Тепер це називається не чортівнею...

Страница 2 из 5

Чемерис Валентин

Одне слово й у наші дні представникам патріархальної нечистої сили роботи ще вистачає. Щоправда, як запевняють вже сучасні дослідники народної міфології, біс якоюсь особливою силою не володів і коли б ми не допомагали йому, він був би просто ніщо. Як ми йому допомагали і ще й зараз допомагаємо? Чварами, плітками, нечемністю, аморальністю тощо. Тоді він тут як тут і все це (чвари, плітки, заздрість, брехня, аморальність та інші наші збочення) йому прямо таки додають сили. І — безсмертя.

Що ж до всім відомого домовика, то згадувані спеціалісти запевняють, що його (домовика) "ні в якому разі не можна прирівнювати до нечистої сили. Це сила невідома, могутня і достойна поваги. Домовик не любить чвар, спірок, а тому ночами навалюється на крикунів і "душить". Він в молодості часто пустує: ховає речі, а потім "підкидає". Все перериєш, але поки не скажеш заклинання. "Домовик, домовик, погрався, то й віддай", — нічого не знайдеш. Буває, змушує речі падати, а то й літати. Шарудить, стукає, гасить вогонь у печі, на плиті…"

Запам’ятаймо останню фразу: "змушує речі падати, а то й літати" — вернемося не до народної міфології, а до реальних фактів, що мали місце в Дніпропетровську.

В балці біля прохідної одного із заводів не так давно стояв будинок на два поверхи. Жили в ньому дід і баба. Надійшов час, старі повмирали, як писала міська газету, природною смертю. Оскільки спадкоємців у них не було, то будинок перейшов у відання районної влади. Але всі, кого там не поселяли, зважте, із житлом у нас дуже скрутно, черги на отримання квартири багаторічні, — через місяць-два всі з того будинку втікали, і молоді сім’ї, й не молоді. Селили там і військових, ці вже, мовляв, у містику не вірять, сама професія зобов’язує їх бути не лякливими, але й військові не витримували. Всі ладні бути хоч і на вулиці, але тільки не в тому будинку. А все чому? Там щоночі творилося щось незбагненне: лунали загадкові й від того моторошні стукоти, гуркоти, лунали крики, виття, підстрибували чи літали меблі, посуд. Зверталися мешканці до міліції, тільки ж міліція (як, між іншим і поліція року 1813-го, коли до неї з подібними клопотами зверталася симбірська вдова, теж нічим не могла зарадити. Скінчилося тим, що будинок той зруйнували, балку засипали і звели там багатоповерховий будинок і тільки тоді нічна катавасія зникла. Хто там стукотів— гуркотів, кричав та вив і якої трясці — домовик чи якісь інші представники нечистої сили — піди, розберися.

Або ось ще випадок. Теж достовірний.

В одній з квартир годині о десятій— одинадцятій, як господарі лягали спати, ліжка ні з того, ні з сього, як то кажуть, з доброго дива, починали самі собою трястися і їздити по кімнаті. Згодом таке ж почало творитися й у сусідній кімнаті. Їздили та ліжка по кімнаті — уявляєте тих, котрі у них спали! — щось з місяць, а тоді все й припинилося і ліжка знову поставали ліжками, себто більш не тряслися, не розгулювали по кімнаті. Чому вони їздили й тряслися — піди, розберися. Тим більше, коли це суперечить здоровому глуздові й законам фізики.

Валити ж все на якусь нечисту силу, домовиків та чортів, у наш вік освічений — якось незручно, тож оголосили те полтергейстом. Наука! Але що (чи хто) ховається за тим полтергейстом — нечиста сила все ж таки, інопланетяни, якісь АЯ (аномальні явища) різні там "барабашки" чи нам невідомі фізичні властивості — наука сьогодні розібратися ще не може. Але ми певні, що тепер це називається вже не чортівнею…

Але якраз до чортівні й повернемось. Продовжмо перервану цитату про домовика. "З віком серйознішає, починає "виховувати" домогосподарок, а якщо задоволений порядком у сім’ї — допомагає, на нього можна залишити і малолітню дитину ("дідусю, доглянь…"), або неприбрану роботу: шиття, рукописи, прядіння… Не попроси доглянути, прийде кікімора і все заплутає.

Розумні господарі, перебираючись в новий дім, прохають перебратися туди і "свого" домовика. Для збереження ритуалу під ніч або під плиту кладуть старий лапоть (черевик). Із словами: "Сідай, дідусю, в сани, та й поїдемо з нами". Дідусеві на ніч залишають їжу та питво".

Раз на рік — 28 січня, справляють йому іменини. Кішка з домовиком дружить. Її першою в дім пускають, щоб розігнати нечисту силу, зустріти домовика.

Українці колись мали ціле зборище чортів. Колоритні дані про це загадкове поріддя зібрав свого часу Д. І. Яворницький (цитую за книгою Д. І. Шаповала "В пошуках скарбів"):

"Ну, як хочете знати, то чорти бувають водяні, степові, хатні й лісові. З водяних найголовніший — анциболот. Це головне начальство над усіма водяними чортами: потім водяний чорт — той, що греблі рве, далі — степовий синьо-водяний — це старий бородатий чорт, такий, що вночі хапає людей та топить їх між лотоками у водяному млині; є ще з водяних, рябий біс — це дуже злий чорт, моя баба, бувало, як лається, то каже: "А щоб тебе рябий біс узяв!" Із степових чортів найголовніший куцак — у шкоді десь був та й товста збув, далі танцюристий чорт, у вихорі танцює та б’ється з іншими чортами, кажуть, як кинути у той вихор ножа, то він увесь у крові буде.

Ще шут-чорт украде або оброть, або путо в хлопця чи дядька, що пасе коней у степу, та й закине геть. То хлопець ходить-ходить, а далі й каже: "Ну годі вже, пошуткував і годі" — то він і підкине. 3 хатніх чортів найперший чорт це — дідько. Ото, бува, в старовину так лаялись: "Що ти робиш? Дідько б шанував твого батька!". Або: "Щоб тебе дідько взяв!" Цей дідько як удень, то все на горищі сидить, а як уночі, то шастає по сінях та по коморах. Так ото для того, щоб він не шастав уночі, треба ляду на горищі на ніч закривати, бо він спускається з горища до діжки, що в сінях стоїть, та локоче воду, як той пес…

З хатніх же чортів є ще біситель-чорт. Отак і лаються з ним: "Біситель твоєму батькові!". Хатні чорти плохі, а степові дуже дикі. Отож і птиця домашня плоха, а степова дика…"

Згадаємо ще й демона — теж добряче капостив людям. Так, наприклад, року 1666-го в московську богадільню "поселився демон и живучи тамо различные пакости творящие". Як свідчать очевидці, демон стягував людей з постелей та лав, стукав, гуркотів на печі і нікому не давав спокою. Преподобний Іларіон з двома іконками провів у богадільні кілька тижнів, доки чортівня та нарешті не вгамувалася.