Після пострілу, Григорій схопився на ноги, оглушений лясканням крил, гагаканням гусячого ключа. Той гусак, в якого він стріляв, метушливо набирав висоту, інші летіли над ставом, клубочучись густою купою. Засмучений Григорій прямо в злетілий ключ вдарив ще двічі, простежив поглядом, чи не падад котрий, і пішов до Прохора.
— Диви! Диви !.. — закричав той, скочивши на сідло, стоячи на ньому на ввесь зріст, показуючи нага§м у напрямку гусячого ключа, що віддалявся в заголубілому просторі.
Григорій повернувся й затремтів з радості, з мисливського хвилювання... Одна гуска, відокремившись від вже вишикуваного гусячого ключа, різко йшла на зниження, притишено й з перебоями працювала крилами. Спиняючись навшпинячки, приклавши долоню до очей, Григорій стежив
За нею поглядом. Гуска летіла геть від стривожено з&-гелготілої зграї, помалу знижаючись, слабнучи в польоті, і враз 3 великої височини каменем поринула вниз, тільки білий підбій крил сліпучо блиснув на сонці.
— Сідай!
Прохір, з усмішкою на ввесь рот, підскакав і кинув повід Григорієві. Вони вчвал вихопились на горбок, пробігли риссю сажнів вісімдесят.
— Ось вона!
Гуска лежала, витягши шию, випроставши крила, неначе пригортала напослідок цю неласкаву землю. Григорій, не сходячи з коня, нахилився, взяв здобич.
— Куди ж вона її куснула? — цікавився Прохір*
Виявилось, що куля наскрізь пробила гусці нижню частину дзьоба, вивернула біля ока кістку. Смерть уже в польоті настигла й вирвала її з вишикуваного трикутником ключа, кинула на землю.
Прохір приторочив гуску до сідла. Поїхали.
Через Дін переправились на баркасах, покинувши коні на Базках.
У Вешенській Григорій спинився на квартирі в знайомого діда, наказав зараз же засмажити гуску, а сам, не являючись до штабу, послав Прохора по самогон. Пили до вечора. У розмові господар прохопивсь скаргою:
— Дуже вже, Григорію Пантелейовичу, засилля в нас у Вешках начальство взяло.
— Яке начальство ?
— Самородне начальство... Кудінов та й інші.
— А що?
— Іногородніх усе тиснуть. Хто з червоними пішов, так з їхніх семей жінок сажають, дівчаток, дідів. Сваху мою за сина посадовили. А це зовсім ні до чого! Ну, хоч би ви, до прикладу, пішли б з кадетами за Дінець, а червоні вашого батечка, Пантелея Прокоповича, до буції-гарні загнали, — адже це неправильно було б ?
— Звичайно !
289
10. Тихий Дін
— А от тутешні власті сажають. Червоні йшли, нікого не кривдили, а ці розсобачились, осатаніли, ну, стриму на них немад!
Григорій підвівся, трохи хитнувся, ПОТЯГШИСЬ ДО НОВІ-' шеної на ліжку шинелі. Він був лише злегка п'яний.
— Прохоре ! Шаблю ! Маузер !
— Ви куди, Григоре Пантелейовичу ?
— Не твод діло 1 Давай, що сказав.
Григорій начепив шаблю, маузер, застебнув і підперезав шинель, рушив просто на майдан, до тюрми. Вартовий, 3 немуштрових козаків, що стояв при вході, перегородив було йому дорогу.
— Пропуск д?
— Пусти ! Відступись, кажуть І
-— Без пропуску не можу нікого пускати. Не велено.
Григорій не встиг і до половини витягти шаблю, як вартовий шмигнув у двері. Слідом за ним, не здіймаючи руки з ефеса, увійшов у коридор Григорій.
— Дати мені сюди начальника тюрми! — закричав він.
Обличчя його побіліло, горбатий ніс хижо погнувся,
брова збочилась...
Прибіг якийсь кривенький козачок, що виконував обов'язки наглядача, визирнув парубійко — писар з канцелярій Незабаром появився і начальник тюрми, заспаний, сердитий.
— Без пропуска — за це знадні? — загримотів він, не пізнавши Григорія і вдивившись в його обличчя, злякано залепетав : — Це ви, ваше ... товаришу Мелехов ? В чім тут справа ?
— Ключі від камер !
— Від камер ?
— Я тобі що, по сорок разів казатиму? Ну! Давай ключі, собачий кляп!
Григорій ступнув до начальника, той позадкував, але сказав досить таки твердо:
— Ключів не дам. Не мадте права!
— Пра — а — ава?..
Григорій заскрипів зубами, вихопив шаблю. В руці Його вона з виском описала під низькою стелею коридора сяйне коло. Писар і наглядачі розлетілись, як сполохані горобці, а начальник притисся до стінки, сам біліший від стінки, крізь зуби процідив:
— Чиніть! Ось вони, ключі... А я скаржитимусь.
— Я тобі вчиню! Ви тут, по тилах позвикали... Хоробрі тут, бабів та дідів сажати!.. Я вас всіх тут перетрясу ! Паняй на позицію, гад, а то зараз зарубаю!
Григорій кинув шаблю в піхви, кулакохм вдарив по шиї переляканого начальника; коліном і кулаками штовхаючи його до виходу, горлав:
— На фронт!.. І-ди!.. І-ди... Таку вашу... Тилова воша...
Виштовхавши начальника й почувши гомін на внутрішньому дворі тюрми, він прибіг туди. Коло входу до кухні стояло тро§ наглядачів; один сіпав приіржавілий затвор японської гвинтівки, гарячою скоромовкою викрикував:
— ... Напад ізробив!.. Відбивати треба!.. В старому статуті як!
Григорій вихопив маузер, і наглядачі наввипередки покотились стежками в кухню.
— Ви — хо — одь !.. Додому !.. — гучно кричав Григорій, розчиняючи двері щільно набитих камер, стрясаючи в'язкою ключів.
Він випустив усіх (коло ста чоловіка) заарештованих. Тих, що з остраху відмовились вийти, силою виштовхав на вулицю, замкнув порожні камери.
Коло входу до тюрми почав купчитись народ. З дверей на майдан сунули арештовані; озираючись, зігнувшись, ішли додому. Із штабу, придержуючи шаблі, бігли до тюрми козаки караульного взводу; спотикаючись, ішов сам Ку-дінов.
Григорій покинув спустілу тюрму останнім. Проходячи крізь натовп, що розступивсь, матерно натаяв жадних до
новин бабів, що шушукались, і, горблячись, поволі ііішов назустріч Кудінову. Нідбіглим козакам караульного взводу, що пізнали й вітали його, крикнув:
— Вертайте на помешкання, жеребці! Ну, чого ви біжите, запалились ? Марш !
— Ми гадали, в тюрмі бунтуються, товаришу Мелехов!
— Писарчук прибіг, каже: "Налетів якийсь чорний, замки збивав!"
— Лжива тривога, виявилось!
Козаки, посміюючись та перемовляючись, повернули назад. Кудінов квапливо підходив до Григорія, на ході доправляючи довге волосся, що вибилось спід кашкета.
— Здоров, Мелехов! В чім річ?
— Здоров, Кудінов! Тюрму вашу розгромив.
— На якій підставі? Що таке?
— Випустив усіх — і край... Ну, чого очі вирячив? Ви тут на яких підставах іногородніх, жінок та дідів сажаете ? Це ще що таке ? Ти гляди мені, Кудінов!