— Забрати перстень після того, як він побував у безчесних руках! Ніколи; цей перстень заплямований, Д'Артаньяне! — Тоді продайте його.
— Продати сапфір, подарований мені матір'ю? Признаюсь, я вважав би це святотатством.
— Ну, тоді заставте його, і ви напевно матимете не менше тисячі екю. Цієї суми вистачить на всі ваші потреби, а потім, коли у вас будуть гроші, ви викупите перстень, і він, пройшовши через руки лихварів, повернеться до вас очищеним од усіх своїх плям.
Атос усміхнувся.
— Ви чудовий товариш, Д'Артаньяне, — сказав він. — Своєю незмінною веселістю ви здатні розвіяти будь-яку тугу. Гаразд! Заставимо перстень, але за однієї умови!
— Якої?
— П'ятсот екю берете ви, п'ятсот — я.
— Та що ви, Атосе! Мені не треба й четвертої частини цієї суми, адже я — тільки гвардієць; продавши сідло, я матиму саме стільки, скільки потрібно. Що мені треба? Коня для Планше — от і все. До того ж, ви забули: і в мене є перстень.
— Який ви, мабуть, бережете ще більше, ніж я свій; принаймні так мені здалося.
— Авжеж, бо, в крайньому разі, завдяки йому ми можемо не тільки вийти зі скрути, а й врятуватися від серйозної небезпеки; це не тільки коштовний діамант — це також і чарівний талісман.
— Я не дуже вас розумію, але вірю вам. Та поговорімо краще про мій перстень, або, точніше, про ваш. Ви візьмете половину тих грошей, які нам за нього дадуть, або я викину його в Сену, а я не певен того, чи знайдеться знову рибина, яка буде настільки люб'язна, що принесе його нам, неначе Полікратові[182].
— Що з вами вдієш! Згоден! — сказав Д'Артаньян.
Аж тут до кімнати ввійшов Грімо, а з ним — Планше. Турбуючись за свого пана й прагнучи дізнатися, що з ним сталося, він скористався з нагоди й приніс одежу сам.
Д'Артаньян одягнувся, Атос зробив те саме. Перш ніж вийти на вулицю, Атос знаком показав Грімо, що прицілюється; Грімо зняв зі стіни мушкет і приготувався супроводити свого пана.
Вони щасливо дісталися до вулиці Могильників. Бонасьє, який стояв біля дверей, насмішкувато глянув на Д'Артаньяна.
— Не гайте часу, шановний пожильцю, — сказав він, — на вас чекає гарненька дівчина, а жінки, як вам відомо, не люблять, щоб їх примушували чекати.
— Це Кетті! — вигукнув Д'Артаньян. І він кинувся нагору.
Справді, в передпокої, біля його кімнати, притулившись до одвірка, стояла бліда й тремтяча Кетті. Побачивши Д'Артаньяна, вона вигукнула:
— Ви обіцяли захистити мене, ви обіцяли врятувати мене від її гніву! Згадайте — адже ви винні в моїй біді!
— Гаразд, люба Кетті, не хвилюйся, — сказав Д'Артаньян. — Розкажи краще, що сталося після того, як я пішов.
— Я й сама до пуття не знаю, — відповіла Кетті. — На крик міледі збіглися слуги. Вона нетямилася з люті. Які прокляття вивергала вона на вас! Я злякалась, як би вона не згадала, що ви потрапили до її спальні через мою, і не запідозрила, що я — ваша спільниця. Тож я взяла весь свій злиденний скарб і втекла.
— Бідолашна дівчинко! Що ж я можу зробити для тебе? Післязавтра я вирушаю в похід.
— Все, що завгодно, добродію! Допоможіть мені виїхати з Парижа, допоможіть виїхати з Франції!
— Та не брати ж тебе на облогу Ла-Рошелі! — заперечив Д'Артаньян.
— Звичайно, ні; проте ви можете влаштувати мене десь у провінції, наприклад, у якої-небудь знайомої дами на вашій батьківщині.
— Люба моя дівчинко, в мене на батьківщині дами не тримають покоївок. Проте стривай: я знаю, що ми зробимо! Планше, біжи по Араміса, хай негайно йде сюди. У нас є до нього дуже серйозна розмова.
— Розумію, — сказав Атос — Але чому не до Портоса? Мені здається, що його маркіза…
— Портосова маркіза вдягається за допомогою писарчуків свого чоловіка, — сміючись, мовив Д'Артаньян. — До того ж, Кетті не схоче жити на Ведмежій вулиці, чи не так, моя люба?
— Я житиму де завгодно, — відповіла Кетті, — аби тільки мене як слід сховали і ніхто не знав, де я.
— А тепер, Кетті, коли ми розлучаємося з тобою і, отже, ти більше не ревнуєш мене…
— Добродію, — відказала Кетті, — хоч би де я була, далеко чи близько, я завжди кохатиму вас!
— Ось де, хай йому грець, звила гніздо вірність! — прошепотів Атос.
— Я теж, — мовив Д'Артаньян, — я теж завжди кохатиму тебе, будь певна. А тепер скажи мені щиро: чи не чула ти про молоду жінку, котру викрали якось вночі? Мені дуже важливо це знати.
— Стривайте… О Боже, добродію, невже ви кохаєте ще й цю жінку?
— Ні, її кохає один з моїх друзів. Та ось і він, поглянь, це — Атос.
— Я! — вигукнув Атос з таким жахом, ніби він наступив на змію.
— Ну звичайно ж, ти! — сказав Д'Артаньян, стискаючи Атосові руку. — Ти чудово знаєш, як ми всі прихильні до бідолашної пані Бонасьє. До того ж, Кетті нікому не пробовкається, чи не так, Кетті? Розумієш, дівчинко, — вів далі гасконець, — це дружина того бридкого гладуна, якого ти, мабуть, помітила біля дверей, коли входила до мене.
— О Боже! — вигукнула Кетті. — Не нагадуйте мені про нього. Я так боюсь його; тільки б він не впізнав мене!
— Тобто як — не впізнав? Хіба ти раніше його бачила?
— Він двічі приходив до міледі.
— Он воно що! Коли?
— Тижнів зо два — зо три тому.
— Так, так…
— І вчора ввечері він приходив.
— Вчора ввечері?
— Авжеж, саме перед тим, як прийшли ви.
— Атосе, ми оточені шпигунами!.. І ти гадаєш, що він упізнав тебе, Кетті?
— Помітивши його, я насунула на обличчя чепець, але, може, було вже пізно…
— Зійдіть униз, — Атосе, до вас він ставиться не так підозріливо, як до мене, — й гляньте, чи й досі він стоїть біля дверей.
Атос зійшов униз і незабаром вернувся.
— Його немає, — сказав він, — і двері замкнені.
— Він пішов доповісти, що всі голуби злетілися до голубника.
— Тоді розлітаймося, — мовив Атос, — і залишмо тут самого Планше; він розповість нам про подальші події.
— Хвилинку! Але ж ми послали по Араміса!
— Авжеж, — похопився Атос — Зачекаймо Араміса. Тут до кімнати ввійшов Араміс.
Йому про все розповіли й пояснили, чому конче треба знайти у когось із його вельможних знайомих місце для Кетті. Араміс на хвилину замислився й спитав, зашарівшися:
— Я справді прислужуся вам цим, Д'Артаньяне?
— Буду вам вдячний на все життя.
— Так от, пані де Буа-Трасі просила мене знайти для однієї з її приятельок, яка, здається, живе десь у провінції, надійну покоївку; коли ви, Д'Артаньяне, можете поручитися за дівчину…