Скільки багнетів уде в оцій вашій ядрі ?
"— Приблизно коло двохсот.
— Ну, що ж, гаразд, — неохоче погодивсь Богатирьов.
Він устав, прочинив двері до коридору, гучно крикнув: — Хазяйко! — і, коли на дверях появилась літня, запнута теплою хусткою жінка, наказав: — Прісного молока! Миттю мені! ,
— Молока в нас немає, вибачайте, будь ласка.
— Для червоних, мабуть, було, а як нам — нема?— —кисло посміхнувся Богатирьов.
Знову незручна тиша запанувала в кімнаті. Поручник Волков урвав її:
— Мені йти?
— Так, — зітхнувши, відказав Вороновський. — Ідіть і накажіть, щоб були .роззброєні ті, які намічені 'у нас за списками. Списки в Гориґасова та Вейстмінстера.
Тільки зачеплена офіцерська пиха змусила його сказати, що, мовляв, "ми ще подивимось, як нам чинити". Насправді штабс-капітан Вороновський чудово розумів, що гра його зіграна, і відступати вже нема куди... За відомостями, що були в нього, з Усть — Медведиці вже посувались і з годину на годину повинні були прибути сили, кинуті штабармом для роззброювання м'ятежного Сердобського полку. Але й Богатирьов устиг усвідомити, що Вороновський — надійна й абсолютно безпечна людина, якій тепер позадкувати вже не можна. Комбриг, на: свою відповідальність, погодився на сформування з надійної частини полку самостійної бойової одиниці. На цьому нарада кінчилась.
А тим часом на майдані повстанці, не дожидаючись результатів наради, вже розпочали енергійні дії щодо роззброєння сердобців. По обозних полкових фурманках та двоколках нишпорили жадібні козацькі очі й руки, брали нарозхват не тільки патрони, а й товстопідошовні жовті червоноармійські ботинки, мотки обмоток, теплушки, ватяні штани, продукти. Чоловіка з двадцять сердобців, навіч пересвідчившись, яке є козацьке самоправство, спробували були вчинити опір. Один з них вдарйз прикладом повстанця,
що обшукував його і спокійно переклав гаманець червоно-армійця собі в кишеню, крикнув :
__ Грабіжник! Чого береш? Дайош назад! Ато — багнетом.
Його підтримали товариші. Зітнувся обурений крик:
— Товариші, до зброї!
— Нас обдурили!
— Не давай гвинтівок!
Зчинилася рукопашна, і червоноармійців, що опирались, відтіснили до паркана; кінні повстанці, підохочувані командиром 3 кінної сотні, порубали їх за дві хвилини.
Як прийшов на майдан поручик Волков, роззброювання пішло ще успішніше. Під зливним дощем обшукували виши-куваних червоноармійців. Тут же, неподалечку від лав складали в костри гвинтівки, гранати, майно полкової телефонної команди, ящики гвинтівчаних патронів та кулеметних стрічок.
Богатирьов прискакав на майдан і, на всі боки повертаючись перед лавами сердобців на своєму розпаленому баскому коні, загрозліІЬо піднісши над головою товстолезну плетену нагайку, крикнув:
— Слу-хай сюди! Ви від сьогодні битиметесь із злодіями — комуністами та їхніми військами. Хто піде з нами цілком — той буде прощений, а хто зноровиться — тому ось така самісінька буде нагорода! — і показав нага§м на порубаних червоноармійців, вже роздягнених козаками, до білизни, звалених безформною білою купою, що під дощем мокла.
По червоноармійських рядах брижами пройшов тихий шепіт, але ніхто не сказав повним голосом жодного слова протесту, жоден не зламав рядів...
Усюди купками й поодинці сновигали піші й кінні козаки. Вони щільним кільцем оточували майдан. А біля церковної огорожі, на пригорку стояли повернуті в бік червоно-армійських шеренг, круглороті, пофарбовані назелено
сердобські кулемети, і коло них, за щитками, напоготові присіли намоклі козаки — кулеметники...
* Через годину Вороновський і Волков відібрали за списками надійних червоноармійців. їх було сто дев'яносто чотири чоловіка. Новосформована частина дістала назву "І окремого повстанського батальйону", і цього ж таки дня вийшла на позиції до хутора Белавінського, звідки вели наступ кинуті з Дінця полки 23 Миронівської дивізії. З" чутками йшли миронівські полки: 15 підкомандою Бикадорова, а 32 вів славнозвісний Мишка Блінов. Ішли вони, геть збиваючи протиставлені їм повстанські сотні. Одну з них, спішно виставлену якимсь хутором Усть — Хоперського юрту, покришили впень. Проти Блінова і вирішив Бога-тирьов виставити батальйон Вороновського, випробувати стійкість його в бойовому хрищенні...
Решта сердобців, в кількості понад 800 чоловіка, направлена була пішим порядком понад Доном до Вешенської так, як у листі на ім'я Богатирьова свого часу наказував командувач повстанськими силами Кудінов. Назирцем за ними пішли наддонським схилом три кінні сотні, озброєні сердоб-ськими кулеметами.
Перед від'їздом з Усть-Хоперської Богатирьов відправив у церкві молебень і, ледве кінчився возглас попа, що благав про дарування побіди "христолюбивому козачому воїнству",— вийшов. Йому підвели коня. Сів, поманив до себе командира одної із сотень, заслоном залишених в Усть-Хопереькій, перехилившись із сідла, шепнув йому на вухо :
— Комуністі" охороняй дужче, ніж пороховий погреб. Завтра вранці жени їх до Вешенської під надійним конвоям. А нині пошли по хуторах гінців, щоб оповістили, яких типів женемо. їх народ буде судити своїм судом !
По тому поїхав.
LIII
Над хутором Сінгіним Вешенської станиці ополудні 20 квітня появився аероплан. Зваблені глухим рокотом
мотора, дітвора, баби й діди вибігли з куренів; задерши голови, приклавши до очей щитки долонь, довго дивились, як аероплан у похмурному піднебессі, перехиляючись, креслить шулячі круги. Гудіння мотора стало різкіше, погуч-нішало. Аероплан йшов на зниження, вибравши для посадки рівну площадку за хутором, на вигоні.
— Зараз почне бомби метати ! Держись ! — злякано гукнув якийсь здогадливий дід.
І натовп, що зібравсь на провулку, нирнув урозтіч. Жінки волоком тягли ревучу дітвору, діди з цапиною спритністю та меткістю плигали через тини, тікали до левад.
На провулку зосталась одна бабуся. Вона теж побігла було, та чи ноги підломились від страху, чи то спіткнулась на струпак, тільки впала, та так і лишилась лежати, безстидно задравши тощі ноги, безголосно репетуючи:
— Ой рятуйте, ріднесенькі! Ой, смертонька моя!
Рятувати стару ніхто не вернувся. Аероплан, страшно