Як пішов Бунчук, Листницький хвилин із п'ять ходив мовчки, потім підійшов до столу. Меркулов, косо нахиливши голову, малював. Тонко загострений олівець стелив димчасті тіні. Обличчя Бунчукове, перетяте звичайною для нього скупою, наче вимушеною усмішкою, дивилося з білого квадрату паперу.
— Сильна морда, — відхиляючи руку з малюнком, сказав Меркулов і звів на Листницького очі.
— Ну, — як? — спитав той.
— Біс його знає! — здогадуючись про суть питання, відповів Меркулов. — Хлопець він дивний, тепер висловився зрозуміло, багато що стало ясним, а раніш я не знав, як його розшифрувати. Знаєш, він же величезним успіхом користується в козаків, зокрема в кулеметників. Ти не помічав цього ?
— Так, — якось непевно відповів Листницький.
— Кулеметники — всі як один більшовики. Він їх зумів настренчити. Я здивувався, що він розкрив нині свої карти. Для чого? На зло говорив, їйбогу. Знає, що поглядів цих з нас ніхто не може поділяти, а чомусь розщирився. Він же не з гарячих. Небезпечний тип.
Говорячи про дивну поведінку-Бунчука, Меркулов відклав; малюнок, почав роздягатись. Вогкі панчохи повісив на піч, накрутив годинника і, викуривши цигарку, ліг. Незабаром заснув.
Листницький сів на дзиґлика, на якому за чверть години до цього сидів Меркулов, на звороті малюнка, ламаючи тонко-загострене жало олівця, розмашисто написав:
"Ваше високоблагородіє!
Ті здогади, що сповіщав я Вам раніше, сьогодні цілком ствердилися. Хорунжий Бунчук на сьогоднішній розмові з офіцерами нашого полку (були присутні, крім мене, п'ятої сотні осавул Калмиков, сотник Чубов, третьої сотні підоса-вул Меркулов), з метою, що, признаюсь мені не цілком зрозуміла, пояснив завдання, які виконує він Згідно з своїми політичними переконаннями і, очевидно, за завданням партійної влади. При ньому був суверток паперів забороненого характеру. Так, наприклад, він читав уривки із свого-партійного органа "Соціяль-демократ", виданого в Женеві. Хорунжий Бунчук, безперечно провадить підпільну роботу в. нашому полку (є припущення, що саме тому він і вступив до полку охотником), кулеметники були за безпосередній об'єкт його агітації. їх розкладено. Шкідливий уплив йога відбивається на моральному стані полку—були випадки відмовлення виконувати бойові завдання, про що я своєчасна повідомляв О.В.Ш.Д. і т. ін.
Хорунжий Бунчук цими днями повернувся з відпустки (був у Петрограді), удозвіль маючи руйнацької літератури; тепер він з більшою інтенсивністю спробує розгорнути роботу.
Резюмуючи все вищесказане, прихожу до висновків:; а) провинність хорунжого Бунчука доведено (пп. офіцери, що були за розмови з ним, можуть під присягою ствердити те, про що я сповіщаю); б) тепер же, щоб покласти край його революційній діяльності, треба заарештувати його і віддати до військово-польового суду; в) термінова треба перетрусити кулеметну команду, забрати особливо небезпечних, а іійпих або відіслати в запілля, або розпорошити по полках.
Прошу не забувати про моє щире намагання служити на користь батьківщині і Монархові. Копію цього листа надсилаю С. Т. Корп.
20 жовтня, 1916 року Ділянка № 7
Осавул Євген Листницький.
Ранком Листницький відіслав з вістівцем до штабу дивізії донесіння, посідавши, вийшов із землянки. За ослизлою спиною брустверу над болотом хитався туман, клоччя його висіли, мов прицвяховані до колючок дротяних перегорож. На дні шанців на піввершка стояло рідке болото. З бійниць виповзали брунатні струмочки. Козаки у вогких, замащених шинелях гріли на щитах казанки з чаєм, курили, сидячи нав-почіпках, притуливши до стіни рушниці.
— Скільки разів казано, щоб на щитах не сміли розпалювати вогонь. Що ви, сволочі, не розумієте? — злісно крикнув Листницький, доходячи до першої групи козаків, що сиділи навколо курного вогню.
Двоє нехотя встали, інші продовжували сидіти, підібгавши поли шинелів, покурюючи. Смаглявий бородатий козак, із срібною сергою, що теліпалася в зморщеній мочці вуха, відповів, підсовуючи під казанок жмуток дрібного хмизу*
— З дорогою душею б без щита обійшлися, та як його, ваше благородіє, розведеш вогник? Диви, яка тут моква. Мало не на чверть.
— Зараз же вийми щит.
— Що ж нам, значця, голодним сидіти? Та-а-к... — суплячись і дивлячись убік, сказав пикатий таранкуватий козак.
— Я тобі кажу... Здіймай щит! —Листницький носком чобота викинув з-під казанка хмиз, що горів там.
Бородатий козак з сергою, збентежено і злісно посміхаючись, виплеснув з казанка гарячу воду, шепотнув:
— Попили чайку, хлопці...
Козаки мовчки провожали очима осавула, що йшов лінією. У вогкому погляді бородатого тремтіли вогняні світлячки.
— Скривдив, сука!
— Е-е-е-х!.. — протягло зідхнув один, скидуючи на плече ремінь рушниці.
На ділянці четвертої чоти Листницького наздогнав Меркулов. Він підійшов, захекавшись, поскрипуючи новенькою шкіряною тужуркою, від нього гостро тхнуло махорочним перегаром. Відкликавши Листницького вбік, дихнув скоромовкою:
— Чув новину? Бунчук цієї ночі дезертував.
— Бунчук? Що-о-о?
— Дезертував... Розумієш? Ігнатьїч, начальник кулеметної команди, — вони ж в одній землянці з Бунчуком, — каже, що він не приходив від нас. Значить, як вийшов від нас, так і чкурнув... Отакої.
Листницький довго протирав пенсне, мружився.
— Ти мов би схвильований? — допитливо подивився на нього Меркулов.
— Я? Ти "що, при розумі? Чого б це я був схвильований? Просто, ти ошпарив мене несподіванкою.
Другого дня вранці збентежений вахмістр увійшов до землянки Листницького, пом'явшись, сповістив:
— Нині вранці, козаки, ваше благородіє, знайшли в шанцях оці папірці. Незручно якось... Я от і прийшов доповісти вам. А то щоб якого гріха не нажити...
— Які папірці? — підводячись —з ліжка, спитав Листни-цький.
Вахмістр подав зіжмакані в кулаці аркушики. На чвертці дешевого паперу чітко рябіли розмножені друкарською машинкою слова. Листницький прочитав одним духом:
"Пролетарі всіх країн, єднайтеся!
Товариші салдати!
Два роки триває проклята війна. Два роки ви пониваєте в шанцях, захищаючи чужі вам інтереси. Два роки ллється кров робітників і селян всіх націй. Сотні тисяч забитих і покалічених, сотні тисяч сиріт і удов — ось наслідки цієї різанини. За що ви воюєте? Чиї інтереси ви бороните? Царський уряд поставив під вогонь мільйони салдатів для того, щоб захопити нові землі і пригнічувати людність цих земель, так, як гнітить поневолену Польщу і інші національності. Світові промисловці не поділять ринків, де вони могли б збувати продукцію своїх фабрик і заводів; не поділять прибутків,— розділ провадиться збройною силою, — і ви, темні люди, в боротьбі за їх інтереси, ідете на смерть, убиваєте таких же працівників, як і ви сами.