Незабаром прибув у місто на ревізію сам князь Матневський-Шашкін. Вже перед цим приїздом гімназію почало трусити в лихоманці, мені навіть здалося (я саме йшов на роботу), що тремтить і сам будинок. Вчителі поблідли і зробилися на голову нижчі, сходилися й шепотілися, переказуючи всілякі страхи, які ходили про попечителя, цей настрій передався учням, і на уроках навіть у Бергена стояла моторошна тиша. Оповідали, що князь останнім часом страждає печінкою, від чого став роздратований та в'їдливий; у нього всі звички східного деспота, і він просто відставляє від посади вчителів тільки за те, що йому не сподобалася їхня фізіономія. Найбільше мучився через те Міхневич, який з-поміж нас найменше славився красою; здається, під впливом цих мук, він підійшов до мене і вперше заговорив, на що я відповів цілком миролюбно — стрілятися з цим диваком я все-таки наміру не мав. Ми обміркували шкільні справи, і тільки насамкінець Міхневич запитав у мене, дивно скосивши око, чи не шукаю я скарб?
— Перед приїздом попечителя ламати собі стіни? — здивовано вигукнув я.
Міхневич коротко кивнув, погоджуючись зі мною, і спитав, чи оглядатиме попечитель приватні квартири вчителів.
— Ми живемо не в приватному приміщенні, — строго зауважив я, — а в казенних квартирах, і було б дивно, щоб ті квартири попечитель не оглянув.
Я дивився при цьому на Міхневича невинними очима, і він, не зрозумівши, що я потихеньку кепкую з нього, не на жарт злякався. Незграбно махнув лівицею і якнайшвидше подався від мене геть: за такий короткий час навряд чи встиг би зробити в себе ремонт і цілком знищити сліди своїх пошукових операцій. Я ж не міг утриматися, щоб не усміхнутись сакраментальне; пішов в учительську взяти журнал, бо в цей час задзенькотів дзвінок.
Виходячи з гімназії після занять, я мимовільно повернувся: трусився не тільки гімназійний будинок, але й усе навколо, а вже найбільше я сам. Один тільки Ковнірчук був при цьому видимо благодушний; я знав, що в його домі зараз посилено дресируються всі троє його названих синів; все там чистять і миють, а порядкує найбільше Охоцька. На оказію було найнято найліпших кухарів, які хоч і готували пісні страви, але ті мали відзначатися вишуканістю; окрім того, Ковнірчук позичав, де тільки міг, ікони, одну навіть доставили йому з церкви. Водночас було накуплено чимало лампадок, які розвішувалися під безпосереднім керівництвом самого директора. Ікони теж розставлялися відповідно до його вказівок, одне тільки було дивно: будинок Ковнірчука не тремтів та й сам директор благодушно усміхався, наче мав від усього немалу втіху. Діти Охоцькоі розучували псальми, награвала їм до співу сама Охоцька, і щоразу, як тільки повертався директор додому, всі троє виходили йому назустріч у передпокій, ставали по ранжиру, смиренно кланялися, а тоді на помах руки Охоцької починали печальний спів. При тому вони дивилися замилуваними очима на директора гімназії й уявляли, що перед ними стоїть сам попечитель Київського учбового округу — очі їхні покривала волога імла, а в декого незмінно з'являлися й правдиві сльози, особливо в меншенького (був він до витискання сліз незрівнянний майстер), і це настільки зворушувало, що Ковнірчук підходив і цілував кожного юного співака в лоба, наділяючи їм за цей подвиг по копійці, що хлопці приймали з належною скромністю й охотою.
Це не перешкодило їм знову перетягти на моїх сходах мотузку, але цього разу я помітив пастку завчасу, метнувся за увірвителями, але знову встиг побачити тільки миготливі спини, цього разу обтягнуті новими пальтами, — хлопці виявилися прудкіші за мене. Охоцька зовсім відмовила мені в столуванні. Відтак я мав певну недовигоду, бо змушений був дбати про харчі сам, що в свою чергу зіпсувало мені трохи гумору. Я ходив обідати й снідати в недорогий ресторанчик, а вечері мав сухі; самовар же розпалював, бігаючи по жар до гімназійного сторожа, який був водночас і нашим грубником. Всі оці хвилювання змінили усталений ритм мого існування, і я скинув з себе зайву вагу, яку здобув на харчах Охоцької, і перетворився на такого ж зляканого й затурканого, як і всі мої колеги по гімназії. Міхневич спішно закликав до себе робітників, щоб зробити в розгромленій квартирі хоч видимість ладу; при зустрічах зі мною він знову метав очима блискавки, наче звинувачуючи мене за цей свій клопіт, і помічати оті блискавки стало тепер єдиною моєю втіхою. Він бігав до колег позичати гроші на ремонт, оминувши тільки мене, що прикрості мені не склало, скоріше навпаки. В гімназії в цей час ішла велика робота: милися підлоги й вікна, надраювалися мідні ручки дверей. Учні на перервах не бігали по коридорах, а ходили так сторожко, наче побоювалися, що кожної хвилини може розверзтися в них під ногами прірва.
Але всі страхи виявилися даремні, князь вибрався не так ревізувати гімназію, як навідати свого богомільного підлеглого, вбачаючи в Ковнірчукові споріднену собі душу. Я не міг пропустити такого надзвичайного спектаклю, тож змушував себе якнайчастіше гуляти поблизу дому Ковнірчука іноді у видимій іпостасі, а більше в невидимій, бо на цій дорозі здибувався з Охоцькою, а впадати зайвий раз їй на очі було б необачно. Охоцька в ці дні мала й справді безліч клопотів по впорядкуванню житла Ковнірчука; офіційно вона вважалася його економкою, але дбала про той дім, здається, від щирого серця. Зрештою, мої запобіжні заходи виявилися ні до чого: директор незабаром звідався не тільки про день приїзду попечителя, але й точну годину тієї події, задля цього він зібрав нас у кабінеті і попередив, що попечитель любить приїжджати несподівано і щоб кожен з нас узяв це собі до уваги. Через це ніхто його не зустрічав при в'їзді до міста, а я міг не турбуватися, що пропущу врочисту хвилину. І справді, карета Матневського-Шашкіна підкотила до ганку Ковнірчукового будинку точнісінько тоді, коли й сподівався директор, князь вийшов з карети і трохи пройшовся, розминаючи ноги. Ковнірчук вискочив на ганок простоволосий, радісно сяючи очицями, він був все-таки в мундирі, хоч і не в парадному; зробив таке здивовано-щасливе обличчя, коли уздрів попечителя, що навіть мені на хвильку стало радісно. Відтак кинувся цілувати князю руку, що вчинити йому Матневський-Шашкін не дозволив, а розкрив щиродушні обійми, й Ковнірчук потонув у тих обіймах, заридавши від зворушення. Князь, правда, досить швидко відсторонив його від себе, милостиво поплескав Ковнірчука по плечах, і той, дивно згинаючись і звиваючись, повів його просто в розхилені двері, причому тримав на обличчі чемний, улесливий вишкір, руки його злітали й падали, він щось торохкотів про приємну несподіванку, заодно вибачаючись, що він не в парадному мундирі. Водночас не забув зголосити про свою радість та щастя і про те, що його молитви справдилися, а бог милостивий до нього, коли послав йому таку щасливу несподіванку. Це було розіграно з такою безпосередньою щирістю, що навіть я був готовий повірити, що все тут діється від щирого серця, а в попечителя мимовільно з'явився доброзичливий усміх, що увіч виявляло добрий настрій його світлості, як і те, що він цілком задоволений грою свого підлеглого.