Три вдови

Страница 2 из 10

Шолом-Алейхем

вона чи я? Скажете, це неможливо-вона мати, а я чужий. Це не доказ. Ви повинні заглянути трохи глибше: моя прихильність до цієї родини, уболівання за вдову і любов до безневинної сирітки, принадність дитини і те, що сам я одинокий, як дерево, — все це, коли ви зберете докупи, дасть те, що ви звете психологією. Не петрушка, а чиста, справжня психологія.

А може, скажете, це тому, що я любив її матір? Не відрікаюсь, я її дуже любив. Знаєте, як любив? Просто вмирав за нею, божеволів від кохання! Але щоб вона здогадалася-дзуськи! Цілі ночі я не спав, лежав і думав: як їй освідчитись? Підводився вранці з наміром піти й сказати їй: "Знаєте, Пайо, так і так, а далі-як хочете". А як прийду — бракує слів! Скажете, що я боягуз? Кажіть собі, що хочете, мене цє не обходить. Але ви трохи глибше продумайте становище — Пиня був мій справжній друг, я його любив більш, як рідного брата Ви, може, спитаєте: "А Пая? Ви ж допіру сказали, що вмираєте за нею?" На це я вам відповім: "Саме тому, що я люблю її, що вмираю за нею, що божеволію від кохання, саме тому не можу!" Але боюся, що ви мене не зрозумієте. Якби я вам сказав — психологія, ви б зрозуміли, а коли вам розказують від щирого серця те, що без фокусів, — воно здається чудним. Та мені байдуже Думайте собі, як хочете. Я роблю своє, розповідаю далі.

Дитина зростала. Це тільки говориться так — "зростала". Дитина росте, дерево росте, і редька теж росте. Зростання буває різне. Поки побачиш, що дитина сидить, стоїть, ходить, бігає, говорить! А коли вона вже сидить, стоїть, ходить, бігає, говорить, — то це, думаєте, все? Не хочу перераховувати вам: віспа, кір, зубки і так далі. Я не баба і такими дурницями не буду вам морочити голову. І дотепів дитини я вам теж не розповідатиму. Вона росла, і виросла, і розцвіла — "як ніжна троянда", сказав би я, якби хотів висловлюватися мовою ваших романістів, що знаються на розцвітанні троянди так само, як турок знається на наших молитвах. Великі мастаки сидіти, простягши ноги до вогню, і описувати природу, зелений ліс, шумливе море, піщані береги, позаторішній сніг і вчорашнє сонце! Терпіти не можу їх з оцими їхніми описами, що аж верне від них! Я їх не читаю! Коли беру книгу і помічаю, що сонце сяяло, місяць прогулювався, повітря було запашне, пташки щебетали, я шпурляю книжку об землю! Смієтесь? Кажете, що я божевільний? Нехай божевільний! Але більше нічого?..

Отже, вона виросла, оця Роза, і її виховали як слід, як личить у такому інтелігентному домі. Трохи доглядала сама мати за її освітою, а трохи пильнував я, і не трохи, а багато, можна сказати, весь свій час я віддавав дитині, дбав, щоб дитина мала найкращих учителів, щоб дитина не спізнювалась до гімназії, щоб дитина грала на піаніно, щоб дитина йшла танцювати, — скрізь був я, тільки я. А то хто ж? І вдовині діла так само вів я! А то її пустили б з торбою наші людці. У неї і так чимало забрали... Я сам з ними мало зустрічався у справах. Ви ж знаєте, я собі маю свої будинки, крамниці, що дають мені великий прибуток, і все. Проте і я зазнаю багато горя щороку, коли доводиться складати контракти, ремонтувати будинки, збирати квартирну плату...

Отже, на чому ми спинились? Скоро тільки мій Пиня помер, і Пая лишилася вдовою, одразу ж до неї кинулись оті гарні людці, добродійники, радники і почали розбирати у неї майно, хотіли за своїм звичаєм забрати в неї останню сорочку. Тут я вчасно нагодився: "Дітоньки — зась!" І всі справи взяв у свої руки. Вона навіть хотіла, щоб я пристав у компаньйони, але я сказав: "Ні! Я моїх будинків не продам і голови собі не запаморочу". А вона каже: "Необов'язково продавати будинки, можете бути так компаньйоном". Як ви гадаєте, що я відповів на це? Я відповів, щоб мені такого більше не пропонували, бо це мене дратує. "Він, мир йому, не заслужив, — сказав я, — щоб я брав винагороду за мої труди, і за час, що витрачаю, мені грошей не треба. У мене досить вільного часу, хоч бийся головою об стінку". Так сказав я вдові, а вона мовчить. Опустила очі — і пі мур-мур! Якщо ви розумієтесь на делікатних справах, то здогадуєтесь, на що я цими словами натякав... Спитаєте, чому я не сказав їй більш виразно? Ніколи не запитуйте-чому! Мабуть, не випадало. Я можу вас тільки запевнити, що це було так легко, як от закурити цю цигарку. Якби я сказав їй одне слово, були б заручини. Але я починав розмірковувати: "Ну, а Пиня!.. Адже ми з ним були такими добрими друзями!" Я знаю, що ви хочете сказати. Ви хочете сказати, що, певно, між нами не було такого палкого кохання, щоб не можна було стриматись. Ви дуже помиляєтесь. Що я вмирав за нею — я вам уже казав. А вона за мною? Про це не хочу розводитись, бо ви ще подумаєте... Але мені байдуже, що ви подумаєте, ви краще накажіть, щоб подали чай, бо мені вже пересохло в горлі.

Отже, мій любий пане, на чому ми зупинились, пам'ятаєте? На справах. Ну й справи! Я їх не забуду, поки мого віку! Мало сказати-експлуатували, в дурні пошили! Не радійте, не мене — її! Мене в дурні не пошиють. Знаєте чому? Бо я цього не дозволю. Але що з того, чи дозволю, чи не дозволю, коли маєш справи з шахраями, крутіями, бандитами, які обдурять кого завгодно? Вони одно заповзялися: забрати у нас все до крихти. Будьте певні, в мене не так скоро беруть гроші. Вони, уявіть собі, добре намучились, чорти їх батькові, кров'ю харкали, поки вимантачили, висмоктали у нас — хочете знати скільки? Стільки, скільки можна було! Спитаєте, як я допустив? Я б хотів бачити, як ви, такий розумний, викрутилися б від цих бандитів! А може, ви це зробили б краще. Дуже можливо. Я з вами не сперечатимусь. Єдине, що про мене можуть сказати, що я не купець. Теж мені клопіт! Аби не бандит! Гадаєте, може, що це мені мало крові коштувало? Але мені нічого перед вами вихвалятися. Я вам хочу тільки розповісти, як усе в нас переплелося, усе вело до того, щоб вдова не залишалася вдовою, а я не залишився старим парубком. Одне тільки слово, не більше як однісіньке слово мав я сказати — і я його не сказав! Чому я його не сказав? То ж то й воно, у цьому вся притичина! Отут тільки починається справжня психологія! Новий розділ, що зветься "Роза"... Ви тільки слухайте уважно та не пропустіть ні слова, бо це не вигаданий роман, розумієте ви мене. Це — факти, животрепетні, взяті просто з серця!..