Тривалий поцілунок.
Ольга. Буде, буде ...
Маша сильно плаче.
Вершинін. Пиши мені ... Не забувай! пусти мене ... пора ... Ольга Сергіївна, візьміть її, мені вже ... пора ... запізнився ... (Розчулений, цілує руки Ользі, потім ще раз обіймає Машу і швидко йде.)
Ольга. Буде, Маша! Перестань, мила.
Входить Кулигін.
Кулигін (ось сумні). Нічого, нехай поплаче, нехай ... Хороша моя Маша, добра моя Маша ... Ти моя дружина, і я щасливий, що б там не було ... Я не скаржуся, не роблю тобі жодного докору ... Ось і Оля свідок ... Почнемо жити знову по— старому, і я тобі жодного слова, ні натяку ...
Маша (стримуючи ридання). У лукомор'я дуб зелений, золота ланцюг па дубі тому ... золота ланцюг на дубі тому ... Я божеволію ... У лукомор'я ... дуб зелений ...
Ольга. Заспокойся, Маша ... Заспокойся ... Дай їй води.
Маша. Я більше не плачу ...
Кулигін. Вона вже не плаче ... вона добра ...
Чути глухий, далекий постріл.
Маша. У лукомор'я дуб зелений, золота ланцюг на дубі тому ... Кот зелений ... дуб зелений ... Я плутаю ... (П'є воду.) Невдала життя ... нічого мені тепер не потрібно ... Я зараз буду спокійний ... Все одно ... Що значить у лукомор'я? Чому це слово у мене в голові? Плутаються думки.
Ірина входить.
Ольга. Заспокойся, Маша. Ну, ось розумник ... Підемо в кімнату.
Маша (сердито). Не піду я туди. (Плаче, але одразу ж зупиняється.) Я в будинок вже не ходжу, і не піду ...
Ірина. Давайте посидимо разом, хоч помовчимо. Адже завтра я їду ...
Пауза.
Кулигін. Вчора в третьому класі у одного хлопчика я відняв ось вуса і бороду ... (Одягає вуса і бороду.) Схожий па вчителя німецької мови ... (Сміється.) Чи не так? Смішні ці хлопчаки.
Маша. Справді схожий на вашого німця.
Ольга (сміється). Так.
Маша плаче.
Ірина. Буде, Маша!
Кулигін. Дуже схожий…
Входить Наташа.
Наташа (покоївки). Що? З Софочки посидить Протопопов, Михайло Іванович, а Бобика нехай покатає Андрій Сергійович. Стільки клопоту з дітьми ... (Ірині.) Ірина, ти завтра їдеш — така жалість. Залишся ще хоча б тиждень. (Побачивши Кулигіна, скрикує; той сміється і знімає вуса і бороду.) Ну вас зовсім, злякали! (Ірині.) Я до тебе звикла, і розлучитися з тобою, ти думаєш, мені буде легко? В твою кімнату я велю переселити Андрія з його скрипкою, — нехай там пиляє! — а в його кімнату ми помістимо Софочки. Дивний, чудовий дитина! Що за дівчинка! Сьогодні вона подивилася на мене такими очима і — "мама"!
Кулигін. Прекрасний дитина, це вірно.
Наталка. Значить, завтра я вже одна тут. (Зітхає.) Велю насамперед зрубати цю ялинову алею, потім ось цей клен ... Вечорами він такий негарний ... (Ірині.) Мила, зовсім не личить тобі цей пояс ... Це несмак ... Треба щось Світленьке. І тут всюди я велю насадити квіточок, квіточок, і буде запах ... (Строго.) Навіщо тут на лаві валяється вилка? (Проходячи в будинок, покоївки.) Навіщо тут на лаві валяється вилка, я питаю? (Кричить.) Мовчати!
Кулигін. Розійшлася!
За сценою музика грає марш; всі слухають.
Ольга. Ідуть.
Входить Чебутикін.
Маша. Ідуть наші. Ну, що ж ... Щасливий їм шлях! (Чоловікові.) Треба додому ... Де моя капелюх і тальма?
Кулигін. Я в будинок відніс ... Принесу зараз. (Виходить в будинок.)
Ольга. Так, тепер можна по домівках. Пора.
Чебутикін. Ольга Сергіївна!
Ольга. Що?
Пауза.
Що?
Чебутикін. Нічого ... Не знаю, як сказати вам ... (Шепоче їй на вухо.)
Ольга (з переляку). Не може бути!
Чебутикін. Так ... Така історія ... Стомився я, замучився, більше не хочу говорити ... (З досадою.) Втім, все одно!
Маша. Що трапилося?
Ольга (обіймає Ірину). Жахливий сьогодні день ... Я не знаю, як тобі сказати, моя люба ...
Ірина. Що? Кажіть скоріше: що? Бога ради! (Плаче.)
Чебутикін. Зараз на дуелі убитий барон ...
Ірина (тихо плаче). Я знала, я знала ...
Чебутикін (в глибині сцени сідає на лаву). Стомився ... (Виймає з кишені газету.) Нехай поплачуть ... (Тихо наспівує.) Та-ра-ра-Бумбу ... сиджу на тумбі я ... не все одно!
Три сестри стоять, притиснувшись один до одного.
Маша. О, як грає музика! Вони йдуть від нас, один пішов зовсім, зовсім, назавжди, ми залишимося одні, щоб почати наше життя знову. Треба жити ... Треба жити ...
Ірина (кладе голову на груди Ольги). Прийде час, всі дізнаються, навіщо все це, для чого ці страждання, ніяких не буде таємниць, а поки треба жити ... треба працювати, тільки працювати! Завтра я поїду одна, буду вчити в школі і все своє життя віддам тим, кому вона, можливо, потрібна. Тепер осінь, скоро прийде зима, засипле снігом, а я буду працювати, буду працювати ...
Ольга (обіймає обох сестер). Музика грає так весело, бадьоро, і хочеться жити! О Боже мій! Пройде час, і ми підемо навіки, нас забудуть, забудуть наші обличчя, голосу і скільки нас було, але страждання наші перейдуть в радість для тих, хто буде жити після нас, щастя і мир настануть на землі, і пом'януть добрим словом і благословлять тих , хто живе тепер. Про милі сестри, життя наша ще не закінчена. Будемо жити! Музика грає так весело, так радісно, і, здається, ще трохи, і ми дізнаємося, навіщо ми живемо, навіщо страждаємо ... Якби знати, якби знати!
Музика грає все тихіше й тихіше; Кулигін, веселий, усміхнений, несе капелюх і тальму, Андрій везе коляску, в якій сидить Бобик.
Чебутикін (тихо наспівує). Тара-ра-Бумбу ... сиджу на тумбі я ... (Читає газету.) Все одно! Все одно!
Ольга. Якби знати, якби знати!
завіса
1900
Примітки
1
Зробив, що міг, хай, хто може, зробить краще (лат.).
( Назад )
2
Здоровий дух у здоровому тілі (лат.).
( Назад )
3
Ідіть сюди (фр.).
( Назад )
4
Прошу вибачити мене, Марі, але у вас кілька грубі манери (фр.) .
( Назад )
5
Здається, мій Бобик вже не спить (фр.) .
( Назад )
6
О, примарна надія людська! (лат.)
( Назад )
7
Істина у вині (лат.) .
( Назад )
8
Люблю, любиш і т. Д. (Лат.).
( Назад )
9
Все моє ношу з собою (лат.) .
( Назад )
10
Тут: так уже заведено (лат.).
( Назад )
11
Синтаксичний оборот в латинській мові.
( Назад )
12
Чи не галасуйте, Софі вже спить. Ви — ведмідь (потв. Фр.).