Темний і старомодний зал. Він добре знає цей буфет, бо, коли починав працювати, йому доводилося займатися судовими справами. Рабю на той час був уже відомим адвокатом. І коли проходив прудкими кроками по коридорах Палацу правосуддя або через зал і мантія на ньому розвівалась, а рукава злітали й опускалися, мов крила, молоді й старші адвокати шанобливо розступалися перед ним.
Ален пошукав очима метра Рабю, але ніде за столиками, за якими сиділи люди, чекаючи післяобіднього розгляду справ, й тихенько розмовляли із своїми оборонцями, його не було.
— Ви замовляли столик?
— Ні, я чекаю на метра Рабю.
— Будьте ласкаві, сюди.
Його всадовили біля вікна за улюбленим столиком Рабю. Та ось він побачив і його, кремезного, гладкого, що так навально йшов, наче до залу судового засідання. В руках — ні портфеля, ні паперів.
— Ви вже щось замовили?
— Ні.
— Для мене м'ясо по-англійськи і півпляшки бордо.
— Мені те ж.
Вираз обличчя метра Рабю був похмурий.
— Як там вона?
— Незворушна і вперта. Якщо додержуватиметься подібної тактики на суді, присяжні запроторять її на максимальний строк.
— І все мовчить?
— Коли Беніте запитав, чи визнає вона себе винною в убивстві, тільки й обмежилась односкладовим "так". Коли ж він спитав, чи вона вже наважилась на вбивство, коли вранці брала револьвер, відповіла, що в той час ще не була впевнена в цьому і що це рішення прийшло пізніше.
Їм принесли холодне м'ясо й вино, і вони на якийсь час змовкли.
— Беніте терплячий хлопець і добре вихований. Він виявив щодо неї рідкісну поблажливість. Я на його місці дав би їй доброго ляпаса.
Ален мовчки ждав продовження, але в його темних очах спалахнули іскорки гніву. Він добре знав Рабю, його грубість, яка в значній мірі і сприяла його успіхові в залах суду.
— Не розумію тільки, як вона досягла цього, але мала такий вигляд, наче щойно вийшла з перукарні. Зачіска — волосинка до волосинки, обличчя свіже, як після довгого відпочинку, костюм — наче тільки-но з-під праски.
Зелений костюм, який вона пошила менше трьох тижнів тому.
— І прийшла туди наче з візитом. Беніте — нагорі. Ви знаєте, напевно, оті старі приміщення нагорі, модернізація їх поки що не торкнулась. Саме там кабінет Беніте. Пилюга, теки із справами просто на підлозі. І вона в цьому безладді справляла враження світської дами, що прийшла з візитом, дами, яка боїться забруднитися. Беніте наполегливо намагався з'ясувати мотиви злочину. Але вона обмежилась одним реченням: "Я ненавиділа сестру все життя". На це він цілком резонно зауважив, що ненависть ще не підстава для вбивства. Вона відповіла: "Це залежить від обставин". Я зажадаю, щоб її піддали психіатричній експертизі. Та, на жаль, жодної надії, щоб її визнали неосудною, нема.
— Авжеж, — нерішуче перебив адвоката Ален. — Мур-мур завжди була дещо примхлива. Я казав їй іноді, що вона схильна до несподіваних вчинків. Немов кошенятко, яке спокійно муркотить собі біля каміна і раптом, ні сіло ні впало, кидається в інший куток кімнати. Через те я й прозвав її Мур-мур.
Рабю незворушно дивився на Алена, пережовуючи шматок холодної яловичини.
— На цьому не зіграєш, — кинув він, немов його співрозмовник сказав якусь дурницю. — Слідчий намагався з'ясувати, чи діяла вона з ревнощів, але вона навіть губ не розтулила. Єдиною відповіддю було мовчання, що перейшло майже в презирство.
Він одрізав собі другий кусень м'яса. Ален теж їв, не розглядаючись. Всесвіт ніколи не був таким маленьким, і сусідні столики становили вже частину іншого світу.
— Та найгірше сталося потім. Ваша дружина, ідучи до камери…
— На неї наділи наручники?
— В коридорах це обов'язково. Таке правило. Отож ми на хвилину залишилися з Беніте вдвох. Він щойно одержав висновок медичного експерта. Адрієна Бланше померла не зразу, вона прожила ще кілька хвилин, чотири чи п'ять…
Ален все ще не розумів. Із склянкою в руці він дивився на Рабю, ледве стримуючи нетерпіння.
— Вам, мабуть, уже відомо, що нянька за хвилину до вбивства перебувала з дітьми в сусідній кімнаті. Вона спочатку почула голосну суперечку, і їй спало на думку одвести хлопчика й дівчинку на кухню.
Та як тільки вийшли в коридор, Марі почула постріли. Хлопчик хотів побігти подивитись, та нянька потягла дітей майже силоміць і на кухні припоручила їх куховарці.
Ален знав квартиру і дійових осіб, отож добре уявив собі все.
— Вам, звичайно, відомо, що кухню розташовано в протилежному кінці квартири. Нянька пошепки наказала куховарці не випускати дітей. Я не впевнений, що Беніте не пошле інспектора перевірити все на місці.
Наближаючись до дверей кімнати, нянька прислухалась. Нічого не чуючи, вона завагалась і нарешті вирішила постукати.
Їй не відповіли. Припустимо, на все це пішло три хвилини. Так от, коли Марі увійшла, ваша дружина стояла біля вікна, притулившись обличчям до шиби, а сестра лежала на підлозі за півметра від туалетного столика, розтуливши губи, й тихо стогнала.
Рабю завершив, встромляючи виделку в шматок шинки:
— Спробуйте-но захищати її! Застрелила рідну сестру. Так… хоч, звичайно, краще було б, якби вона стріляла не її сестру. В кого завгодно — тільки не в сестру. Люди ще не позбулися віри в святість родинних стосунків — проблема Каїна і Авеля. Ревнощі — згоден, ще можна зрозуміти. Але стріляти в рідну сестру і потім цілих чотири чи п'ять хвилин бути присутньою при агонії і нічим не допомогти, навіть не кликати на допомогу… Отже, не в моїй владі перешкодити Марі з'явитися в суд, бо головним свідком обвинувачення буде вона. А в суді її попросять розповісти, в якому стані застала помираючу, і тут вона повідомить, що вбивця стояла біля вікна.
Ален похилив голову — заперечувати не було чого. Рабю мав рацію, і однак це була неправда.
Правди він не знав, як і інші, та, здається, вона починала вимальовуватися перед ним.
— Як давно ви почали женихатися із своячкою?
— Останнім часом я вже не був її коханцем.
— А скільки часу зустрічалися?
— Близько семи років. Та не зовсім так, як ви думаєте. Між нами встановилося щось подібне до ніжної дружби.
— Стривайте. Ви жили з нею? Так чи ні?
— Так.
— Де?
— В мебльованій квартирі на вулиці Лоншан.