Тихий Дін. Книга третя.
Переклад Євгена Плужника
ЧАСТИНА ШОСТА
Как ты, батюшка, славный тихий Дон
Ты кормилец наш, Дон Иванович,
Про тебя лежит слава добрая, ]=
Слава добрая, речь хорошая.
Как бывало ты все быстер бежишь,
Ты быстер бежишь, все чистехонек,
А тепер ты, Дон, все мутен течешь,
Помутился весь сверху донизу.
Речь возговорит славный тихий Дон:
"Уж как то мне все мутну не быть,
Распустил своих я ясных соколов,
Ясных соколов — донских казаков.
Размываются без них мои круты бережки,
Высыпаются без них косы желтым
песком.
(Старовинна козача пісня)
І
У квітні 1918 року на Дону завершився великий розділ: козаки — фронтовики північних округів — Хоперського, Усть-Медведицького і почасти Верхньодонського — пішли З Мироновим та частинами красногварційців, що відступали; козаки низівських округів гнали їх і тіснили до границь області, з боями звільняючи кожну п'ядь рідної землі,
Хоперці пішли з Мироновим майже поголовно, усть-медведицькі — наполовину, верхньодонці — лише в незначному числі.
Тільки 1918 року історія остаточно розділила верховиків З низовиками. Але початок розділу намічався ще сотні років тому, коли менш заможні козаки північних округів, що не мали ні ситих земель Надозів'я, ні виноградників, ні багатих ловецьких та рибних промислів, інколи відколювались від Черкаська, чинили самовільні наскоки на великоруські землі і були найпевнішою опорою всім бунтарям, починаючи з Разіна й кінчаючи Сікачем.
Навіть за пізніших часів, коли все В.йсько глухо хвилювалось, придавлене державною десницею, верхівські козаки повставали відверто і, керовані своїми отаманами, хитали цареві підпори: бились з коронним військом, грабували на Дону каравани, перехоплювались на Волгу й підбивали на бунт приборкане Запоріжжя.
На кінець квітня Дін на дві третини був очищений від більшовиків. Після того, як виразно намітилась необхідність утворення сводї' обласної влади, керівними чинами бойових груп, що бились на півдні, було запропоновано скликати Круг. На 28 квітня в Новочеркаську призначений був збір членів Тимчасового дінського уряду та делегатів від станиць і військових частин.
На хуторі Татарському в двадцятих числах квітня одержано було від Вешенського станичного отамана папір, який сповіщав про те, що в станиці Вешенській 22 сього місяця відбудеться станичний збір для виборів делегатів на Військовий круг.
Мирон Григорович Коршунов зачитав на сході папір. Хутір послав до Вешенської його, діда Богатирьова та Пантелея Прокоповича.
На станичному зборі серед інших делегатів на Круг обрали й Пантелея Прокоповича. З Вешенської повернувся він того самого дня, а другого вирішив разом із сватом їхати до Міллерова, щоб загодя попасти до Новочеркаська (Миронові Григоровичу треба було придбати в Міллерові гасу, мила і ще дечого для хазяйства, та, до речі, хотів і підробити, закупивши Мохову для млина сит та бабіту).
Виїхали на світанку. Бричку легко несли вороні Мирона Григоровича. Свати поруч сиділи в мальованій квітчастій колисці. Вибрались на горбок, розбалакались: в Міллерові стояли німці, тим то Мирон Григорович і спитався не без опаски:
— А що, сваток, чи не забастують нас германці? Лихий народ, в рот їм дишель!
— Ні, — запевнив Пантелей Прокопович. — Матвій Кашу-лін недавнечко був там, казав — побоюються німці... Опасуються козаків займати.
— Чи ба! — Мирон Григорович посміхнувся в лисячу рудизну бороди і помахав вишневим пужалном: він, видимо заспокоївшись, перевів розмову: — Яку ж владу встановите, як гадаєш?
— Отамана настановимо. Свого! Козака!
— Щасти боже! Вибирайте краще ! Мацайте генералів? як циган коні, лЩоб без ганджу був.
— Виберемо. На розумні голови ще не збіднів Дін.
— Так, так, сваток...їх і дурнів не сіють, самі родяться.— Мирон Григорович зіщурився, смуток ліг на його веснянкувате обличчя. — Я свого Митька думав у люди вивести, хотів, щоб на офіцера вчився, а він і приіодської не кінчив, утік другої зими.
На хвилину примовкли, думаючи про синів, що пішли кудись слідом за більшовиками. Бричку трясло на грудкуватій дорозі; правий вороний засікався, клацаючи нестертою підковою; гойдалась колиска і, як риби на нересті, терлись бік-у-бік, тісно сидячи, свати.
—Де то воно наші козаки ?—зіхнув Пантелей Прокопович.
— Пішли по Хопрі. Федотка-Калмик повернувся з Кумил-женської, кінь у нього загубився. Казав, нібито прямують на Тишанську станицю.
Знов замовкли. Спини холодив вітрець. Позаду, за Доном, на рожевому огнищі зорі величаво й німотно згорали ліси, луговини, озера, плішини галявин. Скибою жовтого щільникового меду лежала пісочане узгір'я, верблюжі горби бурунів скупо полискували бронзою.
Весна йшла не дружно. Аквамаринову прозелень лісів уже змінила пишна густозелена брость. Зацвітав степ, зійшла повінь, 'зоставивши на оболоні силу озер-блищиків, а в ярах під крутими схилами ще тисся до суглинку з'їджений відлигою сніг, білів визивно й яскраво.
Другої доби надвечір приїхали в Міллерово, заночували в знайомого українця, що жив під бурим боком елеватора. Вранці, поснідавши, Мирон Григорович запріг коні, поїхав до крамниць. Вільно проминув залізничний переїзд і тут уперше в житті побачив німців. Трод ландштурмістів ішли йому наперестріт. Один з них, дрібнорослий, зарослий по вуха кучерявою каштановою бородою, зовно махнув рукою.
Мирон Григорович напнув віжки, неспокійно й вижидально жуючи губами. Німці підійшли. Рослий вгодований прусак, іскрячись білозубою усмішкою, сказав товаришеві:
— Ось справдешній козак! Диви, він навіть у козацькій "формі. Його сини, певне, билися з нами. Відпровадьмо його
живцем до Берліна. Це буде прецікавий експонат.
— Нам потрібні його коні, а він хай забираються к чорту! — без усмішки відказав клишоногий, з каштановою бородою.
Він боязко обійшов коней, підійшов до брички.
— Злазь, старий. Нам потрібні твої коні — перевезти
он з того млина до вокзалу партію борошна. Ну бо, злазь, тобі кая уть! По коні прийдеш до коменданта,— німець показав очима на млин і жестом, який не допускав сумніву щодо призначення його, запросив Мирона Григоровича злізти. . .
Двою , інших пішли до млина, оглядаючись, сміючись. Мирон Григорович вкрився сірожовтим рум'янцем. Намотавши на полудробок колиски віжки, він молодо зскочив З брички, зайшов поперед коней.