— Справді, справді! Та ось, почитай. Прислали мені казанці. Вчора вранці за ПІумилінською роз'їзд наш напав на двох верхівців. Обидва червоні курсанти. Ну, порубали їх козаки і в одного немолодий з вигляду, казали, може, і комісар який — знайшли в планшетці ось цю газету під назвою "В пути" від дванадцятого цього місяця. Пречу-
ДОБО вони нас описують! — Кудінов простяг Мелехову газету з відірваним на козинячу ніжку ріжком.
Григорій швиденько зиркнув на заголовок статті, відміченої хемічним олівцем, почав читати:
"ПОВСТАННЯ В ТИЛУ"
Повстання частини дінського козацтва тягнеться вже ряд тижнів. Повстання піднято агентами Денікіна — контрреволюційними офіцерами. Вони знайшли підпору в козацькій куркульні. Куркулі потягли за собою значну частину козаків — середняків. Дуже можливо, що в тому чи іншому випадку козаки зазнавали якоїсь несправедливості від окремих представників радянської влади. З цього вміло скористались денікінські агенти, щоб роздмухати полум'я м'ятежу. Білогвардійські прохвости прикидаються в районі повстання прибічниками радянської влади, щоб легше закрастись у довіру козака — середняка. Таким шляхом контрреволюційні плутані, куркульські інтереси й темрява маси козацтва злились на час докупи в безглуздому й злочинному м'ятежі в тилу наших армій південного фронту. М'ятеж в тилу у воїна те самісіньке, що нарив на плечі в робітника. Щоб воювати, щоб захищати й боронити радянську країну, щоб добити поміщицько — денікінські зграї, необхідно мати спокійний, надійний, дружний робітничо — селянський та трудовий козацький тил. Найважливішою задачею тому § тепер очищення Дону від м'ятежу та м'ятежників.
Центральна радянська влада наказала цю задачу розв'язати в найкоротший строк. На допомогу експедиційним військам, що діють проти підлого контрреволюційного м'ятежу, прибули й прибувають прекрасні підкріплення. Найкращі робітники — організатори направляються сюди для розв'язання невідкладної задачі.
Треба покінчити з м'ятежем. Наші червоноармійці повинні пройнятись ясною свідомістю того, що м'ятежники Вешенської або (уланської або Буканівської станиць являються прямими помічниками білогвардійських генералів Денікіна й Колчака. Чим далі тягтиметься повстання, тим більше жертв буде з обох боків. Зменшити кровопролиття можна тільки одним способом: завдаючи швидкого, суворого, нищівного удару.
Треба покінчити з м'ятежем. Треба розрізати нарив на плечі й припекти його розпеченим залізом. Тоді рука південного фронту звільниться, щоб завдати смертельного удара ворогові...
Григорій докінчив читати, похмуро посміхнувся. Стаття сповнила його люттю й досадою. "Черкнули пером і відразу спарували з Денікіним, в помічники йому залічили..."
— Ну як, здорово ? Розпеченим залізом збираються припекти. Ну, та ми ще подивимось, хто кому приварить! Правда, Мелехов? — Кудінов пождав відповіді й звернувся до Богатирьова. — Патронів треба ? Дамо ! По тридцять штук на вершника, на всю бригаду. Стане ?.. Іди на склад, одержуй. Ордера тобі випише начальник відділу постачання, зайди до нього. Та ти там, Богатирьов, більше на шаблю, на хитрість налягай.
— З паршивої вівці хоч вовни жмут! — посміхнувся зрадуваний Богатирьов і, попрощавшись, вийшов.
Після того, як договорився з Кудіновим щодо передбаченого відходу до Дону, пішов і Григорій Мелехов. 1 на відході спитав:
— В разі, якщо я всю дивізію приведу на Базки, переправитись буде чим?
— Ото вигадав! Кіннота вся вплав через Дін піде. Де це бачено, щоб кінноту переправляли?
— В мене ж наддінців мало, май на увазі, а козаки з Чиру — не плавці. Все життя серед степу живуть, де вже їм плавати. Вони здебільшого по сокирячому.
— При конях перепливуть. Бувало, на маневрах плавали, і на германській перепадало.
— Я про піхоту кажу.
— Порон ц. Човни зготуймо, не турбуйся.
— Мешканці теж їхатимуть.
— Знаю.
— Ти всім забезпеч переправу, а то я тоді з тебе душу вийму! Це ж не жарт, якщо в нас народ зостанеться.
— Та зроблю, зроблю ж!
— Гармати як?
— Мортирки в повітря висади, а тридюймові вези сюди. Ми великі човни позбиваймо і перекинемо батареї на той бік.
Григорій вийшов із штабу під вражінням прочитаної статті.
"Помічниками Денікіна вас величають... А хто ж ми ? Виходить, що помічники і з, нема чого ображатись. Щира
4 "
Правда очі коле.і." Йому пригадались слова покійного Якова Підкови. Якось у Каргінській, повертаючись пізно увечері на квартиру, Григорій зайшов до батарейців, розміщених в одному з будинків на майдані; витираючи в сінцях ноги об віник, чув, як Яків Підкова, сперечаючися 3 кимсь, сказав: "Відокремились, кажеш ? Ні під чидю владою не будемо ходити ? Хо и Гтебе на плечах не голова, а неїдомий гарбуз ! Коли хочеш знати, ми зараз, як бездомна собака: собака не догодить хозяїнові, або нашкодить, втече з дому, а куди дінеться? До вовків не пристар — страшнувато, та й чуд, що вони звірячої породи, а до хазяїна не можна повернутись — поб'д за шкоду. Так і ми. І ти згадай мод слово : підібгаймо хвоста, попід черевом випростаймо його геть, і поповземо до кадетів. "Прийміть нас, братики, змилуйтесь!" Ось воно що буде!"
Григорій після того бою, коли порубав під Климівкою матросів, ввесь час жив у стані холодної тупої байдужості, що владно обгорнула його. Жив, понуро схиливши голову, без усмішки, без радості. На якийсь день сколихнули його біль та жалість до вбитого Івана Олексійовича, а потім і це минуло, бідине, що лишалось йому в житті (так принаймні йому здавалось), це — пристрасть до Оксани, що спалахнула з новою і непогамовною силою. Одна вона вабила його до себе, як вабить подорожного морозкої чорної осінньої ночі далекий трепетний вогник багаття в степу.
' Ось і тепер, повертаючись із штабу, він згадав про неї, подумав: "Підемо ми на прорив, а вона як же ?— і без вагань і довгого розмислу вирішив: — Наталя залишиться 3 дітьми, з матір'ю, а Оксанку візьму. Дам їй коня, і хай при мойому штабі їде".
Він переїхав через Дін на Базки, зайшов на квартиру, видер із записної книжки аркуш, написав:
"Ксанко! Може нам доведеться відступити на лівий бік Дону, так ти кинь все свод добро і їдь до Вешок. Мене там відшукадш, будеш при мені".