Вантажівка повільно виїхала з баштану й помчала до села кривулястою дорогою, обабіч якої розлягався тепер уже опустілий степ...
Ємуранчик кілька ночей ще вибирався зі свого помешкання, плигав по непривітному баштану, збирав рештки кавунів. А коли зовсім похолодало, коли пішли холодні дощі, він забрався глибоко в нору й заснув до весни. Під головою в нього лежала подушечка — залишений дідом Матвієм вузлик. Нагорі розгулювала хурделиця, тріщав мороз, а в норі було затишно й тепло. І снилися ємуранчикові солодкі сни — про те, як прийде нова весна, а за нею — літо, зазеленіє, заквітує степ, і він знову разом з дідом Матвієм стерегтиме баштан. А як прокинеться ємуранчик навесні від сплячки, то на перший сніданок йому будуть смачні кавунячі зернята, які залишив дід Матвій у вузлику...