А Меріем? Вона була жінкою. Любити — священне право жінки. Вона завжди любила Корака. Він був її великим братом. З них трьох лише Меріем не змінилася. Вона й далі чулася щасливою в товаристві її Корака. Вона й далі любила його — так, як сестра любить свого поблажливого брата, — і вона дуже, дуже ним пишалася. В усіх джунглях не було нікого дужчого, гарнішого, відважнішого. Корак підійшов до неї впритул. Коли вона подивилася на нього, то побачила в його очах якийсь новий вогник; але вона не зрозуміла його значення. Вона не усвідомлювала близькості їхнього повноліття і не розуміла, які зміни в їхньому житті віщує вогник в очах Корака.
— Меріем, — прошепотів він, і його голос захрип, коли він поклав засмаглу руку на її оголене плече, — Меріем!
Раптом він притиснув її до себе. Вона сміючись подивилася йому в обличчя, а потім він нахилився і поцілував її просто в губи. Вона не пам'ятала, щоб її хтось так цілував раніше. Це було дуже гарно. Вона подумала, що в такий спосіб Корак виказує радість від того, що великій мавпі не вдалося її вкрасти і втекти разом з нею. Вона також була щаслива і тому обняла Корака за шию і також поцілувала його, ще і ще. Потім, коли зауважила у нього за поясом ляльку, то схопила її і поцілувала так само, як Корака.
Корак хотів щось сказати. Хотів сказати, як він любить її; але почуття любові бентежило його, а словник Мангені був такий обмежений.
І тут усе зненацька урвалося. То був Акут — він раптом глухо загарчав, не голосніше, як тоді, над мертвим мавпичем, ні, майже вполовину тихіше; але притаманне Коракові чуття дикого мешканця джунглів зразу підказало: Акут застерігає. Корак швидко урвав хвилююче споглядання гарного обличчя, що було так близько. Пробудилися інші його відчуття. Вуха нашорошилися, ніздрі почали принюхуватися. Так, щось наближалось!
Корак повернувся до Акута. Меріем стояла позад нього. Всі троє застигли, наче вкопані, вдивляючись у гущавину джунглів. Шелест, який привернув їхню увагу, наростав, і врешті за кілька кроків од них кущі розсунулися, і з'явилася велика мавпа. Звір побачив їх і зупинився. Він озирнувся, застережливо загарчав, і через мить із кущів вийшов ще один самець. За ним з'явилися інші — самці, самиці, малеча, а тим часом двоє волохатих велетнів стояли й дивилися на нашу трійцю. То було плем'я мертвого короля мавп. Акут заговорив перший. Він вказав на мертвого самця.
— Корак, великий воїн, убив вашого короля, — прогарчав він, — у джунглях немає славетнішого за Корака, Тарзанового сина. Тепер Корак буде королем. Чи є тут мавпич, дужчий за Корака?
То був виклик кожному самцеві, який хотів би оскаржити Коракове право на королівство. Мавпи зажебоніли, забелькотіли й загарчали, перемовляючись між собою Врешті наперед повільно виступив молодий самець, дибаючи на коротких міцних ногах, з настовбурченою шерстю, з гарчанням. Він був страшний.
Надзвичайно великий, у розквіті сил, він ще й належав до того рідкісного виду мавп, яких, за розповідями тубільців, білі люди давно шукають у найнедосяжніших куточках джунглів. Навіть самі тубільці рідко зустрічали цю велику волохату первісну людину.
Корак ступив назустріч велетневі. Він також гарчав. Подумки він уже склав план дій. Зійтися впритул з цим здоровенним нестомленим звіром після недавнього тяжкого двобою з таким самим здоровилом означало неминучу поразку. Він повинен знайти легший шлях до перемоги. Він пригнувся, готуючись зустріти напасника, який, хлопець знав, не забариться. Однак чекати довелося довго. Його супротивник спершу став залякувати Корака — перелічив усі свої попередні звитяги, й розхвалив хоробрість, і змалював, що він зараз зробить з цим нікчемним Тармангані. Аж тоді пішов в атаку.
З розчепіреними пазурами, вишкіривши ікла, він помчав на Корака зі швидкістю експресу. Корак не рухався доти, поки мавпич не розставив лапи, щоб його схопити, і раптом пірнув під лапу ворога й збоку завдав звірові замашного удару в щелепу правицею, так що мавпа з силою гримнулася на землю.
Корак уже стояв, чекаючи на слушну мить, і, коли волохатий писок знову опинився насупроти, наступний удар знову звалив мавпича додолу.
Знову й знову звір намагався підвестися, але щоразу спритний Тармангані був напоготові, і зусилля його супротивника дедалі слабшали. Мавпяча юрма, яка спершу підохочувала його диким ревищем, тепер кляла свого короля, — симпатії перейшли на бік Тармангані.
— Ка-года? — запитав Корак після того, як ще раз звалив мавпича додолу.
Впертий самець знову спробував підвестися. Знову Корак з усієї сили вдарив його. І знову запитав своє "ка-года": чи тобі ще не досить?
— Ото вставай і йди до своїх, — сказав Корак. — Я не бажаю бути королем народу, який колись вигнав мене. Ідіть своєю дорогою, а ми підемо своєю. Колись, може, зустрінемося і станемо друзями, але жити разом ми не зможемо.
Старий мавпич поволі підійшов до Корака.
— Ти переміг нашого короля, — сказав він. — Ти подолав того, хто хотів королювати. Ти міг убити його, якби захотів. Що ж нам тепер робити, хто буде нам за короля?
Корак обернувся до Акута.
— Ось ваш король, — сказав він.
Але Акут не хотів розлучатися з Кораком, хоч як його тягло до своїх. Та й Корака хотілося повернути мавпячому племені. Він заходився умовляти друга.
Хлопець думав про Меріем — як повестись, щоб їй було краще й безпечніше. Якщо Акут піде з мавпами, то він, Корак, залишиться,єдиним її і захисником і охоронцем. Якщо ж вони вступлять до племені, то він ніколи не буде спокійним за Меріем, залишаючи її на час своїх ловів, бо мавпяче шаленство меж не знає. Якась самиця могла люто зненавидіти тендітну білу дівчину і вбити її, доки Корака немає.
— Ми будемо жити неподалік, — сказав він. — Якщо ви зміните місце полювання, то ми, Меріем і я, також змінимо, лишаючись поруч, але не між вами.
Акут не погоджувався з таким планом. Він не хотів бути окремо від Корака. Спочатку заради дружби з людиною він ладен був кинути своїх одноплемінців, але, побачивши, як його рід зник у джунглях, а надто вгледівши тендітну постать самички мертвого короля, яка грайливо мружилась на того, хто здолав її володаря, Акут скорився голосові крові. Він прощально поглянув на Корака, повернувся і почвалав слідом за мавпою у лісову гущавину.