Мишко замовк. Через хвилину приходить до мене:
— Ти чого рохкав по телефону?
— Я не рохкав.
— Я ж чув.
— Та навіщо ж мені рохкати?
— Не знаю, — каже. — Тільки у мене в трубці все "рох-рох" та "рох-рох". Ось піди, коли не віриш, послухай.
Я пішов до нього, подзвонив по телефону.
— Алло!
Спочатку нічого не було чути, а потім потихеньку так:
"Рох! Рох! Рох!"
Я кажу:
— Рохкає.
А у відповідь знову:
"Рох! Рох! Рох!"
— Рохкає! — кричу я.
А з трубки невгаває: "Рох! Рох! Рох! Рох!"
Тут я зрозумів, у чому справа, і побіг до Мишка.
— Це ти, — кажу, — телефон зіпсував!
— Чому?
— Ти розбирав його, от і зіпсував у себе в трубці щось.
— Мабуть, я щось неправильно склав, — каже Мишко. — Треба поправити.
— Як же тепер поправиш?
— А я подивлюся, як твій телефон зроблено, і свій зроблю точнісінько так.
— Не дам я свого телефону розбирати!
— Та ти не бійся! Я обережно. Треба ж полагодити!
І почав лагодити. Копирсався, копирсався — і полагодив так, що зовсім нічого не чути. Навіть рохкати перестало.
— Ну, що тепер робити? — запитую я.
— Знаєш, — каже Мишко, — ходімо до крамниці, де купили, може, там полагодять.
Пішли ми до іграшкової крамниці, але там телефонів не лагодили і навіть не знали, де лагодять. Цілий день ми ходили засмучені. Раптом Мишко придумав:
— Диваки ми! Ми ж можемо по телеграфу перемовлятися!
— Як — по телеграфу?
— Дуже просто: крапка, тире. Адже дзвоник діє! Короткий дзвінок — крапка, а довгий — тире. Вивчимо азбуку Морзе і будемо перемовлятися!
Дістали ми азбуку Морзе і ну вчити: "А" — крапка, тире; "Б" — тире, три крапки; "В" — крапка, два тире… Вивчили всю азбуку і стали перемовлятися. Спочатку у нас виходило повільно, а потім ми навчилися, як справжні телеграфісти: "тринь-тринь-тринь!" — і все зрозуміло. Це навіть цікавіше, ніж простий телефон. Тільки це тривало недовго. Якось дзвоню Мишкові вранці, а він не відповідає. "Ну, — думаю, — спить ще". Подзвонив пізніше — знову не відповідає. Пішов до нього і стукаю в двері. Мишко відчинив і каже:
— Ти чого в двері тарабаниш? Не бачиш, чи що?
І показує на дверях ґудзика.
— Що це? — питаю.
— Ґудзик.
— Який?
— Електричний. У нас тепер електричний дзвоник є, так що можеш дзвонити.
— Де ти взяв?
— Сам зробив.
— З чого?
— З телефону.
— Як з телефону?
— Дуже просто. Дзвоника з телефону видер, ґудзика — теж. І батарею з телефону вийняв. Була іграшка — стала річ!
— Яке ж ти мав право телефона розбирати? — кажу я.
— Яке право! Я свого телефона розібрав. Твого ж не чіпав.
— Але ж наш телефон спільний! Коли б я знав, що ти поламаєш, то й не купував би з тобою! Навіщо мені телефон, коли розмовляти ні з ким!
— А навіщо нам розмовляти? Адже недалеко живемо, можна й так прийти поговорити.
— Я з тобою і розмовляти після цього не хочу!
Розгнівався я на нього і три дні з ним не розмовляв. З нудьги і я свого телефона розібрав і зробив з нього електричний дзвоник. Тільки не так, як у Мишка. Я все акуратно обладнав. Батарею поставив коло дверей на поличці, від неї по стіні дрота протягнув до електричного дзвоника й ґудзика. А ґудзик до дверей гарненько гвинтиками пригвинтив, щоб він не теліпався на одному цвяхові, як у Мишка. Навіть тато й мама похвалили мене за те, що я зробив таку корисну річ у домівці.
Я пішов до Мишка, щоб розповісти йому, що в мене тепер також електричний дзвоник є.
Підходжу до дверей, дзвоню… Натискував ґудзика, натискував — ніхто не відчиняє. "Може, дзвоник зіпсувався?" — думаю. Почав у двері стукати. Мишко відчинив. Я запитую:
— Що ж дзвоник, не діє?
— Не діє.
— Чому?
— Та я батарею розібрав.
— Навіщо?
— Ну, я хотів подивитися, з чого батарею зроблено.
— Як же, — кажу, — ти тепер будеш — без телефону і без дзвоника?
— Нічого, — зітхнув він, — якось буду!
Пішов я додому, а сам думаю: "Чому Мишко такий незугарний? Навіщо він усе ламає?!" Мені навіть шкода його стало.
Увечері ліг я спати і довго не міг заснути, все пригадував: як у нас був телефон і як з нього вийшов електричний дзвоник. Потім я почав думати про електрику, як вона утворюється в батареї і з чого. Всі давно вже спали, а я все думав про це і ніяк не міг заснути. Тоді я підвівся, засвітив лампу, зняв з полиці батарею і розламав її. В батареї виявилась якась рідина, а в ній мокла чорна паличка, загорнута в ганчірочку. Я зрозумів, що електрика утворювалася з цієї рідини. Потім ліг у постіль і швидко заснув.