А Христя, як картиночка, коло нього. Одною рукою в бік підперлася, голівку схилила. Як обернеться в танці — кісники так і засяють, мов хто веселкою замаяв. А потім на місці як затупоче, як задріботить!
Ай... танець же був!.. Ай, танець! Аж прямо усі зачудувалися.
VIII
Дружки пришивають квітки боярам. Кожна тому, який їй любіший. А як тільки закінчився обряд пришивання квіток, дружки зразу ж почали гнати бояр із хати.
Гей, бояри, до коней,
До ясної зброї!
Вже вам квітки попришивали,
А ви ще коней не сідлали.
Але у бояр є їх вічні заступниці — свашки. Вони зовсім не хотять так насухо від’їздити:
Давайте нам вечеряти,
А то будем ночувати.
Сон головоньку клонить.
Ніч додомоньку гонить.
З’їли коні солому —Час нам уже додому,
А то з’їдять і загату,
Поки виберемося з хати.
"З’їли коні солому" — це натяк на те, що тут їх, чужосторонніх гостей, неласкаво приймають: коней поставили на солому, людям не дають їсти.
А дружки дивуються такому нахабству:
Отакі то у нас гості:
Приїхали на хвильку —А сиділи цілу днинку.
А оце хотять ночувати —Чим їх будемо годувати?
Вловимо сову в стодолі,
Зваримо їм у розсолі,
Куколем будемо солити,
Полином перчити.
Свашки вимагають їди. Звертаються до матері:
Ой матінко-ненько,
Ріж курку скоренько,
Нехай вона не сокоче,
Бо нам їсти ся хоче!
Дружки боронять цілості господарства. Кажуть, що дома "курка їдная та ще до того старая. А ви ще не встигли сісти, а вже просите їсти".
Кухарки приготовляють вечерю. Помішниці хліб крають, ложки готовлять, в печі щось там востаннє шурхають. А свашки вже засмаковують випивку:
Брязнули тарілочки —Нап’ємося горілочки.
Брязнули ложечки —Нап’ємося трошечки.
Дружок дивує таке прилюдне показування апетиту: вони ніколи би себе до такого не допустили:
Три дні свашки не їли, їсти похотіли.
Та же вже поставлено,
Тільки в руки не дадено.
Свашки, підбираючи губки, відповідають:
Поставлено — то поставлено,
Тільки нас ще не прошено:
Як би нас просили —Ми б ся поживили.
Катерина дає очима знати дочці, що все готове. Катря встає й тихим голосом, кланяючися на обидві сторони, просить усіх присутніх до вечері. Гості розсаджуються — і перша чарка поважно й спокійно обходить коло під таку ж поважну й спокійну пісню дівчат.
Чарка дійшла до свашок. Дружки не можуть пропустити нагоди, щоб не
підкусити —1 тон пісні міняється:
Пийте, свашки, пийте.
Тільки шклянок не побийте.
У нас шклянки дорогії —По чотири золотії,
А менші по грошу —Пийте, свашки... потрошу.
Та до свашок — це так, мимоходом. Головна увага — бояри, от хто не дає дівчаткам спокою. Коли подали традиційну капусту, дружки ніби лагідно припрошують:
їжте, бояри, капусту.
У нас капуста не пуста:
Наша княжна садила Та раненько вставала,
Часто поливала.
Але як тільки взялися бояри до капусти — ого! Вже готова прикладка: Скочила кішка з печі Та вмочила в капусту плечі,
А бояри того не відали Та капустою пообідали.
Теж повторяється при кожній страві. Подали юшку — знов припрошення: їжте, бояри, юшку,
Тягайте петрушку —У нас юшки горшками,
А петрушки грядками.
І знов... як тільки дружкам здасться, що бояри налягли на юшку, влучають жартом, та ще й добре приперченим:
їли бояри юшку Та вкрали галушку.
То в міх, то в рукавиці —Дівчатам на вечорниці;
То в міх, то в кишеню —Батькові на вечерю.
Кирик, як старший боярин, розпоряджається за столом. Він крає і хліб і печеню, він має дивитися, щоб усі були задоволені, щоб нікому не бракувало. Але коли випадково якійсь із дружок не стале хліба, дівчата зараз же беруть на зуб Кирика:
Дружба ножа не має,
Нам хліба не вкрає.
Дайте йому колодача,
Нехай нам вкрає колача.
Свашки занадто довго мовчали. їм уже нудно так сидіти, й вони підхоплюють тему калача:
Старшая дружка — під сволок,
З’їла колачів сорок.
Ніхто не прогнівиться —Нехай здорова живиться.
Дружки не спускають посміху із своєї руководительки й відповідають теж
А ви не боялися Бога —Не наїлися дома,
темою апетиту:
Сорому не знаєте —В запаски ховаєте.
Ну, й свашки теж не вступлять. Зубастий народ підібрався:
Ми люди подорожні,
У нас запаски порожні.
А ви не стійте коло груби,
Не заглядайте в зуби...
А ось і каша прийшла на стіл. Перебірливі свашки стрівають її глумом, і що мало, і що вона немащена, несмашна.
Де ж ваша Мелаша,
Що немащена каша?
Гукайте Мелашу,
Щоб помастила кашу;
А то мисочку показала Та й у піч^сховала.
Кухарки вдають розсерджених і гукають:
— Дивись, які вигадливі!.. Як і це вам не каша, так якої вам треба? Каша впріла, добре мащена врозмазь — чого ж вам іще?..
Свашки відповідають такими вимогами, що й справді трудно вгодити: Коли каша з медом —Віддамо медведям;
Коли вона з маком —Віддамо собакам;
А коли з ситою —Беріть із собою!
— Тю! Це вже хтозна-якої вам і треба...
— Та то вони так тільки говорять. А самі — дивись, як уминають. Може, ще каші?
Не малі ми діти —Коло каші сидіти.
Ви нас не баріте Та печеню становіте.
Але з печенею щось там не все одразу готове. Свашки ураховують це і починають жалібними тонами:
Плаче киця на кухні,
Аж їй очі запухли.
Чого, кицю, плачеш?
Може, їсти хочеш?
Ой хочу я того,
Тільки нема чого:
Кухарки мясо з’їли,
А на мене вповіли.
Печеню крає Кирик. Робить це по-особливому: придавлює ножиком так, що печеня повзе, а сам у цей момент киркає жабою. Кидає в остраху ножик.
— Ой, рятуйте! Та воно живе!.. Нехай йому біс! Не хочу краяти.
Аж насилу його уламали. А дружки примовляють:
Крає дружбонька, крає,
Свашкам під стіл дає,
За пазуху ховає,
З пазухи в кишеню —Світилці на вечерю.
Попалися на зуби світилки. Дружки згадали, що давно їх не чіпали. Світилки ж — то підлітки, їсти соромляться, от на це і вдаряють дівчата:
Світил очко-пані,
Вечеряй та з нами.
Не веліла мати Рота роззявляти,
Бо великі зуби,
Висять через губи.
Старша світилка вже дівка й знає, що відповідати. Якби я, каже, була пані — не сиділа б з вами, а сиділа б з паничами за білими калачами.
Кирик, для сміху, відкраяв здоровенний шматок і подав на ножі світилці. А світилка не зрозуміла зразу: думала, що то подержати, і взяла. А дружкам тільки того й треба:
Світилка ласа —Де вхватила м’яса.
Як би не Данило —Було б удавило...