Коли вона обернулась, мисливець побачив обличчя дівчини. Подив чоловіка не мав меж. Він навіть легенько скрикнув, але всю його увагу вже привернув лев — розлючений звір нападав. Дуло гвинтівки було націлене йому в груди. Чоловік міг вистрілити — і напасникові край. Однак тепер, побачивши обличчя дівчини, він на мить завагався. Чи не хотів їй допомогти? Чи, може, волів лишатися непоміченим? Напевне, це останнє і втримувало його палець на спусковому гачку від легенького натиску й давало хижакові додатковий шанс.
Мов хижий орел, стежив чоловік, як дівчина стрімголов біжить до дерева, рятуючи своє життя. Він дивився так секунду чи дві, до тієї миті, коли лев кинувся вперед. Дуло гвинтівки дивилося просто в широкі лев'ячі груди, посуваючися водночас ліворуч, за порухом звіра. В останню мить, коли втеча дівчини здавалася неможливою, палець мисливця легенько натиснув на спусковий гачок. Але дівчина таки зуміла підскочити і вхопитися за звислу гілку. Лев стрибнув за нею, однак не доскочив, — усього на кілька сантиметрів, — щоб схопити Меріем.
Чоловік полегшено зітхнув і відклав гвинтівку. Дівчина згори передражнювала сердитого людожера, що громохко рикав знизу, а тоді з голосним сміхом швидко зникла в лісовій гущавині. Майже годину лев чатував біля джерела. Мисливець міг уже безліч разів поцілити свою здобич. Чому він не вистрілив? Боявся, що постріл приверне увагу дівчини й вона повернеться?
Врешті Нума, люто рикаючи, велично пішов у джунглі. Мисливець вибрався з своєї засідки і за півтори години вже був у невеличкому таборі, добре замаскованому серед лісу. Кілька чорношкірих слуг досить байдуже зустріли його появу. Цей кремезний, високий, русявобородий велетень увійшов до свого намету. Через півтори години він вийшов чисто поголений.
Чорношкірі дивилися на нього з подивом.
— Пізнаєте мене? — спитав він.
— Навіть гієна, що тебе породила, і та б не впізнала тебе, бвано, — відповів один служник.
Чоловік хотів був зацідити чорношкірому в обличчя кулаком, але той, звичний до таких ударів, легко ухилився.
17
Меріем повільно поверталася до дерева, на якому залишила спідницю, черевички і панчохи. Вона щось весело мугикала, та її пісенька раптово урвалася, коли вона побачила на дереві кількох бабуїнів, що забрали її вбрання і, бавлячись, міряли його на себе. Вони зовсім не злякалися, коли побачили її. Навпаки, вишкірилися і загарчали. Чи ж їм боятися звичайнісінької самиці Тармангані?
За лісом мисливці відкритою місциною саме поверталися зі своїх денних виправ. Вони їхали нарізно, сподіваючись вистежити на рівнині лева, що забрів сюди. Пан Морісон Бейнс тримався ближче до лісу. Пильно вдивляючись у рослинність, він помітив на узліссі рух якоїсь живої істоти.
Він скерував коня в той бік. Здаля не розпізнати, що там воно. Але коли він під'їхав ближче, то побачив звичайнісіньку конячку і повернув уже був назад, коли раптом упізнав сідло. Авжеж, конячинка була осідлана. Пан Морісон під'їхав ближче і відчув приємне хвилювання, бо впізнав улюбленого поні Меріем. Він поскакав туди учвал. Меріем напевне в лісі. Він здригнувся на думку, що молода беззахисна дівчина може бути сама в джунглях, які для нього самого були втіленням жаху і притулком нечутної смерті. Він зіскочив із сідла й прив'язав коня поруч з поні Меріем. Потім ступив у джунглі. Був переконаний, що дівчина десь тут, близенько, й сподівався справити враження своєю несподіваною появою.
Він пройшов лише кілька кроків, коли почув на дереві поблизу голосне белькотіння. ПанМорісон підійшов ближче і побачив зграю бабуїнів, які за щось гризлися між собою. Придивившись уважніше, він побачив, що один бабуїн тримав у лапах жіночу спідницю, а другий — черевички і панчохи. Серце Морісонове завмерло, коли він уявив, що передувало цій сцені. Бабуїни вбили Меріем і зірвали з неї одяг! Він здригнувся.
Він вирішив гукнути на допомогу, сподіваючись, що, може-таки, дівчина ще жива, аж раптом побачив її на дереві, сусідньому з тим, на якому сиділи бабуїни, і завважив, що вони гарчать і белькочуть власне до неї. На його подив, Меріем спритно, по-мавпячому скочила на їхнє дерево й сіла на гілці за якихось кілька метрів від одного з бабуїнів. Морісон прицілився, збираючись послати з карабіна кулю в це жахливе створіння, яке начебто хотіло стрибнути на дівчину, коли раптом почув її голос. Він ледь не випустив із рук зброю від подиву, коли почув з вуст Меріем чудернацьке белькотіння — таке саме, яке видавали мавпи.
Бабуїни тепер не гарчали — вони слухали. Було очевидно, що мавпи здивовані не менше ніж пан Морісон Бейнс. Повільно, один за одним, вони перебралися до Дівчини. Вона не виказувала ані найменших ознак страху. Тепер бабуїни оточили її зусібіч, так що Бейнс не міг стріляти, не ставлячи під загрозу життя дівчини. Але він більше й не збирався стріляти. Цікавість пойняла його. Кілька хвилин дівчина, поза будь-яким сумнівом, розмовляла з бабуїнами, після чого вони чемно віддали їй її одяг. Бабуїни й далі юрмилися навколо неї, доки вона вдягалася, і весело базікали. Пан Морісон Бейнс, сидів унизу під деревом, витріщивши очі з дива. Потім підвівся і подався назад до свого коня.
Коли Меріем за кілька хвилин вийшла з лісу, вона помітила його, а він дивиася на неї широко розплющеними від подиву очима, в яких, окрім усього, був навіть легкий страх.
— Я побачив тут вашого коня, — сказав він, — і вирішив почекати вас, щоб провести додому, — ви не заперечуєте?
— Звісно, що ні, — відповіла вона. — З великою радістю.
Якийсь час вони їхали біч-о-біч, і пан Морісон задивлявся на гарний дівочий профіль і думав, чи справді він бачив, як це миле дівча пліткувало у верховітті з бридкими бабуїнами, чи це йому приверзлося. Ніби й не могло так бути; але ж він бачив усе на власні очі!
Він знов позирнув на дівчину і подумав: а що, власне, він про неї знає? Що вона незвичайна? То чи не була щойно побачена сцена саме виявом такої незвичайності? Жінка, що лазить по деревах і спілкується з лісовими бабуїнами! Жахливо!
Пан Морісон насупився. Меріем зиркнула на нього.
— Ви перегрілися, — сказала вона. — Це дивно, бо сонце сідає, і вже доволі прохолодно. Де ви так розігрілися?