— Піковий король, — холодно попередив Ангустіна. — Вам є чим бити?
— Ех, помилився! — визнав капітан усе ще в гарному настрої. — Горе вам з тими чоботами.
Чоботи лейтенанта Ангустіни справді не годилися для гірських походів. Не маючи шипів, вони ковзали по камінню, тоді як грубі й важкі черевики капітана і солдатів чіплялися за кожну нерівність ґрунту. Але для Ангустіни це не було причиною, щоб залишатись позаду. Ось і зараз, стомлений, змоклий від поту, він напружував сили і йшов слідом за капітаном, долаючи крутий схил гори. І хоча вони сходили все вище і вище, здавалося, ніби заповітний гребінь, затулений жовтавою скелею, дедалі віддаляється од них.
Тим часом швидко насувався вечір. Однак щільний килим сірих хмар над головою не дозволяв визначити, де є сонце. Повіяло холодом. Пронизливий вітер налетів із міжгір'я й завивав у розколинах.
— Пане капітане! — почувся знизу голос сержанта, який замикав похід.
Першим зупинився Монті, слідом за ним Ангустіна й нарешті весь
загін.
— Що трапилось? — запитав капітан.
— Ті з півночі, вони вже на гребені! — крикнув сержант.
— З глузду зсунувся! Де ти їх бачиш?
— Ліворуч на сідловинці, побіля скелі, що нагадує ніс!
Вони насправді були там. Три маленькі чорні постаті неквапно рухались, чітко вирізняючись на тлі сірого неба. Стало зрозуміло, що чужинці вже зайняли нижню частину гребеня і скоріше за все першими досягнуть вершини.
— Чорт забирай! — процідив крізь зуби капітан і кинув обурений погляд униз, наче звинувачуючи у відставанні своїх солдатів. Тоді звернувся до Ангустіни. — Нема про що гадати. Треба захопити вершину, інакше полковник поздирає з нас шкуру.
— Хіба що ті раптом затримаються, — сказав Ангустіна. — Від сідельця до верхівки їм ходу не більше години.
— Може, буде краще, — мовив капітан, — якщо я піду вперед з чотирма солдатами. Мала група швидше дістанеться туди. Ви ж без поспіху ідіть позаду, а коли стомилися, зачекайте тут.
Он що замислює пройда, подумав Ангустіна. Хоче кинути мене напризволяще й здобути лаври героя.
— Слухаюсь, пане капітане! — відповів він. — Але нам краще іти за вами. Холодно стояти на місці.
Разом із чотирма кращими солдатами, які склали ударну групу, капітан рушив уперед. Ангустіна очолив тих, що залишились, і даремно тішив себе надією, ніби зможе наздогнати Монті. Долаючи круті підйоми, загін розтягнувся так далеко, що його хвоста не було видно.
Ангустіна бачив, як там, угорі, капітан зі своїми людьми зник за нашаруваннями сірих скельних порід. Деякий час чув рух невеликих зсувів, шурхіт камінчиків, що поступово завмер. Голоси штурмової четвірки теж розчинилися в просторі.
Тим часом небо почало хмуритись. Навколишні скелі, круті спади гір, урвисті провалля набули свинцевого кольору. Малі гайворони з кряканням колували під хмарами, наче попереджаючи всіх про близьку небезпеку.
— Пане лейтенанте! — мовив солдат, що йшов слідом за Ангустіною. — Береться на дощ.
Ангустіна зупинився і мовчки глянув на нього. Чоботи перестали муляти, але підкрадалася смертельна втома. Кожний метр сходження вимагав величезних зусиль. Хтозна, де тепер капітан, думав Ангустіна. Можливо, вже на вершині й ставить там прапорець, визначаючи лінію кордону а може, вже вирушив у зворотну путь.
Він глянув угору й побачив, що вершина зовсім близько, хоча не міг зрозуміти, як до неї дістатись, — такі стрімкі були її схили.
Нарешті, виринувши з вузького проходу під прямовисною скелею, Ангустіна опинився за кілька метрів од капітана Монті. Той саме вліз на плечі одного із солдатів й збирався долати неприступну на вигляд стіну не вишу за двадцять метрів. Мацав її руками, шукаючи за що вхопитись, і неначе знайшов, але за мить знов опустився з прокльонами на плечі солдата, який аж затремтів під вагою капітанського тіла. Відмовившись од свого наміру, Монті важко зіскочив на землю.
Він сопів з утоми й ворожим оком зиркав на Ангустіну.
— Ви могли б зачекати внизу, лейтенанте. Лізти далі не всім до снаги. Буде добре, якщо це вдасться мені й цим солдатам. .Даремно ви з'явилися тут. Скоро ніч, а сходити вниз іще важче.
— Ви казали, що я маю сам вирішувати, йти далі чи залишатися.
— Нехай! — обірвав капітан. — Зараз треба знайти кращий шлях. До вершини всього кілька метрів.
— Як? Отут вже вершина? — запитав лейтенант з ледь помітною іронією, що її не вловило капітанське вухо.
— Менше двадцяти метрів! — лютився Монті. — Я дістанусь туди, чорт забирай! Навіть ціною...
Його слова перервав чийсь задирливий голос згори. З-за верхнього краю невеликої скелі з'явилися голови двох усміхнених вояків.
— Добрий вечір, панове! — гукнув один, як видно, офіцер. — Вам тут не залізти. Слід іти гребенем.
Голови зникли, й далі чулись лише нерозбірливі звуки. Монті кипів з досади. Що робити? Суперники вже на вершині. Капітан сів на камінь, не дивлячись на солдатів, які ще підходили знизу.
Саме в цю мить повалив сніг, густий і важкий, як у розпалі зими.
За кілька хвилин, наче в казці, все навколо вкрилося снігом. Запала темрява, що її ніхто не чекав. Солдати спокійно зняли з плечей скатки, розгорнули їх і накрились шинелями.
— Що ви робите, хай вам чорт! — ревнув Монті. — Скидайте шинелі! Чи вам схотілося тут ночувати? Зараз підемо назад.
— Пробачте, пане капітане! — втрутився Ангустіна. — Поки ті сидять на вершині...
— Як? Що ви хочете сказати? — спалахнув гнівом капітан.
— Що не можна повертатись назад, поки ті сидять на вершині. Вони дісталися туди першими, та подумаймо про честь.
Капітан пройшовся кілька разів туди і сюди широким карнизом.
— Мабуть, тепер вони заберуться звідти, — припустив він. — За такої погоди там гірше, ніж тут.
— Панове! — гукнули згори, де з-за гребеня вже визирали четверо чи п'ятеро голів. — Не соромтеся, хапайте линви й лізьте сюди. В темряві вам не знайти дорогу. — Слідом за цими словами вниз полетіли дві линви.
— Дякуємо! — відповів капітан Монті з глузливим сміхом. — Дякуємо за турботу, але ми самі подбаємо про наші справи.
— Як хочете, — відгукнулися згори. — Лишаємо линви вам, може, скористаєтесь.
Запала глибока тиша. Чути було лише шерехтіння снігу й кахикання когось із солдатів. Навколо все поринуло в темряву, серед якої вирізнявся край навислої скелі, освітлений відблиском чужого ліхтаря.