Бернар сьогодні не йшов на полювання. Тереза запалила цигарку, потім кинула її, вийшла в коридор і почула, як її чоловік ходить на першому поверсі з кімнати в кімнату. Дух од його люльки проник і в її кімнату, змішавшись з ароматом її цигарок. Тереза раптом відчула запах свого колишнього життя...
Перший день негоди. Скільки довгих днів їй доведеться скніти біля каміна з пригаслим вогнем? По кутках кімнати од сирості повідставали шпалери. На стінах зяяли прямокутні сліди старовинних портретів, що їх Бернар познімав, аби прикрасити вітальню в Сен-Клері; скрізь стирчали іржаві цвяхи, на яких більше нічого не висіло. На коминку в трикутній рамі, облямованій черепашками, стояли вицвілі фотографії, так ніби мертві, подобу яких вони відбивали, померли на. них удруге. То були фото Бернарового батька, йото бабуні й самого Бэрнара, причесаного "під хлопчика Едуарда". Прожити в цій кімнаті тижні і Довгі місяці...
Увечері Тереза не витримала, тихенько відчинила двері й зійшла вниз, на кухню. Бернар, який сидів на низенькому стільчику навпроти вогню, раптом підвівся. Баліон перестав чцстити рушницю, а в Баліонти впало на підлогу шитво. Всі троє глянули на неї з таким виразом, що вона запитала:
— Ви що, боїтеся ,мене?
— Вхід на кухню тобі заборонено. Невже ти цьогр не знаєш?
Вона відступила до дверей, нічого не відповівши. Бернар затримав її.
— Коли я вже бачу тебе... хочу довести до твого відома, що моя присутність тут .більше не потрібна. Нам удалося відтворити в Сен-Клері атмосферу доброзичливості. Люди вірять чи принаймні вдають, що вірять у твою невинність і вважають тебе хворою на неврастенію. Само собою зрозуміло, що я навідуватимуся сюди, але тобі краще жити одній. Віднині я звільняю тебе від обов'язку супроводжувати мене в церкву.
Вона пробурмотіла, що відвідування меси ніскільки не за-трудняє її. Та він відповів, що це робилося не для її забави. Мету, яку вони ставили перед собою, досягнуто.
— Оскільки ж відвідування церкви для тебе — дурниця...
Вона відкрила рот, але так нічого й не промовила. Він вимагав, щоб вона жодним словом, жодним порухом не похитнула цього, так несподівано, здобутого, успіху. Тереза спитала, як почуває себе Марія. Бернар відповів, що їй добре і що два дні тбму вона з Анною і мадам де ля Трав поїхали в Боліо. Він також збирається провести там кілька тижнів. За цим відчинив двері і випровадив Терезу.
Вдосвіта вона почула, як Баліон запрягає коней. Потім до неї долинули голос "Бернара, кінське іржання і гуркіт воза. А далі — лиш лопотіння дощу по покрівлі, запотілі шибки вікон і безкрая пустеля за ними, що тяглася на сотні кілометрів по ландах і болотах аж до самого океану....
Тереза безперервно курила, запалюючи нову цигарку від недокурка попередньої. Біля четвертої години вона одягла гумовий плащ і пішла в дощ. Але злякалася темряви і знову повернулася до кімнати. Вогонь у каміні погас, • і вона лягла в ліжко, бо вся аж тремтіла від холоду.
Біля сьомої години Баліонта принесла їй яйце з шинкою. Тереза відмовилась їсти, заявивши, що їй остогидла вже ця солонина! Баліонта виправдовувалась, що месьє Бернар заборонив їй різати птицю. Вона скаржилась, що Тереаа примушує її без потреби бігати сюди й туди, мовляв, у неї хворе серце і геть попухли ноги. Якби не месьє, то вона б нізащо цього не робила.
Тієї ночі Тереза лежала в пропасниці. Але свідомість її була дивовижно ясною, й вона навіть намалювала собі цілу картину життя в Парижі. В уяві знову постав ресторан у Бу-лонському лісі, але на цей раз вона була там не з Бернаром, а з Жаном Азаведо і якимись молодими жінками. Вона поклала на стіл черепаховий портсигар і запалила свого улюбленого. "Абдулаха". Під приглушені звуки оркестру почала виливати присутнім свою душу. Невеличкий гурток людей був зачарований її розповіддю, але на жодному обличчі вона не прочитала здивування.
— Це так, як у мене... Я також це відчуваю,— казала одна з жінок.
Якийсь літератор особливо зацікавився нею:
— Ви повинні описати все те, що з Вами відбувається. Ми опублікуємо цей щоденник в нашому журналі.
Молодий мужчина, який упадав за нею, відвів її в свою автомашину, й вони поїхали уздовж алеї. Його молоде, жагуче тіло, яке вона відчувала, з лівого боку, не збуджувало її, а лише сповнювало радістю.
— Тільки не сьогодні,—казала вона йому.—Сьогодні я вечеряю з подругою.
— А завтра ввечері?
— Також ні.
— У вас ніколи не буває вільних вечорів?
— Майже ніколи... точніше, ніколи.
В її житті була одна істота, завдяки якій все інше в світі здавалося їй незначним; хтось такий, кого ніхто з її кола не знав. То була дуже скромна і малопомітна постать. Але довкола цього сонця оберталося все Терезине життя. Лише її очам було доступне його сяйво, і лише її тіло впивалося млосним жаром його променів.
Париж гудів, як вітер у верховіттях сосен. Хоч яке було легке це тіло, притиснуте до її тіла, воно заважало їй дихати. І все ж вона швидше готова була задихнутися, ніж відіпхнути його. Тереза ще дужче тягнеться до нього, стискає правою рукою його ліве плече, а нігтями лівої руки впивається в праве...
Вона встає, іде босоніж до вікна і відчиняє його. З темряви ночі на цей раз не війнуло холодом. Невже ніколи не припиниться цей дощ! Він падатиме до кінця світу... ^
Якби в неї були гроші, вона втекла б до Парижа, пішла б прямо до Жана Азаведо, хай він підшукав би їй роботу. Жити в Парижі самотньою жінкою, яка сама заробляє собі на прожиток і ні від кого не залежить...
Вона так і заснула при відчиненому вікні. Холодний сірий світанок розбудив її: вона цокотіла зубами, не наважуючись устати й зачинити вікно, навіть не маючи сил простягнути руку та напнути на себе ковдру.
Того дня вона не вставала й не вмивалася. Проковтнула кілька шматочків копченої свинини і випила каву, щоб закурити: її шлунок не міг уже натщесерце витримувати цього безконечного куріння. Вона намагалася відновити своє нічне марення.
Зрештою, післяобідня пора нічим не відрізнялася від ночі, було не набагато видніше і так само тихо. У ці найко-ротші дні року густий' дощ змішує все в один безконечний потік годин; одне смеркання змінюється іншим. Але Терезі не хотілося спати, і думки її були напрочуд ясними.