— Знято? — спитав у поліцейського чиновника, і той мовчки заплющив очі.
Селянську одежу Третяк роздобув раніше, тож наступної ночі, коли поснули діти, він розбудив жінку, налякавши її до смерті, адже був уже переодягнений, і наказав їй мовчати, коли розпитуватимуть, де він подівся, — вражена жінка так і не спромоглася спитати, а куди і на скільки він збирається діватися.
— Задля тебе й дітей наших стараюся, — мовив загадково колишній стряпчий і зник.
Не пішов на жоден із трьох мостів, а перебрів через Кам'янку біля Замкової гори, відтак подався через Мальованку. Біля села Кам'янки чекали його готові перепряжні коні, і Третяк благополучно подався в дорогу, без пригод досягши Бугу, який і був межею влади волинського генерал-губернатора.
Фактор приніс цю новину його превосходительству, тремтячи, як осиковий листок. Губернатор побагрянів і вліпив фактору ляпаса по одній щоці, а той, як християнин, смиренно підставив другу. Губернатор приклав пухку ручку й до тієї, очевидно, не бажаючи суперечити християнським заповідям. Він побагрянів ще більше, аж посинів, і з рота йому покотилися слова, в яких не вимовлялося правильно всі сімнадцять звуків — факторові при цьому здавалося, що його принципал булькоче, як закипілий чайник. Через це він зважив за краще якнайшвидше залишити гостинний губернаторський кабінет, але ззаду на нього наскочив розлючений червоний звір і вправив йому такого носака, що фактор його превосходительства змушений був відчинити двері лобом, а в передпокої впасти на всі чотири. Так закінчилася його кар'єра наближеної особи його превосходительства. Відтоді він зник із міста, через що почали балакати, що той фактор насправді був дияволом — типовий зразок людського марновірства.
Генерал-губернатор часу не гаяв. Одразу ж спорядив за Третяком погоню, водночас виславши і швидкого кур'єра до свого брата, ад'ютанта великого князя Костянтина Павловича, просячи відвернути грозу. Погоня, а її очолював поліцейський чиновник, з яким невдовзі перед тим Біляшівський знову грав у карти і знову програв, повернулася з порожніми руками, але кур'єр виконав доручення справно, і пан ад'ютант устиг до приїзду у Варшаву Третяка розпорядитися, щоб йому дали знати про прибуття з Волинської губернії особи невисокого зросту, чорної, худої, в окулярах, яка може носити таке-то прізвище й добиватиметься до великого князя.
Генерал-губернатор у цей день, коли приїхав у Варшаву Третяк, був спокійний. Узяв позичку в одного із поміщиків у десять тисяч карбованців і через це решту дня задоволено муркотів тільки собі відомий мотив, а ще підходив до дзеркала, підморгував сам собі й пильно обзирав власні, жіночої форми, брови. Щоб привести їх до належного вигляду, вищипав з однієї й другої по вісім волосин і залишився задоволений. Прибувши у свій особняк, він наказав нікого до себе не пускати, щільно зачинився в кабінеті й майже до півночі рахував гроші, яких у банк ніколи не здавав, а завжди ховав при собі у хитро влаштованих сховках. Для цього мав коробки, виготовлені відповідно до розміру кожної асигнації. Сховком для золотих монет став гіпсовий бюст його імператорської величності Миколи Павловича, отвір для того хитро був замаскований у вустах його величності. Для срібної монети він тримав фігурку німфи, а мідної не збирав. Рахував тільки гроші паперові, про кількість монет волів лише здогадуватися, що приносило йому особливе задоволення, адже був певний, що, розбивши голову його величності й відтявши ногу німфі, він знайде там грошей куди більше, ніж сподівається.
Отож цілий вечір просидів при свічці, а коли тримав у витягнутих руках пачку банкнотів, заплющував очі й перебирав їх пухкими пальцями. Вдруге перераховував гроші з розплющеними очима, а коли сума збігалася, писав цифру на чистому аркуші. Кількість, виявлена в другій пачці, підписувалася під першим числом; коли ж було підведено риску, годинник хрипко вибив дванадцяту. Генерал-губернатор сховав у сейф коробки, ретельно зачинив його, підійшов до німфи й труснув. Почувся срібний передзвін. Губернатор обережно поставив німфу на місце й підійшов до погруддя його імператорської величності. Пристукнув закаблуками, взяв обома руками бюст і ледве підняв. Усередині почувся золотий передзвін, і його превосходительство щасливо засміявся. Вийняв із шафки пляшку французького коньяку і перекинув до рота всього чарочку. Сховав коньяк і вдоволено пішов у спальню, яка межувала з кабінетом, не забувши зачинити кабінет на секретного замка.
У цей-таки вечір колишній старший радник різався в карти з поліцейським чиновником і ще з кількома партнерами. Уже програв десять карбованців — всі ті гроші перейшли до кишені поліцейського чиновника. Коли ж Микола Платонович залишив товариство, чиновник зробив йому заспокійливий рух бровами. Біляшівський сів у карету й наказав повезти себе до будинку, де жила родина Третяка. Там він провів годину, подарувавши кожному з численного сімейства по дрібничці, жартував, а з малюками так розігрався, що дозволив їм покататись у себе на хребті, смішно підгецуючи. Це розвеселило навіть загорьовану Третячиху, і вона раз усміхнулася, решту часу сердешну жінку мучила думка, що вона вже ніколи не побачить батька своїх численних дітей.
Батько ж дітей у цей час ходив по Варшаві, розшукуючи дешевий готель. Такий готель він зрештою знайшов, а вранці вже стояв перед ад'ютантом великого князя, який люб'язно простяг йому руку й почав розпитувати про діло з батьківською турботливістю. Як навмисне, був анітрохи не схожий на свого брата, й Третяк простодушно оповів йому свою історію. Ад'ютант у кількох місцях вражено зойкав, у кількох закочував очі під лоба, а коли Амбросій Іванович оповів йому про свою мандрівку з дітьми із Зв'ягеля до Житомира, не стримав сльози.
— Який негідник! — вигукнув він, нервово ходячи по кабінету. — Пустити по світу з торбою таке численне сімейство! Я вам, пане, допоможу, достеменно допоможу! Подумати тільки, який негідник! — Він картинно звів руки вгору й закотив очі. — Так що ви хочете? — спитав, різко повертаючись. — Зустрітися з великим князем чи досить мого втручання?