Тореадори з Васюківки

Страница 26 из 137

Нестайко Всеволод

В траве.сидел кузнечик, —

жалібно жалібно виводив Ява.

В траве сидел кузнечик, —

ще жалібніше підтягував я.

Довго ми співали. Всі пісні, які знали, майже всі проспівали. Особливо чогось добре співалися ті, що починалися з "ой". "Ой у полі могила", "Ой я нещасний", "Ой не світи, місяченьку", "Ой не шуми, луже", "Ой чого ти, дубе", "Ой одна я, одна", "Ой у полі жито". Оте "ой" ми рявкали так, наче нас хто в бік штрикав.

Добре пішла у нас також пісня "Раскинулось море широко" Особливо виходив куплет "Напрасно старушка ждет сына домой" Тричі ми співали цю пісню, і тричі, коли доходило до отого "напрасно", у мене починало дряпати в горлі. Нарешті ми зовсім захрипли і припинили співи.

Ми лежали, знесилені від голоду, від пісень, від безнадійних думок.

— Недарма я відчував, що сьоюдні щось буде! — зітхнув Ява

Я знічев'я засунув руку в кишеню і раптом намацав там щось тверде Витяг і аж підскочив. Та це ж цукерка, яку я ще вчора забув з'їсти! Та ще й м'ятна. Це ж і пити менше хотітиметься.

— Яво, — хриплю, — дивись!

Ява глянув і зітхнув:

— Одна?

— Одна.

Цукерка злежалася в кишені, підтала, обгортка прилипла так, що й зубами не віддереш. Раніш я б її, мабуть, просто викинув. Але тепер це була така цінність, що ой-ой-ой!

Я обережно перекусив цукерку пополам. Але невдало — одна половинка вийшла більша, друга — менша. А ще кусати — тільки покришиш.

Я зітхнув і иростяг Яві більшу.

— Чого це? Давай мені ту

— Ні, — кажу, — бери. Ти дужче їсти хочеш.

— Чому?

— Бо я, — кажу, — добре снідав. Яєчню їв, і ковбасу, і молоко пив.

— А я! Я картоплі цілу тарілку, і м'яса, і салат з огірків і помідорів. Значить, ти голодніший, а не я. Бери.

— Ні. Я ще пиріг з яблуками отакенний і варення блюдце. Бери ти.

— А я два пироги, І цілий глечик молока, і склянку сметани, і ще й сиру, і...

— А я ще млинців, і грушок-гниличок, і..

Наші сніданки збільшувались і збільшувались. Якби їх скласти, то вийшов би вже, мабуть, денний раціон слона. Кінчилося тим, що Ява від більшої половини дуже ловко відкусив маленький шматочок, і гаким чином "порції" зрівнялися.

Ми намагалися смоктати цукерку якомога довше, але через кілька хвилин у роті вже й смаку не лишилося, їсти захотілося ще дужче. І їсти й пити Особливо пити. Незабаром ми навіть забули про голод. Пити, лише пити хотілося нам. Отепер тільки відчули ми себе по-справжньому нещасними. Ледь ворушили ми пересохлими губами. Сонце почало сідати, наближався вечір. Ми з жахом думали про своє майбутнє.

І раптом ми почули... пісню.

Три діди, три діди полюбили бабу,

А четвертий манюсінький причеиився ззачу. —

виводив хтось хрипло й гугняво у два голоси.

Нас аж угору підкинуло, мов на пружинах. Люди!

— Гей! Гей! — скрикнули ми і замовкли, прислухаючись.

Нам здалося, що пісня, яка нібито наближалася, почала трохи віддалятися.

Трьом дідам, трьом дідам баба дулі тиче,

Четвертого, маленького, за чуприну смиче...

І тоді ми, забувши про все на світі, кинулися, ламаючи кукурудзу, на пісню і одчайдушне закричали:

— Люди! Пождіть! Людоньки! Сюди!..

—І здається, я навіть вигукнув оте ганебне "Рятуйте!" — я точно не пригадую. Пісня припинилася.

— Людоньки-и-и-и! Підожді-і-іть! — проверещали й замовкли, чекаючи відповіді.

І десь зовсім уже недалеко почулися голоси:

— Гу-ук-ає хтось...

— А, пішли!

— Нє! Кр-ик-чить хтось... Щоб я бога не бачив!

Ми так і присіли.

Лишенько, та це ж Бурмило! І Книш.

— Та пішли! — каже Книш. — То хтось балується.

— Нє, не балується. "Рятуйте" кр-ик-чить... Агов! Хто тут є? Де ви? — загукав Бурмило.

Ява глянув на мене і приклав палець до губів: "Цс!" Та було вже пізно.

— Тут! — писнув я. Воно якось само вирвалось, мимохіть.

Кукурудза над нами розсунулася, і ми побачили червоні пики Книша й Бурмила.

— Го-го! Дак це ви?! Голубчики! — розплився у єхидно-радісній посмішці Книш і підморгнув Бурмилові. — Що я тобі сказав. І заблудилися? У кукурудзі? Га-га-га-га! Го-го-го! Ге-ге-ге!

Він аж удвоє згинався, тримаючись за живіт, так реготав. Бурмило сміявся не підряд, а через певні відрізки часу. Він був п'яніший за Книша. Сміх у нього булькотів десь глибоко всередині, а назовні виривався невеликими порціями, як пара з чайника, що тільки-тільки закипає:

— Ги-ш... ги-ш... ги-ш!..

— Ех, ви... ш-шмаркачі! — нареготавшись, сказав Книш. — Ну, хапайтесь ондо за дядькові штани та міцно держіться, бо знову загубитесь. І, обнявши Бурмила, він повернувся до нас спиною.

РОЗДІЛ XII

"Не зви мене більше — Ява, зви мене — Кукурузо!"

Я іду в сільмаг. Мене мати послала. По олію! Це на другий ранок після тої трагедії в кукурудзі.

У сільмазі і біля сільмагу повно людей — сьогодні неділя. Хто щось купує, хто пиво п'є, хто просто балакає, насіння лускаючи. Сільмаг у нас проти клубу — тут завжди збіговисько, а в неділю й поготів.

Помітивши мене, люди враз починають усміхатися, перешіптуватися, переморгуватися.

А дід Салимон каже:

— А, здоров, хлопче! Щось я тебе давно не бачив?

— Та його ж не було в селі, — підкидає Гриць Чучеренко.

— А де ж? — "дивується" дід Салимон.

— Таж у кукурудзі блукав... тиждень чи два.

— Гга-га-га! — реготом вибухнув сільмаг. Тут і продавець дядько Кузьма не витримав, собі встряв:

— Ми недавно компаси одержали... Не треба?

— Га-га-га!

— Го-го-го!

— Ги-ги-ги!

— От хлопці!

— От артисти!

— І кіна не треба!

— Ге-ге-ге!

— Гу-гу-гу!

Взяв я олію і прожогом на вулицю. А за мною слідом регіт котиться. Хто не зустрінеться, слово кине:

— Привіт кукурузнику!

— Здоров, козаче!

— Наше вам від королеви полів!

Може, хто й просто так вітається, а мені здається, що глузливо, насмішкувато. І, може, хто десь сміється зовсім з іншого приводу, а я все на себе приймаю.

Біля клубу здоровеннецька реклама кінофільму "Тарас Шевченко" (сьогодні йтиме). Намальовано, як проганяють крізь стрій солдата.

І враз здається мені, що оживають тини обабіч, висмикуються лозини з них, шпіцрутенами свистять у повітрі. І горщики, макітри на тинах — уже не горщики й макітри, а солдатські голови в безкозирках... Як той солдат, біжу я крізь стрій — вулицею...

Вскочили ми в халепу. Це кілька днів сміятимуться, не менше. Хоч на вулицю не виходь. У нас такі!