Трагедія вулканної гори

Страница 2 из 2

Бережной Василий

Вцілілі воїни Неповторного полегшено зітхнули, але кожен розумів: ще два–три таких напади, і від їх-нього експедиційного корпусу нічого не лишиться.

…Навряд чи можна розповісти про всі пригоди, яких зазнала експедиція на своєму шляху до Вулканної Гори. Доводилося долати пороги, пробиватися крізь фіолетові тумани, обминати скелі і плавучі острівці. Нарешті ж дісталися-таки Вулканної Гори…

То було грандіозне видовище. Спочатку ніхто й не подумав, що то сама Гора — наче хмара заступила половину рожевого неба. Із скороченням відстані обриси її чіткішали, маревність танула, і вже можна було розрізнити круті схили, могутні кряжі та пасма. Усі на плотах принишкли, гостро відчувши свою мізерність у цьому великому світі.

Тоді один із старших ватагів звернувся до них:

— Ви самі бачите, який це гігантський витвір Природи. Ми дрібні супроти нього за розмірами, але ми… дужчі. Ми підкоримо Вулканну Гору, і тоді навіть Кулясті жахатимуться нас!

Ріка завирувала, на порогах плоти кидало так, що мало не потопило. Та ось нарешті їх з шумом понесло до величезної печери, яка сполучається з гірськими гротами. В цей момент всіх оглушило електромагнітним розрядом. Опритомніли вже в гроті, на склепінні якого вигравало голубе й рожеве сяйво.

Володар Знань, очунявши, почав спостереження. Незабаром визначив, що стихія тут підпорядкована певним ритмам, без великих зусиль зареєстрував періодичні коливання самого тіла Гори і дійшов висновку: Вул-канною її назвали цілком слушно.

Тим часом ватаги підрозділів пильнували берегів озера, вишукуючи зручне для висадки місце. Це було нелегкою справою: всюди ковзко і круто. Старий Володар Знань приховано радів, спостерігаючи марні спроби причалити. От якби течія винесла їх звідси… Та це були наївні мрії — учений не знав чи, може, не хотів нічого знати про те, що волю Неповторного не можна не виконати і залишитися живим.

Після тисяч спроб вдалося-таки зачепитися за невеличкий мис. Це був п’ятачок, базуючись на який можна відвоювати цілий плацдарм. Та як тільки воїни, вивантаживши спорядження, розташувалися на п’ятачку, перед ними несподівано виросла стіна із сірого міцного інтерферону. Усі були ошелешені: якщо мур замкнеться навколо — їм усім кінець.

— Ми ждемо ваших вказівок! — підступили ватаги до Володаря Знань, і вчений змушений був розкрити секрет антиінтерферону, визначити його дозування.

Коли все було готове, старий розташувався на якійсь купині, спостерігаючи дивовижний краєвид. І в ко-льорах, і в звуках, навіть у лініях форм тут відчувалася гармонія, внутрішня злагодженість. А як позначиться на всьому цьому дія антиінтерферону? Наче у відповідь на його тривожне запитання, заклубочився ядучий газ. Гора струснулася, почулися переможні вигуки. Оглянувшись, учений побачив, як у великий пролом сірого за-хисного муру кинулися штурмові загони.

В надрах Гори, по менших і більших печерах, на берегах струмків і озерець, проживало багато племен, які одразу виступили проти чужинців. Особливо запеклий опір вчиняли інтерферонники. Вони швидко спору-джували свої сірі мури, і пришельцям доводилося знову й знову обстрілювати їх антиінтерфероном. Незабаром бійці Неповторного пробили тунель назовні, в який одразу ринули червоні і сині потоки. Опір захисників Вул-канної Гори було зламано.

І ось, позираючи на порожні плоти, що похитувалися коло берега, Володар Знань помітив: хвиля спадає, затока вкривається темніючою гладінню, рожеві тони на склепінні починають згасати… Що відбувається?

Вулканна Гора різко струснулася і заклякла. Все охопила мертва тиша. Швидко запала темрява, поповз холод. Витративши свої теплові ресурси, воїни Неповторного — та й він сам у далекій печері — скоцюрбились, затіпались в агонії. Загинула Вулканна Гора — погинули й вони всі до одного.

…В глибині овального екрана, схожого на дзеркало, з’явилося суворе чоловіче обличчя. Молода світло-волоса жінка, що сиділа за письмовим столом, підвела голову, і їхні погляди зустрілися.

— Прочитали?

Вона ствердно кивнула головою.

— І що скажете?

В голосі режисера редакторці вчулася настороженість. Опустила очі, навіщось погортала сторінки.

— Як на мою думку… всі ці умовності важко буде передавати засобами мультфільму. Перед нами трагедія: віруси нищать людський організм, а за допомогою малюночків хіба можна…

Він слухав її і чомусь думав про дивовижу життя. Цілі світи пронизують один одного Організм людини для вірусів — планета з іі ріками і озерами крові. Але агресія…

— А мені хотілося б зробити цей фільм, — зітхнув режисер у глибині екрана. — Засобами мультиплікату можна передати все, навіть найумовніші умовності. Уявіть собі подорож по великих ріках людського організму… А Вулканна Гора — невтомне серце… Задля його збереження мусимо працювати всі — і митці, і вчені, і медики…