— А вам ваші фірмові конденсатори подобаються? — запитав Коля у скуйовдженого, зробивши наголос на слові "фірмові". — Теж мені, фірма.
Скуйовджений реготнув, а товстун обернувся з переднього сидіння і запитав:
— Широнін, я хотів покласти питання, чи хороша у вас успішність у школі?
Питання до справи не стосувалося і Колі не сподобалося.
— Успішність як успішність, а що?
— Має прямий стосунок, — сказав товстун. — Сподіваюся, ви не вводите мене в оману.
— А навіщо вводити?
— Бувають різні варіанти, — загадково сказав товстун і відвернувся.
Завод розташовувався в Черьомушках, у будівлі, де було багато скла і алюмінієвих конструкцій. Широніна провели до великої кімнати, схожої на хол у санаторії. Біля стіни стояли крісла, а посередині — різнобарвний килим.
— Зачекай, Колю, — сказав скуйовджений. — І познайомся поки.
У кріслах сиділи ще двоє чоловіків. У них був нудний вигляд, мов на прийомі до зубного лікаря. Коля сів поряд з худим кошлатим чоловіком, до самих очей зарослим чорною бородою.
— Широнін, — сказав він.
— Туманян, — відповів бородань, — ви також стосовно мотора?
— І що він їм здався? — відповів третій чоловік, зовсім літній, років сорока, не менше, в модному костюмі і краватці-"метелику". — Й так витратив на нього всю відпустку.
І тут до кімнати увійшли скуйовджений, товстун і незнайомий старий у синьому халаті.
— Здрастуйте, — сказав старий високим голосом. — Я радий вас бачити. І сподіваюся, що ми порозуміємося. — Потім він обернувся до товстуна і запитав тихіше, показуючи очима на Колю: — А це Широнін?
— Так, — відповів товстун, ніби Широнін був винен у всіх страшних гріхах.
— Ну-ну, — сказав старий весело і всівся в крісло.
— Я, — продовжував старий, — тобто академік Беккер, Сергій Петрович і мій друг професор Столяров, — він указав на скуйовдженого, — запросили вас сюди тому, що саме ми винайшли мотор "Бурун-45".
Академік зробив паузу і подивився на гостей, немов чекав, що вони накинуться на нього з прокляттями. Але гості мовчали і нічого не розуміли.
— Питань немає? — запитав Беккер. — Чудово. Ви всі стримані і вперті люди. Отже, я повторюю, що ми винайшли мотор-казку, мотор завтрашнього дня. І за домовленістю з торгівельними організаціями пустили його у продаж. Ми продали вісімнадцять тисяч шістсот дешевих моторів "Бурун". Так от, на сьогодні в магазини повернено вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто шість моторів. Один мотор утоплений з горя його господарем. Три мотори приведені власниками до ладу і відмінно працюють. Про що це свідчить?
Відповіді не надійшло.
— А свідчить це про те, що мотор ми винайшли нікуди не придатний. Потенційно — це чудова машина. На практиці довести його до робочого стану неможливо. І щоб не було випадковостей, про це потурбувався весь наш інститут. Я не жартую: мотор запустити не можна, хоч він і найкращий з човнових підвісних моторів, що існують сьогодні.
— Тепер я нічого не розумію, — зізнався Туманян.
— А ми розуміємо. Ми розуміємо, що серед тисяч людей, більша частина яких любить техніку і наділена сміливістю, щоб купити абсолютно незнайому марку мотора, знайшлися троє людей, які настільки нелогічно влаштовані і наполегливі, що не погодилися з логікою і привели мотори у відмінний стан.
— То навіщо? — зважився запитати Коля.
— Я відповім. Тільки спочатку поясню, чому ми вибрали для нашого експерименту саме човновий мотор. Могли б зробити автомобільний. Але ж якби ми забезпечили такими виродками, скажімо, партію "Запорожців", їх власники вирушили б у майстерні, а звідти мотори відразу ж повернулися б до нас. Власники човнових моторів займаються своєю справою далеко від міст, у вільний час, наодинці. Вони знають, що їх мотори вередливі і вимагають особистого, гуманного відношення. Водники звикли покладатися на себе, тому що, якщо мотор заглохне в десяти кілометрах від населеного пункту, мало шансів, що мимо проїде добрий умілець і все за них зробить. Саме тому човновий мотор — ідеальний полігон для вишукування і випробування технічних талантів. Наш експеримент удався. Він коштував державі дуже дорого, але сподіваюся, що ви окупите наші витрати.
— А я гадав, вас судити будуть, — сказав Туманян.
— То що ж далі? — запитав Коля.
— Далі що? З Туманяном і Пісковським, — академік кивнув у бік літнього чепуруна, — все ясно. З сьогоднішнього дня вони зараховуються в наш інститут, Ми починаємо працювати над новим універсальним двигуном, який, на жаль, винайти неможливо. Всі ви пройшли випробування на моторі "Бурун" і витримали його.
— Але як же... — почав Туманян.
— Все узгоджено, — відповів академік. — Навіть ваша дружина згодна. Що стосується Пісковського...
— А що про мене казати, — посміхнувся літній чепурун. — Я все життя мріяв зайнятися неможливою справою.
— Найважче з Колею Широніним, — сказав солідний товстун, який виявився заступником академіка по господарській частині. — У нього попереду десятий клас.
— А він не винен, що молодший від нас всіх, — запротестував професор Столяров. — Він вчитиметься і працюватиме. Адже Широніни уперті.
Коля здогадався, що Столяров їздив у Городищі і почув ці слова від бабусі.
— Вже напевно, це буде не важче, ніж лагодити "Бурун", — сказав Коля.
— Гарантую, що важче, — серйозно відказав академік.
© БУЛЫЧЕВ К. Люди как люди. — М.: Молодая гвардия, 1975. — 288 с. — (Б-ка советской фантастики).
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.