Трагедія Центральної Європи

Милан Кундера

Мілан КУНДЕРА

ТРАГЕДІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Стаття

I

У листопаді 1956 р. директор Угорської агенції новин, задовго перед тим, як артилерійський вогонь зрівняв із землею його бюро, надіслав телексом розпачливе повідомлення до уваги жителів усіх країн, в якому сповіщав, що розпочався напад радянських військ на Будапешт. Повідомлення закінчувалося такими словами: "Ми готові вмерти за Угорщину та Європу".

Що означало це речення? Безперечно, воно означало, що радянські танки загрожували Угорщині, а разом з нею й усій Європі. Але в якому сенсі Європа була в небезпеці? Чи радянські танки збиралися просунутися крізь угорські кордони, щоб вийти на Захід? Ні. Директор Угорської агенції новин хотів сказати, що радянські війська, атакуючи Угорщину, пішли в наступ і проти самої Європи. Він був готовий умерти, щоб Угорщина залишилася Угорщиною і частиною Європи.

Але навіть, якщо сенс речення виглядає ясним, він і далі інтригує нас. Фактично ж у Франції, як і в Америці, стало звичним уважати, що на ставці під час вторгнення не були ні Угорщина, ні Європа, а тільки політичний режим. Ніхто ніколи не сказав би, що Угорщині як такій загрожувала небезпека, ще менше можна зрозуміти, чому угорець, зустрівшись лицем до лиця зі смертю, звертався до Європи. Хіба Солженіцин, коли ганьбить комуністичне гноблення, вбачає в Європі фундаментальну цінність, за яку варто було б умерти?

Ні. "Вмерти за власну країну і за Європу" — такої фрази не могли придумати ні в Москві, ні в Ленінграді, але саме таку фразу могли придумати в Будапешті або Варшаві.

II

Фактично, що означає Європа для угорця, чеха, поляка? Упродовж тисячі років їхні держави були частиною Європи, коріння якої сягало в римське християнство. Не було такої історичної доби, в якій вони не брали б участи. Для них слово "Європа" не є географічним явищем, а духовним поняттям, синонімом до слова "Захід". 3 того моменту, як Угорщина перестала бути європейською, тобто частиною Заходу, її примусили розпрощатися зі своєю долею, випхали поза межі власної історії — у висліді чого вона втрачає основну суть своєї ідентичности.

Європа в географічному розумінні цього слова (тобто територія, розташована між Атлантикою та Уральськими горами) завжди ділилася на дві половини, які розвивалися окремо: одна була пов'язана з давнім Римом і Католицькою церквою, базою ж розвитку другої були Візантія та Православна церква. Після 1945 р. кордон між двома Європами пересунувся на кілька сотень кілометрів на захід, і кілька держав, що завжди вважали себе західними, одного ранку дізналися про те, що відтепер вони належать до Сходу.

У висліді три кардинальні зміни сталися в Європі після війни: змінилося становище Західної Європи, сталися зміни в Східній Європі, але в найскладнішій ситуації опинилася та частина Європи, що розташована географічно в центрі і за культурою належала до Заходу, — політично стала частиною Сходу.

Суперечності Європи, яку я називаю Центральною, допомагають нам розуміти, чому за останніх 35 років драма Європи була сконцентрована там: велике угорське повстання 1956 р та кривава різанина, що сталася після цього; Празька весна та окупація Чехо-Словаччини в 1968 р.; польські заворушення 1956, 1968, 1970 та останніх років. Кожне з них окремо користувалося підтримкою майже всього населення. І в усіх випадках жоден з місцевих режимів не зміг би захистити себе більше трьох годин без підтримки Радянського Союзу. Сказавши це, ми вже не можемо вважати, що те, що сталося в Празі або Варшаві, є драмою Східної Європи, радянського блоку, комунізму; то драма Заходу — того самого Заходу, який, обкрадений і переміщений, усе ж таки наполягає на тому, що він захищає свою ідентичність.

Ідентичність народу, ідентичність цивілізації відбито та сконцентровано в тому, що створив розум, в тому, що відоме як "культура". Якщо цій ідентичності загрожує відмирання, культурне життя стає відповідно інтенсивнішим, аж поки сама культура не стає живою вартістю, навколо якої збираються люди. Ось чому в кожному з заворушень Центральної Європи колективна культурна пам'ять та сучасні творчі намагання взяли на себе таку велику і вирішальну роль — значно більш й набагато вирішальнішу, ніж у будь-якому іншому європейському масовому потрясінні. [Для стороннього спостерігача цей парадокс важко зрозуміти; період після 1945 р. одночасно і найтрагічніший для Центральної Европи, і також один з найвеличніших в культурній історії. Чи то написані в вигнанні (Ґомбровіч, Мілош), чи то в формі підпільної творчої активности (в Чехо-Словаччині після 1968 р.), чи то толеровані владою під тиском громадської думки — незалежно, в яких рамках це відбулося — фільми, романи, п'єси, філософські праці, створені в Центральній Европі впродовж цього періоду, часто досягають вершин європейської культури.]

Це була група угорських письменників, названа в честь поета-романтика Шандора Петефі, що розпочала могутню кампанію критики свавілля та проклала дорогу до вибуху 1956 р.; це були працівники театру та кіно, літератор та філософи, що спричинились до Празької весни; це було повстання польських студентів 1968 року, спричинене забороною п'єси найвидатнішого польського поета-романтика Адама Міцкевича. Це щасливе сполучення культури та життя, творчих досягнень і діяльности загалу, позначило заворушення в Центральній Європі неповторною красою, чарівний відблиск якої завжди буде сяяти над тими, хто жив у ці часи.

III

У Центральній Європі, на східному кордоні Заходу, кожний народ був особливо чутливий до загрози від російської могутности. Причому не лише поляки Франтішек Палацький, великий історик і найвидатніший чеський політичний діяч XIX сторіччя, написав 1848 р. знаменитий лист революційному парламентові Франкфурту, в якому виправдовував подальше існування Габсбурзької імперії як єдино можливого бастіону супроти Роси, "цієї держави, яка, вже сьогодні, досягнувши величезних розмірів, збільшує свою силу поза можливості будь-якої західної країни". Палацький попередив проти імперіалістичних амбіцій Росії: вона намагалася стати "світовою монархією", вона шукала світового панування. "Російська всесвітня монархія, — писав Палацький, — була б неймовірно величезною загрозою, незмірною та безмежною катастрофою".