— Приїдеш завтра?
— Та що ти! Щодня...
Вона не хотіла бачитись з нею щодня. Мудре рішення, проти якого важко заперечити.
— Ми ще розлюбимо одна одну,— говорила вона,-Тереза відповідала: і
— Ну що ж, приїдь, коли тобі підкаже серце. І, головне, не вважай це за обов'язок.
Юнка сідала на велосипед, і тільки дзеленчання дзвінка нагадувало про неї в темряві.
Тереза поверталася додому. Фермери шанобливо вітали її здаля. Тітка чекала вже на порозі і, як усі глухі, торохтіла без упину.
Однак чому це їй так тривожно на серці, вона навіть не бажає читати, нічого не бажає.
— Не йди далеко. Скоро буде вечеря.
Тереза повертається на дорогу, порожню, аж доки сягає її погляд...
"Бернаре, Бернаре, як ввести тебе у цей заплутаний світ, тебе, що належиш до породи сліпих?"
Але ж, думає Тереза, з перших слів він переб'є її:
— Навіщо ти вийшла за мене заміж? Я не побивався за тобою...
Чому вона, справді, вийшла за нього заміж? Він дійсно не дуже побивавсь. Тереза пригадує, як мати Бернара, мадам де ля Трав, повторювала першому-ліпшому перехожому:
— Він ще почекав би, але вона хотіла його... Звичайно, не все влаштовує нас у цьому шлюбі!.. Ви вірите у спадковість? Не заперечую, її батько вільнодумець, але він тільки подає їй добрий приклад. І нарешті, хоч вірте, хоч ні: вона багатша за нас. Це неймовірно, але— так воно є. До того ж вона схиляється перед Бернаром.
Так, вона схиляється перед ним. Слід було їй десь у вітальні чи під дубами звести на нього очі, як він читав у них глибоку й щиру закоханість.
— Не грайся нею, хай вона не мучиться,— повторювала мати.
"Я вийшла за нього заміж , тому..." — Тереза силкується пригадати. Була якась дитяча радість від того, що через це одруження вона стане зовицею Анни. Але найбільше тішилася Анна. Правду кажучи, Бернарові дві тисячі гектарів теж не були для неї байдужими. "Почуття власності в неї завжди було в крові". Тереза часто залишалася з чоловіками, коли на прибраний від страв стіл ставили міцні напої. Вона цікавилася їхніми розмовами про орендаторів, підпори для шахт, живицю і терпентин. Обчислювання вартості маєтків розбурхувало у ній власницькі пристрасті. Нема сумніву, що її спокусило владарювання над цим величезним простором лісу: "Зрештою і перш за все, він теж був закоханий у мої сосни..."
Практична дівчина, хазяйновита дитина, вона поспішала зайняти певне становище, знайти своє чітко визначене місце в житті. Ніколи вона не була такою розсудливою, як у ті часи.
Тієї весни, після заручення, вони йшли якось піщаною стежкою, що простяглася від Аржелуза до Вільмежа. В повітрі стояв гнилий запах торішнього дубового листя, суха папороть устилала землю, а. з-під неї вже витикалися блідо-зелені пагінці.
— Пильнуйте свою сигарету, бо можете зчинити пожежу,— сказав Бернар.— На цих піщаних ландах зовсім , нема вологи.
— Чи то правда, що папороть має в собі синильну кислоту?
— Ви маєте бажання померти? — ніжно запитав він Терезу.
Вона засміялася. Тереза пригадує, як вона заплющила очі, коли він своїми величезними руками обхопив її голову.
— У цій голівці ще крутяться деякі облудні думки,— прямо над вухом прозвучав його голос.
Эона відповіла:
— У вашій волі розвіяти їх, Бернаре.
IV
У день вінчання в тісній церкві Сен-Клера, де млосний запах парфумів і поту забивав пахощі кадила, Тереза раптом відчула свою згубу.— Немов причинна, зайшла вона в цю клітку і од жахливого скреготу дверей, які зачинялися за нею, нараз прокинулась. Здавалося б, нічого не змінилося, але в неї виникло почуття, що відтепер вона може призвести до загибелі не лише саму себе. У складному плетиві родинних зв'язків вона тлітиме, як той вогник, що вибивається з-під вересу і, перекидаючись все далі й далі, перетворює ліс на суцільний факел.
За винятком Анни, вона не бачить жодного обличчя, на якому могли б спочити її очі. Але дитяча радість відгороджує її від Терези, саме так — радість! Ніби вона й не знала, що сьогодні їх мають розлучити. Анна залишиться на березі, на якому чекають своєї долі незаймані дівчата. Тереза ж вливається в юрбу тих, що тільки й існують для задоволення чиєїсь похоті.
Вона пригадує, як під час причастя, нахилившись, щоб поцілувати усміхнене личко, вона раптом відчула безодню, яка розділяла її і всі оці церковні святощі.
Іще довго після того люди в Сен-Клері і в Б. гомоніли про гучний бенкет, на якому більш як сто орендарів та їхніх батраків їли^й пили під дубами; і всі неодмінно пригадували, що молода, "яка завжди була надзвичайно чарівною", того дня здавалася негарною і навіть потворною.
Ввечері, коли це напівсільське весілля вирушило додому, юрби людей, серед яких яскраво виділялися квітчасті плаття дівчат, примусили сповільнити хід автомобіля і гучно вітали молодих.
Пригадуючи ту ніч, Тереза бурмоче:
— Це було жахливо... Потім поправляє себе:
— Та ні... Не так жахливо...
А під час місячної подорожі на італійські озера вона тільки й думала, аби якось не зрадити себе. Легко .ошукати нареченого, але не чоловіка, ні. Не кожен може удавати бажання, радість, блаженну втому. Тереза вміла примусити себе обманювати і знаходила в цьому гірку приємність.
Як легко було одурити Бернара, цього хлопчиська, завжди занепокоєного лише тим, щоб числа співпали з бедеккером, задоволеного, що в найближчому часі побачить усе, що треба. Він любить стежити, як чудові поросятка радо похрюкують над своїм коритом. "Таким коритом була для нього і Я",— думає Тереза.
Бернар завжди мав вигляд діловрї і дуже зайнятої людини. Він у всьому був послідовним і наполегливим.
— Ти справді думаєш, що це розумно? — наважувалася іноді запитати здивована Тереза:
Від Анни прийшов лише один лист: вона не любила писати. Але в льому не було жодного рядка, який не подобався б Терезі. Анна— скаржилася, що вона не може спокійно пройти повз садибу Вільмежа, відколи туди прибув син Азаведо.
Тереза часто перечитувала ці рядки. Та якось вона отримала аж цілих три листи, бо пошта "до запитання" наздогнала її лише в Парижі, звідки наші молоді "спішили повернутися до свого кубельця", як казав Бернар, а насправді во--ни не могли.більше бути разом: він нудився за своїми рушницями й собаками, а також за шинком, у якому гренад-ський "пікон" кращий од будь-якого іншого вина. Що ж до Терези, то вона почувала себе, як та полонянка, котра нудиться в свобму ув'язненні, і їй хотілося так само повернутися в Сен-Клер, як тому вигнанцеві, що хоче побачити острів, на якому йому доведеться змарнувати решту свого життя.