Сірка така, що в носі дівчатам закрутила. Вони почали шепотітися, видимо, готовлячи достойну відповідь, але тут почувся стукіт у двері.
Все замовкло. Тарас із цікавістю поглядає на двері — хто б то такий міг бути? Коли зараз чується голос. І чий би, ви думали?
Микитин! Пху! І всюди той Микита. От щастя йому...
— Старосто, пане підстаросто!
А Кирик відповідає:
— А ми раді слухать!
— Благословіть сестру за стіл завести!
— Бог благословить!
-1 другий раз!
— Бог благословить!
-1 третій раз!
— Бог благословить!
Одчинилися двері. В хату вступив Микита. В руці держить хустку і веде за ту хустку Катрю за стіл.
По боці молодої сідає її рід. Дід Іван на почеснім місці високий та поважний, мов справжній патріарх. Далі брати, сестри Григорієві, ближчі й дальші родичі, дружечки. Мала Григорієва хата!
— Розточи, свате, хату, щоб гостей вітати! Розточи ще й сіни, щоб усі гості сіли! — гукає Кирик. А дружечки розпочинають величання:
Ой славен, славен Григоріїв рід!
А ще славніший Катрусин посад.
Ой почім же він так дуже славен?
По всіх куточках янголи сидять,
Янголи сидять — доленьку судять.
А надо дверьми сам Господь стоїть,
Сам Господь стоїть — книжечку читає,
Книжечку читає — доленьку роздає.
Батько Григорій підходить до столу, обмотує хусткою руку й наливає чарку горілки. Частує спочатку Антона, потім Катрю. Мати тим часом виносить решето хусток і починає обділяти ними рід молодого. Одарені розплачуються грошима.
А там, де Кирик, — аж душаться люди від сміху. А що на посаді невільно реготатися, то таки справді аж душаться. Особливо хлопці! А дід Іван як посіяне на них суворо!.. Але ніколи реготати — починається обряд пришивання квітки.
VII
Старша дружка встає й голосно каже:
— Старосто пане, підстаросто!
— А ми раді слухать!
Благословіть молодому квітку пришити!
— Бог благословить!..
Дружка бере шапку молодого, а у молодої зарані наготовлену й прикрашену золотом квітку. Щоб молодий не був "голомозий", Кирик надіває поки що на нього свою шапку. Але що не може обійтися без жартів, то насуває Антонові на самі очі.
А Христя — це ж вона старшою дружкою у Катрі — бідова дівчина! Вийшла серед хати, скочила на стільчик, співає й пританцьовує. І так це у неї любо та гарно виходить:
Ой я собі швачка,
А я не простачка,
З Київа паняночка,
З міста міщаночка.
По торгу ходила,
Що треба купила.
За таляра шовку,
За другого голку.
Ступлю я на лавочку,
Зніму з молодого шапочку,
Пришию квіточку К зеленому барвіночку.
І к бобровій шапці,
К червоній китайці.
І не загикнеться, і не зачепиться — прямо як по книгах вичитує. Сама тонесенька, мов синичка, верткенька. От кому вже підходить дружкувати. Так наче про неї пісню зложено:
Я швачка маненька,
В мене ручки біленькі,
В мене пальці тоненькі.
Не жаль мені дати Квітку пришивати.
Ой шовком я шила,
Золоту голку зломила,
Дайте мені таляр битий,
То буде ваш ковпак шитий.
А хто не хоче таляра дати,
Той не буде й квітки мати.
Наділа собі Антонову шапку на голову — та скік на лавку! І вже танцює на лавці. Та таке гарненьке хлоп’я вийшло!.. Підківочками брязкотить, станочком вихиляється, очицями поблискує та ще й підспівує:
Я на сватовій лавці,
Я в молодого шапці,
Я маю волю...
Антоне, над тобою!
Аж усі всміхаються, усім мило подивитися на це гарне дівча. А воно, каверзне, ще й вигукує:
Ой гаянь, Антоне, на мене —Кращий я козак од тебе!
А на мені шличок-ковпачок —
Готуй, готуй... Антонечку, шостачок.
Як не даси шостачка,
Буде в тебе шапочка без значка.
Дівчата приходять на поміч і починають соромити молодого:
Чи тобі ж, зятеньку, та й не сором,
Що ти їдеш полем без лучка,
А сідаєш за столом без шличка?
Що тобі дружечка вінок каляє,
Об стелю да об стелиночку,
Об білую папериночку.
Соромлять сина, не забувають і батька:
Чи не стидно ж тобі, старий сват,
Що твій князь молодий сидить так —Без калинової стрілочки,
Без шовокової квіточки?
І все ж ніхто не хоче викупляти шапки. Дівчата звертаються до старшого боярина:
Не гнися, дружко, не гнися —Старшій дружці вклонися:
Клади на тарілочку Та за красну квіточку,
Загаянь у кишеню,
Вийми грошей жменю,
Посип на тарілчину Й викупи молодому шапчину.
Кирик поволі витягає пре старезного засмальцьованого шага й важно кидає його на тарілку. А шаг навіть і не брязнув, стільки на ньому сала. Люди сміються, серед дівчат гомін незадоволення.
Ой казали люди —Зять богат...
Ой казали люди —Грошем міх,
А він кладе копійку,
Як на сміх.
Ой казали — свати багаті,
А вони скупуваті:
Десь по вулицях ходили,
Шеляги збирали,
Квітку викупляли.
Христя теж не хоче брати, викручується, виверчується, мов вивірочка, на лаві:
Моя мати не кітлярочка,
І я не кітлярчина дочка;
Я кітлів не латала,
Щоб по грошу брала.
Дайте мені золотого,
Золотого червоного,
Мої ніжки невеличкі,
А щоб були черевички!
Кирик чухається. Він скорчив таку пику, що без сміху не можна дивитись. Мало не плаче, держучись за кишеню. А дружки не дають йому спокою:
На що ти ся в дружки брав,
Коли грошей не мав?
Було б піти молотити Та хоч трошки заробити,
І шапочку викупити.
Кирик витягає гроші. Спеціально наготовив самих що ні на єсть дрібних, і витягає тепер по одному та жалібно до них примовляє, мов не знати, з яким добром розстається.
А Христя й не дивиться. Затарахкоче тільки підківками по лавці та ще й одвернеться:
Я на теє й не дивлюся,
Я від того й відвернуся До стіни оченьками,
До дружби плеченьками.
— Та не скупій-бо! — кричать Кирикові вже із сторони.
Але всьому буває кінець — добилися нарешті торгу й Кирик із Христею. Він подав їй руку через стіл. Легко, як метелик, ледве торкнувшися ніжками * стола, Христя перескочила прямо через стіл, її підхопив Кирик. Музики вдарили — і старший боярин із старшою дружкою пішли в танець.
Еге! Варто було на той танець подивитися. Христя, мов ластівка, звивається, дрібно-дрібно б’є черевичками і мов пливе по землі, а Кирик... І яких тільки коників він не виробляв! І по-жаб’ячому, і по-баб’ячому, і рачки якось почне лазити. А потім як затріпоче руками — і по халявах, і по підошвах, і по голові, і по боках...
А потім — і не бісів же Кирик! — як учистить навприсядки! Та так же легко й гарно! Та як пішов, як пішов, уже без сміху, уже навприсядки — так усі аж із дива не могли вийти. Думали, що він тільки чудити майстер, а він, он ба, який митець!