Тарзан

Страница 22 из 69

Эдгар Райс Барроуз

А коли він убивав із помсти або з метою самозахисту, то діяв розважливо, ретельно і без докорів сумління. Це була просто ділова акція, і легковажність у даному разі неприпустима.

Тепер, наблизившись до селища Мбонги, він був цілком готовий убивати або ути вбитим, якщо його викриють. Він рухався дуже обережно. Кулонга навчив його поважати дерев'яні палички, які несли певну і швидку смерть.

Нарешті він дістався до великого густолистого дерева, з гілок якого звисали гірлянди довгих ліан. І в цій майже непомітній для сторонніх очей криївці над селищем він причаївся і став дивитися на сцени, які відбувалися під ним, дивуючись кожній подробиці нового для нього життя.

Голі діти бавилися і бігали вулицею селища.

Жінки працювали: одні товкли у грубих камінних ступах просо, інші пекли з борошна млинці, поодалік на полях знову-таки жінки обробляли сапками землю, пололи та жали збіжжя.

Усі вони носили на стегнах дивні відстовбурчені подушки із сухої трави, і більшість із них була обвішана мідними та латунними браслетами. У багатьох на чорних шиях висіли кумедно скручені кільця дроту, а ще у декотрих носи були прикрашені величезними кільцями.

Тарзан дедалі більше дивувався цим чудернацьким істотам. Він побачив кількох чоловіків, що дрімали в затінку, а на самому краєчку галявини помітив озброєних вояків, що охороняли селище від несподіваного нападу ворога.

Він зауважив, що працювали лише жінки: жоден чоловік не працював ані на полях, ані в селищі.

Потім він перевів погляд на жінку, яка знаходилася внизу просто під ним. Перед нею на малому вогні стояв невеликий казан, у якому кипіло густе червонувате смолисте місиво. З одного боку лежала купа дерев'яних стріл, які вона вмочувала загостреними кінцями в казан і складала на вузенькі козли з гілок, які стояли поруч з іншого боку.

Тарзан був вражений. Ось у чому полягала таємниця страшної вбивчої сили маленьких снарядів Стрільця! Він помітив, як ретельно жінка слідкувала за тим, щоб не торкнутися руками речовини в казані, і коли одного разу краплинка потрапила їй на палець, вона негайно занурила руку в посудину з водою і стерла плямку жмутом листя…

Тарзан нічого не знав про отрути, але здоровий глузд підказав йому, що вбиває саме ця смертельна речовина, а не маленька стріла, яка є лише посланцем, що несе ту речовину в тіло жертви.

Як кортіло йому здобути якомога більше цих смертоносних скіпок!

Якщо жінка хоч на хвилину залишить свою працю, він спуститься додолу, візьме оберемок і знову вихопиться на дерево, перш ніж вона встигне перевести подих.

Розмірковуючи, у який би спосіб відволікти її увагу, Тарзан почув дикий крик, який долинув з другого кінця галявини. Озирнувшись, він побачив чорного вояка, який стояв під тим самим деревом, на якому він годину тому позбавив життя вбивцю Кали. Чоловік кричав і розмахував списом над головою. Час від часу він показував на землю біля своїх ніг.

Селище заворушилося. Із багатьох хатин вибігли озброєні люди і стрімголов помчали полями. За ними посунули старі, жінки, діти, і за хвилину селище спорожніло.

Тарзан здогадався: вони знайшли тіло його жертви, але це цікавило його менше тієї обставини, що в селищі не залишилося нікого, хто міг би завадити йому забрати стріли, які лежали внизу.

Швидко й нечутно спустився він на землю до казана з отрутою. Якусь мить стояв нерухомо, і його швидкі блискучі очі вивчали селище.

Нікого не було видно. Його погляд зупинився на вході до найближчої хатини. Тарзанові захотілося заглянути до неї, і він обережно підійшов до солом'яної будівлі. Близько хвилини стояв біля входу, сторожко вслухаючись. Ані звуку. Він прослизнув у напівтемряву хатини. Стіни було завішано зброєю: довгими списами, дивними ножами та двійком вузьких щитів. У центрі хатини стояв казан, а біля дальньої стіни лежала трав'яна підстилка, вкрита плетеними матами, — напевне, вони правили власникові за постіль та ковдру. На підлозі валялося кілька людських черепів.

Тарзан обмацав кожний предмет, спробував списи і понюхав їх, оскільки він "бачив" переважно своїми чутливими й дуже розвиненими ніздрями. Він вирішив заволодіти однією з цих довгих, гострих палиць, але не міг захопити її цього разу, тому що мусив нести стріли.

Кожний знятий зі стіни предмет він складав посеред хатини на купу, зверху неї поставив догори дном казанок, а на нього один із вишкірених черепів, на який надів головний убір Кулонги. Потім відступив, щоб помилуватися своїм витвором, і вишкірився. Тарзан любив жарти!

Але тут він почув шум численних голосів, жалібні вигуки та голосний плач і насторожився. Невже він затримався надто довго? Він швидко підійшов до виходу і поглянув уздовж вулиці в напрямку воріт селища.

Тубільців ще не було видно, але він виразно чув, що вони наближаються плантаціями. їхні голоси вже зовсім поруч! Він блискавично кинувся відкритою місциною до купи стріл. Схопивши їх стільки, скільки міг понести під пахвою однієї руки, і перекинувши ногою казан, він зник у густолисті дерева саме в ту мить, коли дикуни ввійшли у ворота в дальньому кінці селищної вулиці. Він усівся на гіллі, щоб подивитися, що буде далі, — і був схожий на велетенського дикого птаха, який готовий змахнути крильми при першій ознаці небезпеки.

Тубільці заповнили вулицю. Четверо з них несли мертве тіло Кулонги. За ними пленталися жінки, які страхітливо кричали і моторошно примовляли. Вони наблизилися до входу в хатину Кулонги, ту саму, в якій Тарзан виявив своє почуття гумору.

Щойно кілька з них увійшло до хижки, як одразу вискочили з неї в дикому, гамірному замішанні. Вони довго жестикулювали, кивали на хатину та квилили, аж доки кілька вояків підійшли і зазирнули всередину. Нарешті старий з численними металевими прикрасами на руках і ногах та намистом із всохлих людських рук, яке звисало на груди, увійшов до хатини. Це був Мбонга, цар, батько Кулонги.

Якусь мить усі мовчали. Потім Мбонга вийшов із змішаним виразом гніву та забобонного страху, які проступали в кожній рисі його бридкої зовнішності. Він сказав кілька слів воїнам, що юрмилися довкола, і вони вмить розсипалися по селищу, ретельно обшукуючи кожну хатину, кожен закут у межах огорожі.