Тема нашої доби

Страница 16 из 19

Хосе Ортега-и-Гассет

Праці протистоїть інший тип зусилля, породжений не примусом, а довільним і щедрим імпульсом життьової потенції: це спорт.

Якщо в праці сенсу й вартості зусиллю надає мета, то в спорті результат ошляхетнює спонтанне зусилля. Йдеться про надлишкове зусилля, якому цілковито віддаються, не сподіваючись на винагороду, немов від повноти внутрішньої енергії. Тому спортове зусилля завжди відзначається довершеністю. До нього неможливо застосувати міри ваги й обсягу, якими звичайно регулюється винагорода за працю. Достоту вартісного досягається лиш неекономним зусиллям; наукова й художня творчість, політичний і моральний героїзм, релігійна святість — це величні спортові результати. Та завважте, що досягнення цих результатів не потребує заздалегідь розробленого плану. Ніхто ще не відкривав фізичного закону, наперед поставивши це завдання; [361] його, скорше, одержують як неочікуваний дарунок в результаті приємної і безкорисливої взаємодії з природними феноменами.

Тому життя, вважаючи цікавішою і вартнішою свою власну практику, ніж інші, колись незрівнянно престижніші цілі, надає своєму зусиллю духу радості, щедрості, ба навіть фіглярства, властивих спорту. Воно прагне якомога зменшити сумну похмурість праці, мотивованої патетичними міркуваннями про обов'язок людини і священну справу культури. Життя творить свої прекрасні витвори немов жартуючи, не надаючи їм великої ваги. Поет легковажить свою творчість, мов той футболіст. XIX століття мало гіркий присмак безп-росвітньої тяжкої праці. Сьогодні молодь наготовлена надати життю незворушності святечного дня.

На ниві політики теж неважко виявити ознаки перемін. Найочевиднішою прикметою європейської політики цих років є депресія. Політикують менше, ніж у 1900 році, і з меншою самовідданістю та завзяттям. Ніхто не чекає від політики щастя, а про наших дідів судять як про хлопчаків, що давали себе вбивати на барикадах за те чи інше формулювання конституційного права. Сьогодні у тих сценах одержимості вартісним видається хіба що шляхетний імпульс, який спонукував їх шукати смерті. Проте сам мотив ми вважаємо легковажним. "Свобода" — річ вельми проблематична, а вартість її двозначна; натомість героїзм — цей шляхетний спортовий порив, скерований поза власне життя, має нев'янучу життьову грацію. Історія суспільності останніх півтораста років зродилася з присяги в залі для гри в м'яча. Пригадайте картини, що відтворюють пишний спектакль; пригадайте екзальтовану метушню, з якою депутати вершили свої славетні діла. Сам акт присяги показує, що політиці надавалось релігійного забарвлення. Хто не добачить дистанції, що відділяє нас від такого способу почування? Втім, повторюю, не про те йдеться, що політичні принципи втратили вартість і значення. Свобода, як і донині, здається нам чудовою річчю, але це тільки схема, формула, інструмент для життя. Підпорядковувати життя свободі, обмежувати політичну ідею — не що інше, як ідоловірство.

Вартості культури не згинули, вони просто змінили свій ранг. В будь-якій перспективі, коли запроваджується [362] новий термін, відповідних змін зазнає вся їхня ієрархія. У спонтанній системі поцінувань, яку нова людина приносить з собою і якою сама вона є, з'явилася нова вартість — життьова, що лише своєю приявніс-тю утискає решту вартостей. Передніша епоха безбач і однобічно віддавалась поцінуванню культури, нехтуючи життя. Якщо відчути життя як незалежну від його змісту вартість, то навіть попри визнання вартості науки, мистецтва й політики, в цілісній перспективі нашого серця вони вартуватимуть менше.

X

ДОКТРИНА ТОЧКИ ЗОРУ

Протиставляти культуру та життя і вимагати для нього, на противагу культурі, повноти прав аж ніяк не означає сповідувати антикультуралізм. Таке трактування передніше сказаного було б чистісіньким кривотлумаченням. Культурні вартості ніхто не чіпає, але й не гоже надавати їм виняткової ваги. Протягом віків мовиться про доконечність культури для життя. Анітрохи не применшуючи цієї доконечності, вважаємо, проте, що культура має не меншу потребу в житті. Отож іманентна сила біологічного і трансцендентна сила культури опиняються віч-на-віч, однаково утиту-ловані, непідлеглі одна одній. Таке лояльне потрактування першої й другої дає змогу якнайчіткіше поставити проблему їх взаємин і зробити вільний і тривкий синтез.

Пригадайте-но починок цієї студії. Новочасна традиція пропонує нам два протилежні способи запобігання антиномії між життям та культурою. Один з них, раціоналізм, задля порятування культури заперечує всяке значення життя. Другий, релятивізм, вдається до протилежного: нехтує об'єктивну вартісність культури, даючи дорогу життю. Як одне, так і друге вирішення, прийнятні для передніших генерацій, не мають відгуку в нашому світовідчутті. Вони живуть сліпі одне до одного. Оскільки наш час не хибує на зір і яснісінько добачає сенс обох позовних сил, то він не може погодитись із запереченням існування істини, справедливості [363] й краси, так само як і забути, що задля існування вони потребують опертя на вітальність.

Вияснімо це на найдоступнішому для визначення складнику культури — пізнанні.

Пізнання — це осягнення істин, в котрих нам уявнюється трансцендентний (транссуб'єктивний) універсум реальності. Істини вічні, єдині й незмінні. Яким же чином пізнання закоренилося в суб'єкті? Відповідь раціоналізму категорична: пізнання можливе, якщо реальність здатна проникнути в суб'єкт, не зазнавши при цьому найменшої деформації. Виходить, що суб'єкт має бути проникним, позбавленим особливостей та будь-якого забарвлення, однаковим, що вчора, що сьогодні, що завтра, тобто наджиттьовим і надісторичним. Життя — це саморідність, перемінність, розвій, одне слово, історія.

Відповідь релятивізму не менш категорична. Пізнання неможливе; трансцендентної реальності не існує, бо кожен реальний суб'єкт є певним чином зорганізованою загородою. Проникаючи в нього, реальність деформується; ця індивідуальна деформація і буде сприйматися щоразу як пошукувана реальність.

Цікаво, що останнім часом психологія, біологія і теорія пізнання, не змовляючись, переглянули засади обох цих позицій і мусили їх підправити, по-новому поставивши питання.