— Гаразд, передамо справу суддям, — погодився король. — Судити — Їхнє діло, отож хай вони й судять.
— І все-таки, — зауважив Тревіль, — як прикро, що нам доводиться жити в такий нещасливий час, коли навіть найсвітліше ім'я і найчистіша доброчесність не можуть захистити людину від неслави й переслідувань. Крім того, армія буде не дуже задоволена з того, що правитиме за об'єкт для жорстокого поводження у зв'язку з якимись поліцейськими справами.
Ці слова були необережні; але пан де Тревіль знав, що робив. Він хотів викликати вибух, бо розумів, що кожен вибух супроводжується полум'ям, а полум'я освітлює все навкруги.
— З поліцейськими справами! — вигукнув король, обурений останніми словами пана де Тревіля. — З поліцейськими справами! Та що ви про них знаєте, добродію? Ідіть краще до своїх мушкетерів і не морочте голови. По-вашому, виходить, що, арештувавши якогось там мушкетера, ми вже занапастили всю Францію. Подумаєш — один мушкетер! Та я накажу арештувати їх цілий десяток, хай йому чорт! Ба навіть сотню, всю роту! І нікому не дозволю й писнути.
— Відтоді, як ваша величність стали підозрювати своїх мушкетерів, — сказав Тревіль, — Їх позбавлено довіри, і тому я готовий віддати вам свою шпагу; звинувативши моїх солдатів, пан кардинал, безперечно, звинуватить зрештою й мене самого, так що краще вже я сам визнаю себе в'язнем разом з паном Атосом, арештованим раніше, і з паном Д'Артаньяном, якого, напевно, арештують не сьогодні-завтра.
— Лукавий гасконцю, чи замовкнете ви нарешті? — вигукнув король.
— Ваша величносте, — відповів Тревіль, анітрохи не стишуючи голосу, — накажіть звільнити мого мушкетера з-під варти — або хай його судять.
— Його судитимуть, — сказав кардинал.
— Що ж! Тим краще, бо принаймні я проситиму його величність дозволити мені захищати Атоса.
Король злякався спалаху.
— Якби його високопреосвященство, — мовив він, — не мав особисто…
Рішельє збагнув, чого прагне король, і вирішив випередити його.
— Пробачте, — сказав він, — але якщо ваша величність вважає мене за упередженого суддю, то я не братиму участі в процесі.
— Слухайте-но, — звернувся король до Тревіля, — присягніть ім'ям мого батька, що пан Атос справді був у вас під час усіх цих подій і що він не міг брати в них участі.
— Присягаюсь ім'ям вашого славного батька і вашим ім'ям, які шаную над усе на світі!
— Подумайте, ваша величносте, — зауважив кардинал. — Бо, звільнивши в'язня, ми не дізнаємося правди.
— Пан Атос нікуди не втече, — відповів пан де Тревіль. — Він буде готовий відповісти судочинцям у будь-який час. Атос не втече, пане кардинале; не сумнівайтесь, я сам відповідатиму за нього.
— Ай справді, він нікуди не втече, — сказав король. — Його завжди можна буде знайти, як запевняє пан де Тревіль. До того ж, — додав він, стишивши голос і благально глянувши на його високопреосвященство, — хай вони вважають, що небезпека минула: саме в цьому полягає справжня політика.
Ця політика Людовіка XIII змусила Рішельє всміхнутися.
— Наказуйте, ваша величносте, — сказав він. — Ви маєте право помилувати.
— Право помилування застосовується лише до злочинців, — зауважив Тревіль, який хотів, щоб останнє слово лишилося за ним, — а мій мушкетер — не злочинець. Отже, ваша величносте, вам зовсім не треба його милувати, вам просто слід вирішити справу по справедливості.
— Він у Фор-Левеку? — спитав король.
— Так, ваша величносте, до того ж у карцері, як найзапекліший ворог.
— Хай йому чорт! — прошепотів король. — Що ж його робити?
— Підписати наказ про звільнення з-під варти, тільки й того, — відповів кардинал. — Як і ваша величність, я певен: гарантії пана де Тревіля більш ніж досить.
Тревіль шанобливо вклонився, відчуваючи, що до його радості домішується тривога: він волів би, щоб кардинал затявся, а не так несподівано й легко відступив.
Король підписав наказ про звільнення, і Тревіль одразу ж узяв його.
Коли капітан мушкетерів виходив з кімнати, кардинал приязно всміхнувся до нього й сказав королю: — Яка згуртованість панує між командирами і солдатами у ваших мушкетерів, ваша величносте! Це дуже корисно для служби й робить честь усій роті.
"Незабаром він спробує відігратися на мені, — подумав Тревіль. — Ніколи не вгадаєш, що він утне в останню мить. Але треба поспішати, бо король може враз змінити своє рішення; до того ж, куди важче знову кинути до Бастилії або до Фор-Левека людину, яка вже вийшла звідти, ніж не випустити з-під варти в'язня, що вже сидить там".
Пан де Тревіль переможно ввійшов до Фор-Левека й звільнив свого мушкетера, спокійного та незворушного, як завжди.
Згодом, зустрівшись з Д'Артаньяном, Тревіль сказав йому:
— Вам справді пощастило; це розплата за рану Жюссака. Невід — плаченою лишилася рана Бернажу, так що будьте обачні.
Пан де Тревіль таки мав слушність, не довіряючи кардиналові й думаючи, що не все ще скінчено. Бо тільки-но капітан мушкетерів зачинив за собою двері, як його високопреосвященство мовив до короля:
— Тепер, коли ми залишилися самі, поговоримо серйозно, якщо буде на те ласка вашої величності. Мій королю, пан Бекінгем пробув у Парижі п'ять днів і виїхав лише сьогодні вранці.
XVI. Про те, як канцлер Сег'є шукав дзвін, щоб, за старою звичкою, вдарити в нього
Годі собі уявити враження, яке ці слова справили на Людовіка XIII. Він почервонів, потім зблід. Кардинал зрозумів, що одним ударом відвоював утрачені позиції. — Пан Бекінгем у Парижі! — вигукнув король. — Чого він сюди приїжджав?
— Мабуть, щоб змовитися з вашими ворогами — гугенотами та іспанцями.
— Ні, хай йому чорт, ні! Щоб зазіхнути на мою честь у змові з пані де Шеврез, пані де Лонгвіль та всіма Конде[97]!
— О ваша величносте, як ви можете навіть подумати про це! Королева така розсудлива і так безмежно кохає вашу величність!
— Жінки слабкі духом, пане кардинале, — мовив король. — Ну, а щодо її палкого кохання, то в мене є власна думка з цього приводу.
— І все-таки я вважаю, — відповів кардинал, — що герцог Бекінгем приїздив до Парижа в суто політичних справах.
— А я певен — він був тут із зовсім іншою метою, пане кардинале. Але якщо королева завинила, то горе їй!