На очах всього товариства запорозького старшини вручають Богданові Хмельницькому ці ознаки влади і оголошують його гетьманом війська запорозького.
Весь час Богдан думав про долю України. Однією з великих бід для України було сусідство з Кримським ханством. Як хижаки, набігали татари, палили, руйнували міста і села і, що найстрашніше, сотні і тисячі українських людей — дівчат, жінок, дітей — забирали в полон, продавали на невільничих ринках. Недарма в любимій Богда-новій пісні "Зажурилась Україна, що ніде прожити" були і такі рядки:
Витоптала орда кіньми маленькії діти,
Малих потоптала, старих порубала,
А молодих середульших у полон забрала.
Як почати війну проти Польщі, коли в тилу на півдні такий небезпечний, страшний сусіда? Богдан вирішує — треба, щоб цей ворог був союзником, хоча б на час війни. Старі козаки дивуються мудрому рішенню Богдана і не заперечують йому. Він посилає послів до кримського хана Іслам-Гірея. З послами їде і його старший син Тиміш.
Кримський хан Іслам-Гірей прийняв послів Хмельницького і його сина Тимоша, завзятого юнака, з східною люб'язністю та шаною, проте в переговорах лукавив і врешті погодився послати на допомогу перекопського мурзу 14 Тугай-бея, найвойовничішого з усіх кримських мурз. Але хан добре знав споконвіку ворожнечу татар і козаків і зажадав, щоб Тиміш лишився у нього заложником. Важко було на серці Богдана, коли довелося погодитися на це, але розумів — для загальної справи він повинен примиритися з цим. Тиміш лишився у хана, а Тугай-бей вирушив з чотиритисячним загоном на Україну, на допомогу війську Богдана Хмельницького.
. Ще не виступили козаки, а вже по всій Україні полинули чутки про те, що діється за порогами, і все більше тікало туди людей.
Із села в село ходили сліпі кобзарі, ходили жебраки, ходили подорожні — прочани. Були то переодягнені вірні люди Хмельницького. Вони розповідали про те, що готується, умовляли ховати рушниці, відчиняти запорожцям ворота міст та фортець, псувати польську зброю, насипати піску в їхні гармати.
Он зібралися селяни купою коло стодоли, хлоп'ят на варті поставили, щоб, бува, хтось з панських посіпак не застукав. І слухають чоловіка в чернечому одязі — яке кому діло, чи чернець, чи тільки рясу одяг! — який читає універсал 15 Богдана Хмельницького, його заклик до повстання.
Кожне слово Богданове — наче роса для спраглої землі, яка від живої краплі оживе і зацвіте буйним цвітом.
— "Ніколи не найдете способу на польську перемогу,— читає чернець, — як тепер не скинете цілком ярмо урядників і не здобудете волі, тої волі, що наші батьки кров'ю окупили, і прийдете в неприступні місця на Дніпровім Низу...
Нас чутких і живих уважають дикими і неспокійними, відважних і добре заслужених назвали нас бунтівниками. Се ж відомо цілому світові, що польське військо нищить козацьке і селянське добро, неславить їх жінок і дітей. Всім накладають невільницькі послуги, тягарі, панщизняні роботи проти давнього звичаю, а як хто публічно чи приватно на стільки кривд вийде зі скаргою, подибле 16 лише сміх і зневагу; щонайбільше — дістане порожні, безвартні сло
Мурза — татарський воєначальник. 15 Універсал — урочиста грамота (або лист), обнародована до загального відома.
|(і Від слова "подибати" — зустріти, найти.
ва. Всі уважають лише* аби знищити козацький рід".
— Правда, батьку Богдане, правда! — стискують кулаки слухачі.
— Читай, читай далі! — тягнуться до читця.
— "На всі ті кривди нема іншого способу, як лише зламати поляків силою і погордою смерті, тих поляків, що вже відвикли від боротьби: а як доля нас покине, то покладемо перед ними мертві тіла й трупи, дамо не стації 17, а душу й кров нашим начальникам: не полишимо міст і нив, лише дорогу застелемо могилами".
— Застелемо могилами,— урочисто повторюють старі 'селяни.
— Читай! Читай далі!
— "Я вже з кількох прикладів знаю, що свобода найменше тоді певна, коли не маємо перед собою журби й ворога, а найліпше борониться її в готовності і напруженню.
Дуже було б добре, аби вже раз на поляків, не відкладаючи, сполучно, одним ударом козаки й селяни вдарили".
— Одним ударом козаки й селяни вдарили! — нестримно вигукнув хтось з парубків.
— Дуже було б добре!
— Не відкладаючи, сполучно!
— Вірно, батьку Богдане! Загомоніли, зашуміли селяни.
— Тихше ви! Тихше!
— Читай! Читай далі! — наказали знову.
— "Щодо мене, то не буду жалувати ні життя, ні сили, готовий на всякі небезпечності, усе віддам, аби лише для загальної свободи і спокою, і душа моя не потішиться скорше, доки не добуду сього плоду, що я в найвищім бажанні собі поклав!"
— Ми з тобою, батьку Богдане!
— Коли вирушати?
А чернець вже йде далі. Там він, там жебраки, там сліпі кобзарі переказують Богданові слова.
І які кари не вигадували пани-шляхта, вже ніщо не могло загасити священного вогню помсти в серцях скривджених людей, їхнього стремління до боротьби, до визволення рідної землі.
У квітні 1648 року заграва визвольної війни спалахнула над Україною.
С т а ц і я — постій та продовольство на постої.
ЖОВТІ води
Чи не той-то хміль, що коло тичин в'ється? Гей, то Хмельницький, що з ляхами 18 б'ється.
Народна пісня
Записав літописець 1648 року: "Того ж року сарана по всій Україні була і шкоду велику вчинила".
По полях, пошкоджених сараною, посувалося польське військо коронного гетьмана Потоцького, лютого ворога українського народу.
У неділю, 2 квітня, коли пани бучно бенкетували з приводу свята — великодня, долинула тривожна звістка: Хмельницький виступив з Запорожжя. Але це не дуже бентежить гоноровитих панів.
— Ми на цих хлопів і шаблі не здіймемо, а розженемо їх нагаями,— бундючаться пани.
— Іди, сину,— каже гордо коронний гетьман Потоць-кий своєму молодому синові Стефану,— і нехай історія напише тобі славу. Пройдіть степи і ліси, зруйнуйте Січ, знищіть її дощенту і приведіть заколотників на страту.
Частина війська іде з Стефаном берегом, частина, де є реєстрові козаки під командою полковників-запроданців Барабаша та Ілляша, вирушає на байдаках Дніпром. Слідом повільно рухалось теж в напрямку до Запорожжя і головне військо Потоцького, ведучи по дорозі боротьбу з селянськими повстанськими загонами.