Назустріч іде військо Хмельницького.
Богдан одразу виявляє себе талановитим полководцем. Він швидше, ніж поляки, приходить до урочища Жовті Води 19, отаборюється там. Навколо Жовтих Вод багато козацьких хуторів,.про це добре знає Богдан і недарма вибирає це місце для першого бою в народній війні. Жовтими Водами зветься воно тому, що жовта глина робила жовтою воду і річки, і глибокого озера.
Сам же він, наказавши не вступати в битву, поспішає до Дніпра, де вже з'явилися польські байдаки. Одним з байдаків командував полковник Кричевський, який колись допоміг Богданові втекти з в'язниці.
Хмельницький почав переговори з реєстровиками. Кричевський і його козаки перейшли на бік Хмельницького.
18 Ляхи — польські пани.
19 Урочище Жовті Води знаходилося на території нинішньої Дніпропетровської області.
Залишивши тут свого вірного товариша Джалалія, Хмельницький повернувся на Жовті Води. Як тільки підпливла решта байдаків, Джалалій і Кричевський зібрали "чорну" раду, на бажання маси народу, і Джалалій звернувся до козаків.
— Ми йдемо за віру і козацтво. За весь народ руський! — гукнув Джалалій, тримаючи в руці прапор.— Ви будете проливати кров своїх братів? Хіба не одна мати Україна нас породила? Чи Короні польській допомагатимете, що заплатить вам неволею, чи матері своїй Україні?
— О, до якого ж сорому ми дожили! — вигукували козаки.— Почали допомагати ворогам проти своїх братів.
Швидко полинула звістка по всіх байдаках, і, як написав літописець, "спалахнув вогонь люті та гніву і в усіх шести тисяч став один розум, одне серце".
Реєстрові шматували й кидали польські знамена.
— Бити зрадників,— кричали вони на старшин, рубаючи Барабаша та Ілляша, що продали їх за панську ласку, рубаючи шляхту та найманих німців.
Почувши про перехід до нього реєстровиків, Хмельницький попрохав у Тугай-бея запасних коней, щоб перевезти їх.
Сам на баскому білому коні, він зустрів їх такими словами:
— Брати, рицарі, молодці! Хай буде вам відомо, що ми взялися за шаблі не заради самої слави та здобичі, а обороняти життя жінок і дітей наших. Усі народи захищають життя своє і волю; звірі і птахи те саме роблять — на те у них зуби і кігті. Чи нам лишатися невільниками на нашій власній землі? Польські пани відняли у нас честь, вольність, віру — на подяку за те, що ми проливали кров, обороняючи та поширюючи польське королівство. Чи ж вас не звуть вони хлопами? Бідні мученики, що загинули від них, кличуть вас помститися за них і за всю Україну!
Поляки з жахом побачили, як поповнилося козацьке військо.
На ранок почався штурм польського табору. Вдень дра-гуни-українці перейшли до козаків. Другого дня козаки оточили поляків і зовсім відрізали їх від води. Пішов дощ, порох підмок. Стефан Потоцький і шляхта занепали духом. Тоді Хмельницький запропонував їм здатися, видавши свою артилерію.
Як не ганебно було чути такі вимоги від "хлопів", яких хвалилися розігнати нагаями, довелося погодитись.
І поляки відвезли в козацький табір свої гармати і поспішили відступити. Але раптом напали на них татари. Ту-гай-бей не хотів випускати своєї здобичі. Кидаючи зброю, поляки здавалися в полон. Стефан Потоцький теж потрапив у полон, де й помер від ран.
Перший бій закінчився блискучою перемогою Хмельницького.
ПІД КОРСУНЕМ
Магнати та шляхтичі нічого не знають про поразку під Жовтими Водами, вони, як завжди, бенкетують. Бенкетують начальники, гуляє військо. І раптом добирається до них якийсь нещасний шляхтич-недобиток, що вирвався з-під Жовтих Вод. Він розповідає всю правду. Жахається старий Потоцький, усе військо "зблідло, як трава, прибита морозом". Вони припиняють похід на Запорожжя, повертають назад і розташовуються під Корсунем, пограбувавши та попаливши всі навколишні містечка й села, щоб козаки не використали їх.
Але Хмельницький діє швидко і настигає польське військо.
Свого вірного товариша Максима Кривоноса з загоном він одправляє за Корсунь в Круту балку, верст за сім, і наказує йому перекопати там шлях, завалити його деревами, а самому приховатися.
Він кличе до себе надійного козака, розумного і моторного, і навчає його, як пробратися до поляків. Козак прокрадається навмисне так, що його помічають поляки і відводять до начальників.
Пани його катують, палять вогнем, і, нібито не витримавши болю, козак починає признаватися:
— Нашим я ліку не знаю, так їх багато, а татар з Тугай-беєм тисяч п'ятдесят, та ще хан стоїть недалечко з ордою.
Перелякалася шляхта і після гарячих суперечок між По-тоцьким та Калиновським вирішила відступати до Богу-слава. Козак каже, що знає місцевість і може провести їх. Слідом за польським табором тихо йдуть татари і козаки. Козак заводить поляків в такі нетрі, що військо Хмельницького легко відбиває частину валки, але горе панів ще попереду, вони потрапляють саме туди, де перекопано і завалено деревами шлях, а на пагорках стоять гармати Кривоноса. Поразка шляхтичів неминуча.
Обидва гетьмани, багато шляхти, все військо потрапляє в полон. Обох гетьманів Хмельницький віддає Тугай-бею.
Глузували запорожці з гоноровитих панів і співали в думах: "Гей, Потоцький, Потоцький, чи в тебе розум жіноцький? Не годишся ти воювати, лучче було в Кам'янці-Подільськім пробувати, печеного поросяти, куриці з перцем уживати, як з нами, козаками, воювати. Навчать тепер тебе кримці-татари конину жувати, кумисом запивати".
Переможцям дістались великі трофеї — гармати, рушниці, шаблі. Один з шляхтичів, якому пощастило врятуватися, розповідав з обуренням, що пани, бажаючи показати свою величність, виїхали на війну ще й з розкішними речами, які зовсім не стосувалися війни. Так, один з панів захопив з собою безліч столового срібного посуду, щоб пригощати усіх після перемоги.
Розкішний одяг, зброя, кінська багата збруя — все це дістається тепер козакам. Хмельницький посилає звістку на Запорожжя про свою перемогу і багаті дарунки: клсиноди, захоплені у шляхти, триста талерів усьому запорозькому товариству — "гостинець на пиво", триста талерів на січову церкву.
БРАТИ
На усть Дона тихого, на краю моря синего. Построилась башенка высокая, На этой башенке, на самой на маковке, Стоял часовой козак.