Хазяї землі фінської та кубанської нудливо дивились з палуби, як причалю до пристані пароплав, як метушаться матроси і, закипаючи, йде від сходень бура хвиля.
Потім зійшли на берег, проводжувані сотнями очей натовпу, що зібравсь біля пристані.
Небо, обрій, день, тонкострумне мариво, — все син§. Дін — і той вилискуй невластивою йому блакиттю, як у вігнуте дзеркало, відбиваючи снігові вершини хмар. Запахами сонця, сохлих солончаків та зіпрілої торішньої трави насичений вітер. Натовп шарудить гомоном. Генерали, зустрінуті місцевими властями, їдуть на плац.
В домі станичного отамана за годину почалась нарада представників дінського уряду та Добровольчої армії. Від Добровольчої армії прибули генерали Денікін та Алексвдв в супроводі начштабу армії генерала Романовського, полковників Ряснянського та Евальда.
Зустріч дихала холодком. Краснов тримався з важкою повагою. Алексеев, привітавшись з присутніми, сів до столу; підперши сухими білими долонями обвислі щоки, байдуже, заплющив очі. Його загойдала їзда в автомобілі. Він неначе ссохся від старості та пережитих потрясень. Куточки сухого рота трагічно спущені; блакитні, посічені прожилками повіки припухлі й важкі. Сила дрібнесеньких морщинок віялом розсипалась до скронь. Пальці, щільно притисши щуплу шкіру щок, пучками заривались у по старечому жовтаве коротко — острижене волосся. Полковник Ряенян-ський бережно розстилав на столі хрускотливу карту, йому допомагав Кислов. Романовський стояв поруч, придержуючи нігтем мизинця ріжок карти. Бога вський прихилився до невисокого вікна, з щемучим жалем вдивляючись у безкраю стомлене обличчя Алекс ва. Воно біліло, як гіпсова маска. "Як він постарів! Страх, як постарів! "— подумки шепотів Бога вський, не зводячи з Алекс ва вологих мигдалюватих очей. Ще не встигли присутні посідати за стіл, як Денікін, звертаючись до Краснова, Заговорив схвильовано й різко:
— Перш ніж відкрити нараду, я повинен заявити вам: нас прикро дивує; те, що ви в диспозиції, відданій для оволодіння Батальском, зазначайте, що в правій колоні у вас ді$ німецький батальйон і батарея. Мушу признатись, що акт подібного співробітництва для мене гірш, ніж дивний. Ви дозволите дізнатись, чим керувались ви, заходами в стосунки з ворогами батьківщини — з безчесними ворогами, — та користуючись їх допомогою ? Ви, звісно, повідомлені про те, що союзники готові дати нам піддержку...
Добровольча армія розцінює союз 3 німцями, як зраду справи відновлення Росії. Дії дінського уряду здобувають таку самісіньку оцінку і в широких союзницьких колах. Прошу вас вияснити.
Денікін, зло вигнувши брову, ждав відповіді..
Тільки завдяки витримці та властивій йому світськості Краснов зберігав зовнішній спокій; але обурення все ж перемагало: під посивілими вусами нервовий тік тіпав і кривив рот. Дуже спокійно й дуже чемно Краснов відповів :
— Коли на карту ставиться доля всієї справи, не гребують допомогою і колишніх ворогів. І потім взагалі уряд Дону, уряд п'ятимільйонного суверенного народу, ніким не опікуваного, має право діяти самостійно, відповідно до інтересів козацтва, які він покликаний боронити.
На цім слові Алексов розплющив очі і, видимо, з великим напруженням намагався слухати уважно. Краснов глянув на Богаєвського, що нервічно крутив виплеканий у стрілку вус, і провадив:
— У ваших міркуваннях, ваше превосходительство, превалюють мотиви, так би мовити, етичного порядку. Ви сказали дуже багато відповідальних слів про нашу нібито зраду діла Росії, про зраду союзників... Але, я вважаю, що вам відомий той факт, що Добровольча армія діставала від нас набої, передані нам німцями.
— Прошу суворо розмежовувати явища глибоко різного порядку. Мені байдуже до того, яким способом ви одержуйте від німців боєприпаси, але — користуватися підтримкою їх війська... — Денікін сердито знизав плечима.
Краснов, кінчаючи промову, побіжно, обережно, але рішучо дав зрозуміти Денікіну, що він не колишній бригадний генерал, яким той бачив його на австро-гер-манському фронті.
Порушивши незручну мовчанку, що запала після промови Краснова, Денікін розумно перевів розмову на справи Злиття Дінс кої й Добровольчої армій та запровадження єдиного командування. Але попередня сутичка; по суті, стала початком дальшого, все гіршого загострення їх відносин, остаточно порваних к моменту уходу Краснова від влади.
Краснов від прямої відповіді ухилився, запропонувавши натомість спільний похд на Цари іин для того, щоб, поперше, оволодіти найбільшим стратегічним центром і, йодруге, вдержавши його, з'єднатися з уральськими козаками.
Прозвучала коротка розмова: ‘
— ... Вам нема потреби говорити про те колосальне Значення, яке має для вас Царицин.
— Добровольча армія може зустрітися з німцями. На Царицин не піду. Насамперед я повинен визволити кубанців.
— Так, а все ж здобуття Царицина — найкардинальніше завдання. Уряд Війська Дінського доручив мені просити ваше превосходительство.
— Повторюю: кинути кубанців я не можу.
— Тільки при умові наступу на Царицин можна говорити про встановлення єдиного командування.
Алексєєв непохвально пожував губами.
— Немислима річ. Кубанці не підуть за межі області, не остаточно очищеної від більшовиків, а в Добровольчій армії дві з половиною тисячі багнетів, причім третина — поза лавами: ранені та хворі.
За скромним обідом в'яло перемовлялися незначними фразами, — було ясно, що згода досягнута не буде. Полковник Ряснянський розповів якийсь веселий напіванекдо-тичний подвиг одного з марківців, і помалу, під спільним діянням обіду та веселого оповідання, напруженість розвіялась. Та коли по обіді, закурюючи, розійшлись по Горниці, Денікін, торкнувши плече Романовського, показав гострими прищуреними очима на Краснова, шепнув: — Наполеон обласного маштабу... Нерозумна людина, бачте... — посміхнувшись, Романовський швидко відповів:
— Княжити й володіти хочеться".. Бригадний генерал упиваються монаршою владою. По моюму, він позбавлений почуття гумору...
Роз'їхались, сповнені ворожнечі й неприязні. З ЦЬОГО дня відносини між Добрарміюю та донським урядом різко гіршають, погіршення досягаю апогею наприкінці червня, коли командуванню Добрармії стаю відомим зміст листа Краснова, адресованого німецькому імператорові Вільгель-мові. Ранені добровільці, що відлежувались в Новочеркаську, посміювалися з прагнення Краснова до. автономії та з слабості його щодо відновлення козачої старовини, в колі своїх зневажливо називали його "хузяїном", а Всевелике Військо Донське перейменували на "Всевеселе". У відповідь на це донські самостійники величали їх "мандрованими музиками", "правителями без території". Хтось із "великих" в Добровольчій армії їдко сказав про дінський уряд: "Проститутка, що* заробляю на німецькому ліжку". На це була відповідь генерала Денісова: "Якщо уряд Дону проститутка, то Добровольча армія — кот, що живе на кошти ціюї проститутки". Відповідь була натяком на залежність Добровольчої армії від Дону, що ділив з нею одержувані З Німеччини бойові припаси.