Негр штовхнув двері. Сіре світло з вулиці попливло в балаганчик. Клоун, як і досі, сидів, і очі його були заплющені. Лялька сховалася за перегородку.
Доктор Гаспар нашвидку пояснив Тібулові, в чому справа. Він розповів усю історію з лялькою наслідника Тутті, про те, як вона зникла і як тепер щасливо знайшлася тут, у балаганчику.
Лялька прислухалася за перегородкою і нічого не розуміла.
"Він його називає Тібулом! — дивувалася вона. — Який же це Тібул? Це ж негр. Тібул білий, а не чорний…"
Тоді вона зиркнула одним оком з-за перегородки. Негр вийняв з кишені своїх гарних штанів довгасту пляшечку, одкоркував її, від чого пляшечка писнула, наче горобець, і почав лити на себе з пляшечки якусь рідину.
За секунду сталося чудо. Негр став білим, гарним і не чорним. Сумніву не лишилося: це був Тібул!
— Ура! — закричала лялька і вилетіла з-за перегородки прямо на шию Тібулу.
Клоун, який нічого не бачив і вирішив, що трапилося найжахливіше, упав з того, на чому сидів, і лежав нерухомо. Тібул підняв його за штани.
Тепер уже лялька розцілувала Тібула.
— От чудово! — говорила вона, захлинаючись од радості. — Як же ти був такий чорний? А я тебе не впізнала…
— Суок! — сказав Тібул суворо.
Вона негайно зіскочила з його велетенських грудей і стала перед ним "струнко", не гірше хорошого олов'яного солдатика.
— Що? — спитала вона, як школярка.
Тібул поклав руку на її розпатлану голову.
Вона дивилася на нього знизу щасливими сірими очима.
— Ти чула, що казав доктор Гаспар?
— Так. Він говорив про те, що Три Товстуни доручили йому вилікувати ляльку наслідника Тутті. Він сказав, що ця лялька втекла з його екіпажа. Він каже, що я — ця лялька.
— Він помиляється, — заявив Тібул. — Докторе Гаспар, це не лялька, можу вас запевнити. Це мій маленький приятель, це дівчинка, танцюристка Суок, мій вірний товариш по цирковій роботі.
— Правда! — зраділа лялька. — Ми з тобою не раз ходили по дроту.
Вона була дуже вдоволена, що Тібул назвав її своїм вірним товаришем.
— Любий! — шепнула вона і потерлася щічкою об його руку.
— Як? — перепитав доктор. — Невже це жива дівчинка? Суок, ви кажете?.. Так! Так! Справді! Я тепер ясно бачу. Я пригадую… Адже я якось бачив цю дівчинку. Так… Так… Адже я врятував її від слуг старої пані, які хотіли побити її палицями! — Тут доктор навіть сплеснув руками. — Ха-ха-ха! Ну так, звичайно. Тому мені і видалося таким знайомим личко ляльки наслідника Тутті. Це просто дивовижна схожість або, як кажуть в науці, феномен.
Все з'ясувалося для загальної радості. Ставало дедалі світліше. На задвірках проспівав півень. І тут доктор знову засумував:
— Так, все це прекрасно. Але це значить, що в мене ляльки наслідника Тутті нема, це значить, що я її справді загубив…
— Це значить, що ви її знайшли, — сказав Тібул, пригортаючи дівчинку до себе.
— Я-а-ак?
— Так… Ти розумієш мене, Суок?
— Здається, — тихо відповіла Суок.
— Ну? — спитав Тібул.
— Безперечно, — сказала лялька і посміхалася.
Доктор нічого не второпав.
— Чи слухала ти мене, коли ми з тобою виступали перед натовпом по неділях? Ти стояла на смугастому мостику. Я казав: "Аллє!", і ти сходила на дріт і йшла до мене. Я ждав тебе посередині, дуже високо на натовпом. Я виставляв одно коліно, знову казав тобі: "Аллє!" — і ти, ставши на моє коліно, піднімалася мені на плечі… Тобі було страшно?
— Ні. Ти казав мені: "Аллє!" — значить, треба було бути спокійною і нічого не боятися.
— Ну от, — сказав Тібул, — тепер я тобі теж кажу: "Аллє!" Ти будеш лялькою.
— Я буду лялькою.
— Вона буде лялькою? — спитав доктор Гаспар. — Що це значить?
Сподіваюся, читачу, що ви зрозуміли! Вам не доводилося пережити стільки хвилювань і прикростей, як докторові Гаспару, тому ви спокійніше і швидше міркуєте.
Подумайте: це ж доктор досі як слід не виспався. І так доводиться дивуватися його залізному організмові.
Не встиг прокинутися другий півень, як усе було вирішено. Тібул виклав детальний план дій:
— Ти, Суок, артистка. Коли весною в нашому балаганчику йшла пантоміма "Придуркуватий король", ти прекрасно зіграла роль Золотого Качанчика. Потім в балеті ти зображувала перебивну картинку і чудово зобразила перетворення мельника на чайник. Ти танцюєш краще за всіх і краще за всіх співаєш, у тебе хороша уява і, головне, ти смілива й кмітлива дівчинка.
Суок розчервонілася від щастя. Вона навіть ніяковіла від цих похвал.
— Отже, тобі доведеться розіграти роль ляльки наслідника Тутті.
Суок заплескала в долоні і поцілувала всіх по черзі: Тібула, старого Августа і доктора Гаспар а.
— Стривай, — вів далі Тібул, — це не все. Ти знаєш: зброяр Просперо сидить у залізній клітці в Палаці Трьох Товстунів. Ти повинна визволити зброяра Просперо.
— Відчинити клітку?
— Так. Я знаю таємницю, яка дасть можливість Просперо втекти з палацу.
— Таємницю?
— Так. Там є підземний хід.
Тут Тібул розказав про продавця дитячих повітряних куль.
— Починається цей хід десь там у каструлі — очевидно, в палацовій кухні. Ти знайдеш цей хід.
— Добре.
Сонце ще не зійшло, але вже прокинулися птахи. Зазеленіла трава на лужку, що виднівся за балаганчиком.
При світлі загадкове звірятко у клітці виявилося звичайною лисицею.
— Не будемо гаяти часу! Дорога лежить далека.
Доктор Гаспар сказав:
— Тепер ви повинні вибрати з ваших суконь найкращу…
Суок притягла всі свої наряди. Вони були чудесні, тому що їх пошила сама Суок. Як кожна талановита актриса, вона мала хороший смак.
Доктор Гаспар довго порався у різноколірній купі.
— Що ж, — сказав він, — я гадаю, що ця сукня підійде цілком. Вона не гірша від тієї, що була на покаліченій ляльці. Одягніть її!
Суок перевдяглася. У виблисках перших сонячних променів стояла вона серед балагана в такому нарядному вбранні, що, мабуть, ніяка іменинниця в світі не могла б з нею позмагатися. Сукня була рожева. А часом, коли Суок робила який-небудь рух, здавалося, що йде золотий дощ. Сукня виблискувала, шелестіла й пахла.
— Я готова, — сказала Суок.
Прощання тривало хвилину. Люди, що виступають в цирку, не люблять сліз. Вони занадто часто ризикують своїм життям. Крім того, не можна було занадто гаряче обніматися, щоб не попсувати сукню.