Минали тижні за тижнями, а з неба не впало й крапельки дощу. Бернар жив у постійному страху перед пожаром і знову скаржився на серце. Під Люшем згоріло цілих п'ятсот гектарів лісу.
— Якби вітер повіяв з півночі, моїм соснам в Балізаку був би кінець.
Тереза теж чекала чогось від цього пекучого сонця. Хай ніколи не буде дощу. Тоді в один прекрасний день затріщить усе довкола, і вогонь спалить це осоружне містечко. Чому ніколи в ландах не горять села? Вона вважала великою несправедливістю, що полум'я эавжди накидається лише на сосни і ніколи не займає людей.
Тереза марила, як колись уночі вона встане, піде в ліс і кине цигарку; тоді велетенський стовп диму эатьмарить світанкове небо. Але вона гнала від себе ті думки, бо ж її ненависть була звернута не проти дерев.
Настав, нарешті, час всебічно розглянути її вчинок. Які пояснення вона підготує Бернару? Нічого не зостанеться, як крок за кроком розповісти йому все. Це було в день великого пожару в Мано. В їдальню, де нашвидку снідала сім'я, постійно забігали. якісь люди. Одні запевняли, що вогонь надто далеко від Сен-Клера, інші вимагали бити на сполох. Того пекельного дня повітря було насичене запахом паленої живиці, а сонце затяглося брудною пеленою. Тереза дивид&оі", як В$]шдд, відвернувши голову, слухав Валіона, Забувшись, він тримав у своїй міцній волохатій руці склянку, і краплі Феулвра падали у воду. Він проковтнув їх, перш ніж Терезі, розмореній спекою, спало на думку попередити його, що він збільшив свою дозу. Всі встали з-за столу, за винятком Терези, яка була байдужа і далека від цієї метушні. її зовсім не цікавила ця трагедія, як, зрештою, і всі інші трагедії, крім власної. Нарешті повернувся Бернар. Бити на сполох не було потреби.
— Ти мала рацію, горить у старому Мано...— і далі: — Чи я вже випив свої краплі?
Не чекаючи відповіді, знову накапав їх у склянку. Вона промовчала. Про що ж вона думала в ту хвилину? "Неможливо, щоб я промовчала навмисне".
І все ж тієї ночі, коли в узголів'ї Бернара, який плакав і блював, доктор Педме запитав, що трапилося з хворим, вона знов нічого не сказала.
Намір, який під час сніданку ще тільки зароджувався в ній, почав тоді випливати десь із глибини.
Після від'їзду доктора вона довго розглядала Бернара, який, нарешті, заснув.
"Нема ніяких доказів, що він захворів від цього. Можливо, це приступ апендициту... а можливо, початок інфекційного грипу",— думає вона.
Та через два дні Бернар був уже на ногах.
"Усе промовляє за те, що припадок стався саме від цього".
Але їй хотілося самій пересвідчитись у всьому.
"Ні, не може бути, щоб я опинилася в полоні страхітливого наміру: йшлося лише про цікавість. Пригадую, що першого ж'дня, як я влила краплі Фаулера в Бернарову склянку, я сказала собі:
— Тільки один раз, щоб прогнати. будь-які сумніви... Лише дізнатись, чи від цього він захворів..."
Поїзд сповільнив хід, протяжно засвистів^ — потім знову ру-" шив. У темряві замиготіло кілька вогників: станція Сен-Клер. Терезі нічого більше згадувати. Вона потонула в зяючій безодні злочину, і злочин поглинув її. Те, що було далі, Бернар знав так само, як і вона: несподіваний приступ хвороби. Тереза, яка сиділа над ним вдень і вночі, дарма що сама, здавалося, цілком вибилася з сил і не могла нічого взяти в рот. Бернар намовив її спробувати ліки Фаулера, і вона навіть одержала в доктора Педме рецепт.
Бідний доктор! Його дивувала зеленкувата рідина,' яку випльовував Бернар. Він ніколи не думав, що може існувати така рівниця між пульсом і температурою хворого. Безліч разів при паратифі він спостерігав спокійний пульс, незважаючи на те, Що у хворих була сильна гарячка. Але що може означати цей шалений пульс при температурі, нижчій від нормальної? Очевидно, це якийсь особливий грип...
Мадам де ля Трав вважала, що слід було б запросити якусь медичну знаменитість, але вона не хотіла образити старого друга сім'ї — доктора, до того ж Тереза побоювалась, що це може погано вплинути на Бернара. Однак у середині серпня, після особливо загрозливого приступу, Педме сам зажадав послухати думку одного з своїх колег. На щастя, через день Бернарові стало краще, а через три тижні вже говорили про одужання.
— Добре, що я його не покликав,— говорив про себе Педме.— Якби він устиг прибути, вся слава припала б йому одному.
Бернар звелів, щоб його перевезли в Аржелуз, де він сподівався вилікуватись полюванням на голубів. До того ж Тереза перевтомлювалася,— гострий приступ ревматизму звалив у ліжко тітку Клару, Тереза піклувалася замість неї про бідних, обходила садиби фермерів, слідкувала, як і тітка, Щоб хворі виконували розпорядження лікаря, з власної кишені оплачувала ліки.
її зовсім не засмучував той факт, що Вільмеж залишився ' порожнім. Вона— не думала більше про Жана Азаведо і взагалі про кого б то не було.
На початку грудня Бернара звалив новий приступ хвороби. Якось уранці його раптом почала бити пропасниця. Ноги були нерухомі й нечутливі. Месьє де ля Трав привіз із Бордо лікаря-консультанта. Вислухавши хворого, він довго мовчав. Тереза присвічувала лампою. Баліон ще й досі пригадує, яка вона була бліда. На погано освітлених сходах Педме, притишивши голос, щоб не почула Тереза, пояснював своєму колезі, що аптекар Даркей показував йому два підроблені 'рецепти. На першому злочинною рукою було дописано: мікстура Фау-лера; на іншому — досить великі дози хлороформу, дигіталісу й аконітину. Баліон приніс їх в аптеку разом з багатьма іншими рецептами. Стурбований тим, що видав цю трутизну, Даркей другого ж дня побіг до Педме.
Так, Бернар знав про ці речі не гірше від самої Терези. Його негайно .відвезли в Бордо і поклали в клініку. І з того ж дня він пішов на поправку. Тереза залишилась сама в Аржелузі. Але, незважаючи на це, вона не могла не запримітити, що довкола неї здіймається гамір; так загнаний звір чує наближення зграї собак.
Під кінець зими приїхав батько. Він благав її, щоб вона довела свою невинність. Педме погодився забрати позов, підкреслюючи, що він не певен у тому, чи один з рецептів справді підроблений, хоч він, звичайно, не міг прописати в таких великих дозах хлороформ, аконітин і дигіталіс. Але, коли аналіз крові хворого показав, що вони не залишили жодного сліду...