Бандити рушили на нього, але він зробив неймовірний стрибок назад і, перекинувши двох з них на землю, щодуху побіг в напрямі до табору.
Бандити на мить розгубились. Стріляти вони не хотіли, щоб не викликати в таборі тривогу й тим не ввести нанівець свій план раптової атаки. Отже, вони кинулись за капітаном навздогін. Тим часом він випередив їх кроків на тридцять і мчав далі що було сили.
Якийсь час утікач і переслідувачі бігли на одній відстані, та зрештою бандити стали наздоганяти. Однак капітан опинився вже в йолі зору вартових табору, і йому залишалося тільки привернути їх увагу. Анітрохи не вагаючись, юнак прихилився до дерева, що самотньо стояло поблизу, вихопив з-за пояса два пістолети й, стріляючи майже впритул, убив двох негідників. Наче відгомін на його постріли, з табору грізно пролунав одностайний залп з карабінів генералових солдатів, і слідом за двома першими впало ще кілька бандитів. Усі інші з несамовитим, звірячим ревом кинулися на капітана. Сили були надто нерівні і, після короткочасної боротьби, доблесний капітан Агвіляр упав під ударами ножів.
З табору раз у раз лунали залпи, і бандити, не витримавши вбивчого вогню мексиканців, панічно відступили.
Втрати Уактено були такими значними, що підступно задуману атаку йому довелося відкласти.
XIII. НЕУВАЖНІСТЬ УЧЕНОГО. ТРАПЕРИ ЙДУТЬ НА ДОПОМОГУ
Виїхавши з табору з непохитним наміром якнайшвидше виконати доручення доньї Люс, лікар Дюр'є спершу прямував до ранчо Чорного Лося, нікуди не звертаючи і, щоб не забути, раз у раз повторюючи сказані йому дівчиною слова: "Ждемо Щире Серце".
Він робив це до такої міри зосереджено, що навіть не дивився на свої улюблені камінці й трави, яких по дорозі траплялася сила-силенна. Та десь уже зовсім поблизу ранчо Чорного Лося його увагу привернула одна дуже рідкісна квітка. Хвилинку повагавшись, він не витримав і зліз з коня, щоб її зірвати.
Нахилившись до землі, він побачив навкруги таку силу різноманітних лікувальних трав, рослин і квітів, що очі в нього розбіглися, і він, відразу забувши про все на світі, захоплено кинувся їх збирати.
Минав час, слід було б уже побувати у Чорного Лося і повертатись до табору, а Дюр'є було зовсім не до цього. Назбиравши всяких рослин мало не цілий оберемок, він, з головою сховавшись у високій траві, вмостився під деревом і, порозкладавши назбиране на колінах, заходився класифікувати свої скарби.
Раптом щось закрило йому сонце і на трави, що лежали у нього на колінах, упала тінь.
Він підвів голову. Перед ним, спираючись на рушницю й дивлячись на нього з жартівливою серйозністю, стояв високий чоловік.
Це був Чорний Лось.
— Гей, шановний! — гукнув він до товстуна.— Що ви тут робите? Помітивши колихання трави, я вирішив, що тут ховається дика коза і мало не всадив у вас кулю.
— Що?! — злякано глянувши на трапера, скрикнув товстун,— та ви ж могли мене вбити!
Але тут-таки, побачивши під ногами Чорного Лося ще якусь рідкісну рослину, він з криком: "Обережно! Не розтопчіть!" порачкував її зірвати.
— Скажіть,— відступаючи й посміхаючись, спитав Чорний Лось,— невже цей бур'ян має для вас таку велику цінність?
— Бур'ян? Ви невіглас! — визвірився на трапера обурений лікар.— Та чи знаєте ви, що це одна з різновидностей Chiroste mon pentadactylon, рід якої належить до Flora mexicana.
— Ну, ну, не сердьтесь,— примирливо сказав Чорний Лось,— і пробачте мені за зневажливе ставлення до вашої флори. Я ж справді невіглас і зовсім на цьому не розуміюсь.
Доброму товстуну відразу стало соромно за свою різкість.
— Даруйте! — промурмотів він розгублено.— Я не хотів вас образити.
— Нічого, нічого,— добродушно посміхнувся трапер,— зате я тепер знатиму, що таке Flora mexicana. Ну, не буду вам більше заважати. Щасливо!
Свиснувши собак, він зробив кілька кроків, але зараз же повернувся.
— Пробачте, шановний докторе, я заберу у вас ще хвилинку уваги. У вас у таборі є молода сеньйора. Вона нещодавно разом з генералом була у мене в ранчо. Чи ви не знаєте...
— Ах, боже мій! — перебив його лікар.— Який же я забудько! Я ж зовсім забув...
— Що забули? — насторожився мисливець.
— Я ж, власне, їхав до вас, та ось... — показуючи рукою на трави, розгублено промурмотів Дюр'є.— Донья Люс просила мене негайно переказати вам оці три слова... три слова... оці ось... Стривайте, я зараз пригадаю...
Чорний Лось відразу став серйознішим.
— "Ждемо Щире Серце"? — підказав він лікареві.
— От, от! — зрадів той.— Вони крутилися в мене на язиці, але...
Трапер схопив його за плече й струснув.
— Безумець! — скрикнув він гнівно,— коли вас просили прийти до мене?
— На світанку,— знетямлено вимовив Дюр'є.
— Ви знаєте, що ваша легковажність може коштувати життя всім вашим друзям?
— Я вас не розумію,— злякано, але з ноткою недовір'я в голосі сказав Дюр'є.— В прерії спокій і тиша. Що ж може їм загрожувати? Індійці?
— Пірати прерій! — приголомшив його трапер.— З ними у змові ваш провідник Балакун.
— Боже мій! — зрозумівши, нарешті, свою провину і мало не плачучи, прошепотів товстун.— Що ж робити?
— Тільки не рюмсати! — різко обірвав його трапер.— Я зроблю все можливе, щоб негайно організувати їм допомогу. А ви повертайтесь до табору і, якщо тільки вам удасться туди проскочити, заспокойте сеньйориту. Скажіть їй, що допомога буде.
— Не мине й години, як я буду там,— сідаючи на коня, рішуче запевнив трапера лікар.
— Та глядіть, не зачепіться по дорозі за яку-небудь квітку! — ущипливо крикнув йому навздогін Чорний Лось і, провівши поглядом його кумедну на коні фігуру, швидко попростував повз своє ранчо в ліс.
Не пройшов він і ста кроків, як назустріч йому, обережно підтримуючи в сідлі непритомну донью Хесусіту, виїхав Но-Евзебіо.
— Де Щире Серце? — відразу зрозумівши, що сталося нещастя, тривожно спитав трапер.— Він мені негайно потрібний.
— В полоні у команчів,— з болем у голосі сказав у відповідь старий.
І він коротко розповів Чорному Лосеві про трагічний обмін, що відбувся між Щирим Серцем і його смертельним ворогом.
Поки Но-Евзебіо, влаштувавши донью Хесусіту на ранчо Чорного Лося, приводив її до притомності, сам Чорний Лось, не марнуючи часу, подався збирати відданих Щирому Серцеві мисливців. Був розпал мисливського сезону, і йому за короткий час пощастило зібрати чималий загін, з яким він і рушив до табору команчів. По дорозі до загону приєднувалися всі зустрічні трапери і, коли розвідник Орлиної Голови його вистежив, в ньому були вже досить значні сили.