Тартюф

Страница 10 из 16

Мольер

Даміс
Чи ви примусите, що згодиться вона?

Оргон
Сьогодні ввечері, нечемо навісна!
Я дам себе взнаки, я не скорюсь нікому;
Вже час навчити вас, що я господар дому.
Ну, зараз же мені навколішки ставай
І в пана доброго пробачення благай.

Даміс
У цього злодія? В облесника такого?

Оргон
Ага, ти знов своє! Ти брешеш знов на нього!
Ціпок! Де мій ціпок!..
(До Тартюфа),
Не здержуйте мене!
(До сина).
Геть з двору зараз же! Іди собі, свине!
Та щоб не смів сюди ніколи навертатись!

Даміс
Так, я піду, але…

Оргон
Виносься, годі длятись.
Знай: спадщини тобі я ввік не відпишу,
А те, що я сказав, прокльоном завершу.

ЯВА 7

Оргон, Тартюф.

Оргон
Святій людині так за все добро віддячив!

Тартюф
Хай бог його простить, як я йому пробачив…
(До Органа).
Коли б ви знали, як душа моя болить,
Що з братиком мене бажають роздружить.

Оргон
Ох, ох!

Тартюф
Як думаю про ненависть людськую,
То в серденьку таку велику муку чую…
Ох, груди стиснуло… І духу вже нема…
Не можу мовити… це ж, певно, смерть сама.

Оргон
(плачучи, біжить до дверей, куди він вигнав сина)
Розбійнику! Чому тебе пустив я з хати!
Було б тобі спершу всю спину полатати!
(До Тартюфа).
Вгамуйтесь, братику, і серденька не рвіть.

Тартюф
Доволі прикрості; вже час її скінчить.
Клопоти я приніс у вашу всю родину,
То краще я зроблю, як зовсім вас покину.

Оргон
Це жарти?

Тартюф
Тут усі на мене дишуть злом
І честь мою хотять обкидати багном.

Оргон
Ви ж бачите, що я не слухаю нікого.

Тартюф
Не кинуть вороги бажання навісного;
Щодня шептатимуть, аж поки й буде те,
Що наостанку ви їм віри поймете.

Оргон
Ні, братику, ніввік.

Тартюф
Ох, брате, превелика
У жінки сила є — вмовляти чоловіка.

Оргон
Ні, ні!

Тартюф
Рушати час. Пустіть же ви мене!
Нехай ніхто вже більш Тартюфа не клене.

Оргон
Зістаньтесь: не пущу, от щоб мені пропасти!

Тартюф
То доведеться знов терпіти всі напасті.
Але, як хочете…

Оргон
А!

Тартюф
Добре, буде так.
Але я стану вже поводитись інак;
Бо честь — то ніжна річ; як побратим правдивий.
Не дам я, щоб її доткнув язик злосливий:
Дружину вашу скрізь я буду обминать.

Оргон
До неї, всім на злість, повинні ви вчащать.
Дражнити світ увесь готовий я душею;
Нехай же бачать вас щораз у парі з нею.
А щоб відчули більш зневагу всю мою,
Я вам ще за життя добро все віддаю,
І зараз же, щоб нам з цим ділом не бариться,
Спишу папери всі по формі, як годиться.
Вірненький друг, ще й зять, дорожчий є мені
Від жінки, від дітей і всякої рідні.
Не будьте ж до мого дарунка неласкаві.

Тартюф
Господня воля хай справдиться в кожній справі.

Оргон
Сердешний! Ну, ходім та й спишемо як слід;
Нехай від заздрості нетямиться мій рід.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ЯВА 1

Клеант, Тартюф.

Клеант
Про це вже всі кричать, і вірте, що ті вісті
Для честі вашої не принесуть користі.
Я вас, добродію, до речі тут зустрів
І щиро вам скажу про цеє пару слів.
Я не силкуюся збагнуть цю річ до краю;
В найгіршім разі так я все це уявляю:
Невинні ви цілком, а винний сам Даміс
І скаргу ту на вас неправедно заніс.
По-християнському було б забуть образу
І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.
Невже ви схочете за сварку вашу з ним,
Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?
Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:
Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.
Послухайте ж мене, всім спокій поверніть
І справи вашої на гірше не ведіть.
На божу волю весь великий гнів оддайте
І батька з сином знов до згоди приєднайте.

Тартюф
Ох, і моя душа до згоди теж вола.
Я не держу на нього й крихти зла,
Я вибачив йому, я вже не нарікаю,
Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;
Та божий інтерес на те не призволя:
Якщо він буде тут, я вийду відсіля;
А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,
До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.
Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:
Що я з політики вдаю себе плохим,
Та й скажуть, що себе я винним почуваю,
Незлобністю ж душі свій острах покриваю,
І що на те його карати не схотів,
Щоб міг забути він на мене правий гнів.

Клеант
Виправдуєтесь ви барвистими словами
Й відбутись хочете непевними думками,
Але втручатись вам чи слід до божих справ?
Хіба злочинця бог і сам би не скарав?
Зоставте ж богові за гріх людей карати,
А нам наказує він тільки їх прощати.
Не думайте й про те, що скаже цілий світ,
Якщо ви дбаєте про божий заповіт.
Як! Через те, що хтось якось додумать може,
Ви будете з людьми поводитись негоже!
Ні, ні, робімо так, як небо нам велить,
А інший клопіт нас нехай не туманить.

Тартюф
Я вам уже сказав, що гніву я не маю
І божу заповідь я тим задовольняю;
Але ж закону бог того не положив,
Щоб я з зневажником моїм укупі жив.

Клеант
А чи велить вам бог схилятися до того,
Що батькові його прийшло не знати з чого?
Жадати, щоб усе добро він вам оддав,
Якого брати ви не мали жодних прав?

Тартюф
Хто знатиме мене, вгада мій замір чистий:
Не скаже, що я дбав для власної користі.
Що всі мені скарби? Який мені в них зиск?
Ні, не приваблює мене фальшивий блиск.
Коли ж я й згодився те все добро прийняти,
Що пан Оргон мені ласкавий був оддати,
То це я через те зробив, що мав я страх,
Щоб не погинуло воно в лихих руках;
Щоб не дісталося воно комусь такому,
Хто прогайнує все не на користь нікому;
А я ж узяв його для однії мети:
Щоб небо вславити та ближнім помогти.

Клеант
Ваш делікатний страх облиште ви ласкаво,
Щоб той не плакався, хто мав на спадок право.
Ні, хай бере своє, та й сам одповіда,
А клопотатися про те вам не влада.
Та краще б він усе добро те марно стратив,
Ніж за шахрайство б вас хто-небудь винуватив.
Аж дивно бачити, як хто без сорома
Великії дари охоче так прийма.
Правдива щирість теж закони мусить мати.
Хто вчить наслідників законних обдирати?
Коли ж ви маєте такі думки, що там,
Де житиме Даміс, не можна жити вам,
То краще б вам було тихесенько самому
Почесно геть піти з Оргонового дому,
Ніж дожидатися таких нечутих справ,
Що сина рідного з оселі він прогнав.
Було б повинністю порядної людини,
Добродію…