Тєгі-Тєгі

Багмут Иван

Ріка Воркута тече серед тундри. Можна пройти десять, двадцять і тридцять кілометрів по безкраїй, хвилястій рівнині і не побачити жодного деревця. Тільки плазуча полярна береза стелиться по горбах і болотах та в долинах річок і ручаїв ростуть кущі лози, вільшини і топольника.

Навесні над Воркутою стоїть гамір від гусячого гелготання. Тисячі гусей прилітають з теплих країв і виводять гусенят у долині Воркути та по берегах тундрових озер і струмків.

Мені багато доводилося чути про те, що дикі гуси легко приручаються, і я вирішив дістати собі пару гусенят.

Наприкінці липня в мене видалася вільна ніч. Я працював на кар'єрі, з якого брали гравій і пісок для залізничного насипу. Залізниця тільки будувалася, після весняної поводі насип у багатьох місцях розмило, і ми працювали день і ніч, щоб швидше підсипати залізничне полотно і налагодити рух робочих поїздів.

В липні ночі зовсім світлі, а в ясну погоду навіть опівночі можна читати без лампи. Я взяв рушницю, рюкзак і вирушив до озер, що лежали кілометрів за вісім від будівництва.

Це були неприємні і страшні озера, з чорною водою і чорними торф'яними берегами. Брили торфу, розсічені тріщинами, виступають з берегів, і здається, що ступиш крок — і провалишся в мулку безодню. Тисячі років тому вічна мерзлота, яка залягає в тундрі приблизно на глибині одного метра, в деяких місцях розтанула і від цього утворилися глибокі провалля, наповнені водою. Так з'явилися ці озера.

Поспішаючи, я підійшов до озера, але мене чекала невдача: на чорній, похмурій воді не плавало ні гуски, ні качки. Я сів на березі і запалив цигарку. Стояла тиша. Тільки ідам арі співали своєї нудної пісні. Раптом з глибини тундри пролунав гусячий крик. Я схопився на ноги і, перестрибуючи через тріщини, кинувся в напрямку, звідки йшло гелготання. В сірому світлі, серед буро-зеленої рослинності, вирисовувався чорний торф'яний горб. Плутаючися в гілочках берези, я побіг до нього. Саме там гелготали гуси.

Біля горба було невелике озерце, сховане в заростях лози, з берегами, зарослими осокою. Я виткнувся з-за кущів і просто перед себе побачив четверо гусенят і двох старих гусей.

Витягши по воді свої довгі шиї, старі гуси повтикалися головами в осоку і завмерли без руху, намагаючись таким способом сховатися від небезпеки. Але їхні великі тулуби були на воду.

Я стрельнув з рушниці, та, видно, погано націлився, бо гуси враз зірвалися з місця і злетіли в повітря. Я не дуже жалкував з невдачі. Адже мені потрібні були не гуси, а гусенята. Малесенькі (їм було, мабуть, не більше як два-три дні від роду), вони плавали біля берега, а коли я підбігав до них, раптом поринали і виринали аж у другому кіпці озера.

В мулкому озері бродити було страшно. Я сховався в кущах і стежив за зеленкуватими кульбабками, що плавали по воді. Нарешті одно з них підпливло до берега і стрибнуло в осоку. Я кинувся на те місце і побачив, що гусеня причаїлося серед трапи зовсім нерухоме. Я швидко простяг руку, щоб схопити його, і здивувався, що воно навіть не поворухнулося, коли я його брав. Маленьке, тепле і ніжне, воно тихо сиділо тепер у мене на руці, і тільки серце в нього билося швидко-швидко.

Поки я ловив це гусеня, двоє інших встигли сховатися в осоку і тільки одне неспокійно кружляло по воді. Я почекав, поки воно вилізло на берег і легко спіймав і його. Поклавши здобич у рюкзак, я пішов додому і встиг прийти на будівництво до початку ранкової зміни.

Тесляр зробив мені клітку, я посадив у неї гусенят, поклав їм трави і накришив хліба. Вони зразу ж почали їсти, а наївшися, посідали, притулившись одне до одного, і сиділи, поки знову не захотіли їсти. До хліба я підмішував пісок — це допомагає птахам краще перетравлювати їжу,— і еони їли пісок так само охоче, як хліб і траву.

Через три дні я повів своїх гусенят гуляти. За палаткою, в якій я жив, була невелика калюжа, і я пустив їх поплавати. Гусенята щипали траву, ловили комарів і мух і зовсім не збиралися тікати. Тоді я, щоб подивитися, що вони робитимуть без мене, сховався за кущ. Хвилину гусенята спокійно бавилися по воді, але, помітивши, що мене немає, раптом зняли тривожний писк. Вони припливли до берега і, неспокійно оглядаючись на всі боки, пищали, не цікавлячись уже ні мухами, ні травою. Тоді я висунувся з-за куща, і вони кинулися до мене. Маленькі, вони спотикалися через березку, перестрибували через стебла трави, падали і бігли до мене. Тільки спинившися біля моїх ніг, вони заспокоїлися і стали знову щипати траву. Я пішов до палатки, і гусенята побігли за мною, щоразу здіймаючи крик, коли я від них віддалявся.

Другого дня під час обідньої перерви я їх поніс до річки. Вони плавали спокійно, поки я був біля них. Та тільки я ховався в траві або за кущем, як вони вилазили з води і здіймали галас, аж поїш не знаходили мене.

Я кликав їх:

— Тєгі-тєгі! — і вони кидалися до мене, забуваючи про все.

Гусенята росли швидко. Незабаром пух змінився на пір'я,

вони стали їсти овес і бігали за мною всюди, куди б я не йшов. Я ходив з ними до їдальні, і кухар завжди давав їм рисової каші з компотом.

Вони стали вже потроху літати, але я не обрізав крил, бо знав, що вони мене не кинуть. Дійсно, політавши, гуси завжди поверталися до палатки і гучним, настирливим гелготанням прохали їжі.

Я дуже звик до моїх вихованців і часто вночі, сидячи над Кресленням, відривався на хвилину від роботи і тихо кликав:

— Тєгі-тєгі!

Гусенята, що спали звичайно під ліжком, раптом прокидалися і бігли до мене, витягуючи свої довгі шиї. Одержавши шматок хліба, вони заспокоювалися і, мирно гелгочучи, ховалися під ліжко.

Якось мене викликали до начальника дільниці. Посильний сказав, що справа дуже негайна, і я, схопивши польову сумку а паперами і кресленнями, швидко пішов до контори, яка містилася кілометрів за три від нашого кар'єру.

В кабінеті начальника сиділи інженери з сусідньої дільниці. Я привітався і сів до столу.

— Наші сусіди,— сказав начальник,— потребують допомоги. Чи не могли б ви збільшити видобуток гравію і дати кілька ешелонів для їхньої дільниці?

— Добре,— сказав я.— Ми зараз пробуємо робити поточний ремонт екскаватора на ходу, не припиняючи роботи. Це дасть значне збільшення видобутку. Я сподіваюся, що сьогодні вночі наш кар'єр дасть перший ешелон гравію понад план.