним поняттям "інтелігентної галицької дівчини" розумілося: вміти вести домашнє господарство, читати молитовники і "книжки моральні" (під оцим всім розумілась освіченість); крім того, — смачно варити, вишивати, пекти "торт віденський празниковий" для прийняття гостей, пильнувати за дітьми, навчати їх науки божої і бути патріоткою.
Дехто вважав, що "її одинокою провиною було те, що вона вийшла заміж за Франка в чужі для неї, мізерні галицькі обставини. Сама вона була добра, чула до людського горя, але непрактична в житті, не навчена до біди, не підготовлена до того, щоб великій людині влаштувати безтурботне життя".