— І де ви пропадаєте? Вас не було вже цілу вічність! — викрикнув Сильверс. — Щоб заплатити адвокату, стільки часу точно не треба!
Я здивувався. Він уже не поводився, як доглянутий світський лев, — зрештою, в цей образ я ніколи по-справжньому і не вірив. Хоч Сильверс і намагався це приховати, але був напружений і знервований, згорбившись, він швидко ходив по кімнатах. Навіть обличчя змінилося. Зникла легка м'якість рис. "Це мисливець, готовий кинутися на жертву", — подумав я. Такий собі ручний леопард, який побачив здобич.
— Якщо не маєш чим заплатити, відразу потребуєш значно більше часу.
Сильверс махнув рукою:
— Ходімо, в нас мало часу. Ще треба перевісити картини.
Ми пішли в приміщення з мольбертами. Сильверс приніс із сусідньої кімнати дві картини і поставив їх переді мною.
— Скажіть, не думаючи, яку б ви купили?
Це знову були дві картини Деґа, обидві з танцюристками. Обидві без рамок.
— Швидше, швидше! — квапив Сильверс.
Я показав на картину ліворуч:
— Оця.
— Чому? Вона ж менше вималювана.
Я стенув плечима.
— Вона мені більше подобається. А чому саме, не можу відразу отак сказати. Ви розумієте їх значно краще за мене.
— Авжеж. Я розумію їх краще, — нетерпляче відповів Сильверс. — Ходімо, до приходу клієнта маємо обидві вставити в рамки.
Він показав мені рамки в сусідньому приміщенні. Я кілька виніс.
— Вони стандартні, — пробурмотів Сильверс. — Оці мали б підійти. Ми вже не маємо часу, щоб добре їх підігнати.
Картини, коли ми їх обрамили, разюче змінилися. Полотна, що малюнки на них ніби розпливалися у просторі, раптом стали чіткіші та сконцентрованіші. Картини стали завершені.
— Картини слід показувати тільки в рамах, — пояснив Сильверс. — Лише торговці антикваріатом можуть оцінити їх без рамок. Навіть директори музеїв не завжди на цьому розуміються. Яку рамку ви б обрали?
— Оцю.
Сильверс шанобливо глянув на мене.
— У вас непоганий смак. Але ми візьмемо іншу. Оцю.
Він поставив танцюристок у широку, багато оздоблену рамку.
— Хіба ця рама не занадто розкішна як на незавершену картину? — запитав я.
— Навпаки, вона не може бути надто розкішна саме тому, що картина незвершена. Саме тому.
— Ясно. Рама приховує недоліки.
— Вона їх усуває. Рама ж цілком готова, тому й картина здається завершеною. Рамки взагалі дуже важливі. — Вмостившись зручніше, Сильверс узявся мене повчати. Я часто зауважував, що він полюбляв менторський тон. — Деякі торговці антикваріатом економлять на рамах, вони думають, що клієнт цього не помітить. Якісні рамки тепер дорогі, а гіпсові позолочені рамки на перший погляд здаються багатими, і, зауважте, не лише на перший погляд.
Я обережно вставляв першого Деґа в рамку. Сильверс шукав рамку для іншого.
— Ви справді хочете показати обидві? — запитав я.
Він лукаво посміхнувся.
— Ні. Але другу картину я хочу мати про запас. Ніколи не знаєш, як складеться. Обидві картини — "цнотливі". Їх іще ніхто не бачив. Клієнт, який зараз прийде, мав бути аж післязавтра. Задньої стінки не заклеюйте, в нас уже нема часу. Просто загніть цвяхи, щоб міцно трималося.
Я приніс другу рамку.
— Краса, правда? — сказав Сильверс. — Людовік П'ятнадцятий, багатство і пишність. Лише сама ця рама піднімає вартість картини на п'ять тисяч доларів. Щонайменше! Навіть Ван Ґог хотів, щоб його картини вставляли в першокласні рамки. Хоча Деґа обрамляв їх у пофарбовані білі планки. Але, можливо, він був просто скупий.
"А може, просто не мав грошей", — подумав я. У Ван Ґога точно їх не було, за все життя він не продав жодної картини і жив тільки на мізерну братову допомогу. Обидві картини нарешті були в рамах. Сильверс наказав мені віднести одну з них у сусідню кімнату.
— Другу повісьте в спальні моєї дружини.
Я здивовано поглянув на нього.
— Ви все правильно зрозуміли, — мовив він. — Ходімте.
У пані Сильверс була чарівна, дуже жіночна спальня. Між меблями на стінах висіло декілька рисунків і пастельних робіт. Сильверс окинув їх поглядом полководця.
— Зніміть звідти отого Ренуара і повісьте туди Дега. Ренуара повісимо над туалетним столиком замість малюнка Берти Моризо. Його взагалі заберіть геть. Штору справа трохи засуньте. Ще трохи… отак, тепер тут хороше освітлення.
Він мав рацію. Золотисте світло з напівзасунутої штори надавало картині чарівності та теплоти.
— Стратегія, — пояснив Сильверс, — це половина успішного продажу. Ходімо.
І він почав інструктувати мене щодо своєї стратегії. Твори, що він їх сьогодні хотів показувати, я мав заносити в кімнату з мольбертами. Після четвертої чи п'ятої картини він попросить мене принести з кабінету Деґа. Я ж мав нагадати йому, що картина висить у спальні пані Сильверс.
— Якнайбільше розмовляйте французькою, — напучував він мене. — Але коли я вас запитаю про картину, відповідайте англійською, щоб клієнт усе зрозумів.
У двері подзвонили.
— Це він, — сказав Сильверс. — Чекайте тут, нагорі, поки я вас покличу.
Я повернувся до кімнати, де на дерев'яних стелажах одна біля одної стояли картини, і сів на стілець. Сильверс пішов униз зустрічати клієнта. Тут було лише одне віконечко з матовим склом, та й те густо загратоване. Мені здавалося, ніби я сиджу в тюремній камері, де для різноманітності зберігалися картини за сотні тисяч доларів, — це, звісно ж, суттєво змінювало її вигляд. Молочне світло нагадувало мені каземат, у якому я через нелегальне перебування без документів просидів у Швейцарії два тижні, — типове правопорушення для кожного емігранта. Там було чисто, камеру опалювали і смачно годували — я б охоче просидів там значно довше. Але однієї буремної ночі рівно через два тижні мене відвезли до Аннмасса, що на кордоні з Францією, дали одну цигарку і добрячого копняка: "Марш до Франції! І щоб у Швейцарії ноги твоєї ніколи не було!"
Мабуть, я задрімав. Задзеленчав дзвоник. Водночас я почув, як Сильверс із кимсь розмовляє. Я зайшов усередину. Там сидів огрядний чоловік із великими червоними вухами і маленькими свинячими очима.
— Мсьє Росс, — соловейком проспівав Сильверс. — Принесіть, будь ласка, світлий пейзаж Сислея.
Я приніс картину і поставив її перед ними. Сильверс довго мовчав, спостерігаючи крізь вікно за хмарами.