— Ви любите мене? — спитала вона. — Ви одружитесь зі мною, коли ми приїдемо в Лондон?
— Присягаюсь! — вигукнув він.
— Я поїду з вами, — прошепотіла вона, — хоча я не розумію, навіщо це потрібно.
Вона схилилася до нього, він обійняв її і поцілував.
Саме в ту мить край галявини між деревами з'явилася величезна голова слона. Пан Морісон і Меріем не чули й не бачили нікого, крім себе, але їх бачив і чув Нума. Людина, верхи на Танторі побачила дівчину в обіймах чоловіка. Та людина був Корак. Але він не впізнав у стрункій дівчині, вбраній так гарно, свою Меріем. Він побачив лише Тармангані та його самицю. В ту мить Нума стрибнув.
Страхітливо ревучи, — ще й з остраху, щоб Тантор не злякав його здобич, — великий звір вихопився із своєї засідки. Земля задрижала від звуку його могутнього голосу. Налякані коні стали мов укопані. Пан Морісон Бейнс зблід і похолов. Лев мчав на них із Меріем у яскравому сяйві повного місяця. Тіло пана Морісона більше не слухалося його, воно цілком улягло іншій, могутнішій силі — силі першого закону природи, закону самозбереження. Він добре приострожив коня, пригнувся й помчав наосліп геть із лісу, на безпечну рівнину.
Переляканий кінь дівчини погнав услід за першим конем. Лев наздогнав їх. Тільки дівчина залишалася спокійною — дівчина й напівголий дикун, який лежав на карку величезного слона і з усмішкою спостерігав за цікавою виставою, що розігралася йому на втіху. Для Корака це було лише полювання голодного Нуми на двоих чужих Тармангані. Він знав, що Нума має право на здобич. Але тут була самиця. Корак відчув несвідоме бажаний захистити її. Чому саме, він пояснити не міг. Усі Тармангані були йому ворогами. Він надто довго жив серед звірів, щоб людські почуття брали в ньому гору, але оце вперше вони озвалися, — коли він побачив дівчину.
Він наказав Танторові йти вперед. Потім підняв важкого списа і пустив його в лева, який уже летів на здобич. Кінь дівчини вже був по тім боці галявини. Тут він міг би легко стати здобиччю швидкого в ловах звіра, але Нума, розлючений, захотів напасти на дівчину, що їхала верхи. Саме на неї він і летів.
Корак аж скрикнув з подиву, коли в той час, як Нума опинився на спині коня, дівчина легко стрибнула просто з сідла на долішні гілки дерева.
Кораків спис поцілив Нуму в плече, збивши його з панічно наляканого коня. Звільнений від ваги дівчини й лева, кінь, рятуючись, помчав учвал. Нума качався по землі, намагаючись звільнитися від списа, але марно. Тоді він знов погнався за конем.
Корак скерував Тантора в гущавину. Він не хотів, щоб його побачили.
Коли Гансон уже дістався на узлісся, він почув страшне рикання лева й зрозумів, що той нападає. Миттю пізніше повз нього, мов навіжений, промчав на коні, рятуючись від звіра, пан Морісон. Він буквально лежав на коневі, обхопивши його шию руками й немилосердно приострожуючи. Наступної миті з'явився другий кінь — без вершника.
Гансон застогнав, здогадуючись, що трапилось у джунгл'ях. З вигуком прокляття він помчав уперед, сподіваючись відігнати лева від жертви, — гвинтівку він тримав напоготові. Перед його очима нараз постав лев, що гнався за конем дівчини. Цього Гансон зрозуміти не міг. Він знав, що якби Нумі пощастило схопити дівчину, то він би ні за ким більше вже не гнався. Гансон повернув коня, швидко прицілився і вистрілив. Лев зупинився, на мить повернувся в його бік і впав мертвий. Гансон поскакав далі в ліс, гукаючи дівчину.
— Я тут, — враз долинула звідкись із верховіть відповідь. — Ви в нього поцілили?
— Так, — відповів Гансон. — Де ви? Ви щасливо відбулися! Може, це вас навчить не вештатись поночі джунглями.
Вони разом вернулися на рівнину, а невдовзі до ьих дуже повільно під'їхав пан Морісон. Він пояснив, що його кінь схарапудився і він ніяк не міг його спинити. Гансон усміхнувся, бо пригадав, як несамовито колов Бейнс гострими острогами свого коня, але нічого не сказав. Він посадив Меріем собі за спину, і всі троє мовчки поїхали до бунгало.
19
Трохи згодом Корак повернувся й витяг свого списа з тіла Нуми. Він усміхався. Розвага була чудова. Одне лише непокоїло його — як це самиця спромоглася стрибнути з коня на дерево над нею. Вона повелася зовсім як Мангані — зовсім як його згуба-Меріем. Він зітхнув. Його втрачена Меріем, його маленька Меріем померла! Йому дуже захотілося знову її побачити. Він придивлявся услід трьом постатям, що від'їжджали далі рівниною, і міркував, куди б це вони могли їхати. Йому спало на думку піти слідом, проте він і далі стояв, дивлячись, як вони зникають удалині. Вигляд цивілізованої дівчини та англійця в хакі пробудив у пам'яті Корака якісь невиразні спогади.
Колись він мріяв повернутися в їхній світ, але зі смертю Меріем в серці його померли і бажання, і надія. Він волів відтепер жити в самотині, якомога далі від людей. Він зітхнув і повільно пішов назад у джунглі.
Тантор, нервовий на вдачу, не мав ніякого бажання наближатися до трьох білих чужинців, а після того, як озвалася рушниця Гансона, обернувся і почвалав геть. Коли Корак повернувся, слона ніде не було видно. А втім, мавполюд не дуже журився відсутністю свого друга. Тантор мав здатність несподівано зникати. Вони могли Цілий місяць не бачити одне одного, бо Корак рідко коли вдавався до пошуків сірого велетня і зараз не став його шукати. Він швидко знайшов зручне сідало на великому Дереві й невдовзі заснув.
Бвана вже зустрічав шукачів пригод на веранді бунгало. Крізь сон він почув постріл рушниці Гансона десь далеко на рівнині й подумав над тим, що б воно означало. Спочатку він був припустив, що людина, яку він так гостинно прийняв, ускочила в халепу, вертаючись до табору, тому встав і пішов до свого управителя, який повідомив, що Гансон справді був тут увечері, але кілька годин тому поїхав. Вертаючись від управителя, Бвана помітив, що двері стайні відчинені навстіж, і, коли зайшов туди, виявив, що немає ані коня Меріем, ані Бейнсового. Тоді Бвана подумав, що це стріляв пан Морісон, знову вернувся до управителя й почав готуватися в дорогу, щоб перевірити рівнину, — і саме тоді побачив, як троє відсутніх повертаються.