Три мушкетери

Страница 107 из 200

Александр Дюма

— Він конче хоче вас бачити й запевняє, що ви будете раді з ним зустрітися.

— Чи не просив він що-небудь переказати особисто?

— Авжеж. "Коли пан Араміс не захоче побачитися зі мною, — сказав він, — перекажіть, що я прибув з Тура".

— З Тура? — вигукнув Араміс — Тисяча пробачень, панове, але цей незнайомець, безперечно, привіз мені новини, на які я чекав.

Зірвавшися з місця, він квапливо вийшов з кімнати. Атос і Д'Артаньян лишилися удвох.

— Мені здається, що ці хлопці владнали свої справи. Що ви думаєте з цього приводу, Д'Артаньяне? — спитав Атос.

— В Портоса, я знаю, все йде гаразд, — відповів Д'Артаньян. — Про Араміса я, правду кажучи, ніколи й не турбувався по-справжньому. А от ви, мій любий Атосе, ви, хто так щедро роздав пістолі англійця, які належали вам по праву, що ви збираєтесь робити?

— Я дуже задоволений з того, що вбив цього бевзя, любий Д'Артаньяне. Вбити англійця — свята справа; однак я ніколи не пробачив би собі, якби поклав до кишені його пістолі.

— Та годі вам, Атосе! У вас і справді якісь незбагненні звички.

— Годі — то й годі!.. До речі, пан де Тревіль, який виявив мені вчора честь своїм візитом, сказав, що ви часто навідуєте якихось підозрілих англійців, котрим протегує кардинал.

— Тобто я навідую одну англійку, ту саму, про яку я вже вам казав.

— Авжеж, ви казали про біляву жінку. Саме з цього приводу я дав вам кілька порад і, безперечно, даремно: вам і на думку не спало їх послухатись.

— Я навів вам свої докази.

— Так, так: здається, ви ще сказали, що це допоможе вам придбати спорядження.

— Та ні! Я дістав докази того, що ця жінка причетна до викрадення пані Бонасьє.

— Ясно! Щоб розшукати одну жінку, ви залицяєтесь до другої: цей шлях найдовший, але й найприємніший.

Д'Артаньян ледве стримався, щоб не розповісти Атосові про все; його зупинило одне міркування — Атос був украй делікатний в питаннях честі, а в тому маленькому плані, який замислив палкий юнак щодо міледі, були такі деталі, що їх, на глибоке переконання Д'Артаньяна, відразу б одхилив цей пуританин[179]. Ось чому Д'Артаньян вважав за краще промовчати. А що Атос ніколи ні про що не допитувався, то розмова на цьому й урвалася.

Отож, лишімо наших друзів, у яких вже нічого важливого не лишилося розповісти одне одному, й підемо за Арамісом.

Ми бачили, як поквапливо кинувся він наздоганяти, або, точніше, переганяти, Базена, почувши, що той, хто хоче з ним говорити, прибув з Тура. Одним духом він промчав із вулиці Феру до вулиці Вожирар.

Араміс увійшов до кімнати й побачив невеличкого на зріст чоловіка з розумними очима, вдягненого в лахміття.

— Це ви мене питали? — сказав мушкетер.

— Тобто я питав пана Араміса: це ваше ім'я?

— Моє; ви маєте щось мені переказати?

— Так, якщо ви покажете відому вам гаптовану хусточку.

— Ось вона, — мовив Араміс, дістаючи з внутрішньої кишені ключик і відмикаючи скриньку чорного дерева з перламутровою інкрустацією. — Ось вона, дивіться.

— Гаразд, — сказав жебрак. — Відішліть вашого слугу. Справді, Базен, якому дуже кортіло довідатись про діла, що їх жебрак мав до його пана, поспішив слідом за Арамісом і прибіг додому майже водночас із ним. Однак марно він поспішав: мушкетер жестом наказав йому вийти, і Базен мусив підкоритися.

Тільки-но він вийшов, жебрак кинув швидкий погляд навколо і, переконавшись, що його ніхто не побачить і не почує, розстебнув недбало підперезаний шкіряним поясом подертий камзол, підпоров комір і витяг листа.

Вгледівши печатку, Араміс, не в силі стримати радості, поцілував підпис і побожно розкрив записку, в якій повідомлялося:

"Друже, нам судилося ще якийсь час бути в розлуці.

Але прекрасна молодість не втрачена безповоротно. Виконуйте свій обов'язок у поході; я виконуватиму його в іншому місці. Прийміть же те, що вам передасть пред'явник цього листа; воюйте так, як личить благородному та хороброму дворянинові, й думайте про ту, хто ніжно цілує ваші чорні очі.

Прощавайте, або, точніше, до побачення!"

Тим часом жебрак поров і поров свій камзол. Потім він неквапно витяг з-під брудного лахміття сто п'ятдесят подвійних іспанських пістолів і поклав їх на стіл; тоді одчинив двері, вклонився і зник, перше ніж вражений мушкетер встиг сказати йому бодай слово.

Араміс ще раз прочитав листа й помітив приписку:

"P. S. Прийміть пред'явника листа з повагою — це граф й іспанський гранд".

— О золоті мрії! — вигукнув Араміс — О чарівна мить! Так, ми молоді! Для нас іще настануть щасливі дні! Тобі, тобі єдиній — моє кохання, моя кров, моє життя! Все, все тобі, моя кохана красуне!

І він ще раз палко поцілував лист, навіть не глянувши на золото, що виблискувало на столі.

Базен тихенько постукав у двері. В Араміса більше не було причин тримати його за порогом; він дозволив слузі зайти до кімнати.

Вгледівши стільки грошей, Базен отетерів і вмить забув, що прийшов сказати про Д'Артаньяна, який по дорозі від Атоса завітав до Араміса дізнатися, хто ж усе-таки був цей жебрак.

Та побачивши, що Базен забув доповісти про нього, то, не дуже церемонячись з Арамісом, наш гасконець доповів про себе сам.

— Хай йому чорт! Мій любий Арамісе, — мовив Д'Артаньян, — коли ці сливи надіслали вам з Тура, то я прошу передати моє щире захоплення садівникові, який їх виростив.

— Помиляєтесь, мій друже, — як завжди стримано заперечив Араміс — Це мій видавець надіслав гонорар за ту поему, яку я почав писати односкладовими віршами ще під час нашої подорожі.

— Он воно що! — сказав Д'Артаньян. — Ваш видавець — дуже щедра людина, мій любий Арамісе, це все, що я можу вам сказати.

— Пане! Невже за поеми платять стільки грошей? — вигукнув Базен. — Це просто неймовірно! О пане! Ви можете зробити все, що схочете, ви можете стати нарівні з паном де Вуатюром або з паном де Бенсерадом. Це мені теж до вподоби. Поет — це майже те саме, що й абат. О пане Арамісе, будьте поетом, я вас дуже прошу!

— Базене, друже мій, — сказав Араміс, — мені здається, ви втручаєтесь у розмову.

Базен схаменувся й, похнюпившись, вийшов з кімнати.

— Отже, — мовив Д'Артаньян усміхаючись, — ви продаєте свої хвори на вагу золота. Вам дуже щастить, мій друже; тільки будьте обережні й не загубіть листа, який видніє у вас із кишені, бо він теж, певно, від вашого видавця.