Далі натрапив Тарас на досить довгу "Пъснь святым равноапостольнымъ царемъ Борысу и Хлъбу".
Цей вірш носив уже трохи історичний характер.
Яко Каънь Авеля у бы жертву телецъ,
Тако убы Святополкъ братію за столецъ.
О Святополче, прегордий волче!
Братію убив, столця достигнулъ Во адъ.
Тут же було видимо "в назіданіє" виписано "Пъснь о піанствь", де Тарас, між іншими, міг вичитати й такі душеспасительні словеса:
Пріидеть вь домь корчемственной Хмелю закусьмь.
Пропившися, умь загубивь,
Грьшити мусьвь.
Хоть би к нему пришель Отець,
Ал бо и мати.
Аж вонь отъ нихъ, какъ звъръ бъжитъ,
Вина іспивати.
Дуже зацікавили Тараса так звані "хрестові вірші", але на жаль, усі вони були написані по-польському, отже дивився на них, як теля на нові ворота. Втім натрапив на вірш, де міг зрозуміти одне слово "Адам". Аж зрадів, що серед навали незнайомих слів попалося хоч одне знайоме.
Про Адама там іще було. Заголовок був такий: "Имя Адамъ составлено изъ перьвыхъ буковъ, что означаюъ четыре страны свъта по-грецькому"..
І далі, зовсім уже чудними для Тараса карлючками було написано:
А — восход
— запад
— север
— юг
Тараса щось немов кольнуло. Серце заколотилося... почув подих чогось нового і... страшного. Мов похилився під чиїмсь примусом і мусів заглядати у темну бездонну прірву.
Досі все було просто: Бог создав увесь світ, сотворив також Адама й жону його Єву. І дав їм, як і всьому живущому, імена.
А от із цієї книги виходить, що ім’я Адама складено штучно, з чотирьох перших літер чотирьох грецьких слів. Не міг же Бог таким ділом займатись —значить ім’я Адаму дали люди, а не Бог... Зрештою, якби й Бог — то чому саме по-грецькому? Хіба Бог говорив по-грецькому? Бог говорив... а по якому ж Бог говорив?.. І чим?..
Він же дух, язика у нього не повинно бути... А якщо він говорив, значить був язик... А як був язик, то було й усе — і...
Холод пройшов по всьому тілу Тараса. Страх його напав — і він скоріше шарпонув кілька сторінок далі. От попалася "Обтека домовая болілая"
Очевидно Совгирь намірявся виписати усю "обтеку" в напутствіє на довге своє житіє, але не вистарчило терпіння. Не вистарчило його й у Тараса на читання статей як от:
"Апоплексія немощь ілі родимец. Апоплексія немощ зьло тяжка и престрашна. Человъкъ одержимый немощію сією..."
Ні! Се нецікаво. Вже далеко цікавіший розділ:
"Одъ пужару. Способ дьячка села Семіоновки Пирятинского повіту старого Романа.
Взявши вь руки писанку которую первую получивъ на Великдень оббьжать около пожару трижды говоря сиє — Во имъя отца и проч. Огню Лавриче! Какъ твоя жона на залъзных сковородахъ испеклася, какъ вона не шумъла и не стогнала и не болъла и своей сылы не розширяла, так и ты огню Лаврыче своей сылы не розъшыряй и большъ не горы и не шумы по сей часъ и по мои слова. За кождымъ разомъ сказать Амънь девьять разовъ."
Це була штука корисна й Тарас прочитав аж тричі, щоб завчити напам’ять.
Далі теж були підходящі речі. От, наприклад, средство проти зурочення рушниці.
"Ружжа нихто не зурочить ежели вбывшы птыцю крука выйняты жовч и оною вымазать ружію."
Або, скажім, засіб, щоб тютюн добрий ріс. І невелика штука, а треба знать. Виявляється дуже просто: "Сажаючи оной полити тилко одынъ разъ и сказати: "Нехай тебе чортъ большъ полыва, а не я". От і все! І тютюн виросте такий, що куди тобі!
Це все було таке потрібне, що Тарас охоче й собі переписав би, але у нього не було паперу. Тому почав усі ті поради виучувати напам’ять, але не міг подужати, бо їх було багато. Тут хоч би встигнути прочитати. І Тарас гортав, зупиняючися на самих цікавих річах. От натрапив:
"Полътика свъцкая отъ иностранныхъ вкратцъ собранная. Младымъ прилична, всъмь же вообще благопотребная"
Це Совгирь колись оговтувався по цій "польтиці", набував оглади, "для враштєнія в добропорядочному товаристві". Наука тонка.
Там дійсно було багато дечого потрібного усякому совгирю. Тарас іще не знав ціни сій "польтиці", бо не мав у ній потреби, але й йому було цікаво прочитати хоч би таке:
"Вистерегайся пилно рухати раменами, лопатками ань руками тихъ частей тьла дотикайся, котримь завше покритымъ быти принадлежитъ".
"Не чини великого шуму, витираючи нос, до того заживай хустки завжди. А вичистивши нось, не зазирай вь хустку".
"При столь не утирай серветою поту зъ лица ань носа ань тарелки".
"Не кихай ань плюй предь других, не викидай слини далеко одъ себе албо на стьну але чрезъ окно на улицу. А тоє, що сплюнешь, розотри ногою".
І так далі до найменших деталей. Тарас, втім, не дочитав до кінця, бо йому попався на очі вірш, а вірші завжди зупиняли його увагу. Вірш був дуже делікатний і з перших же рядків подобався Тарасові.
Пойди прочь! Не досаждай мнь, молодець!
Я привикла здьсь пасти одна овець.
Скучно было мнъ одной здьсь жить весной,
Так тогда ты не пришель гулять со мной.
Теперь видишь, какъ худа стала, блъдна.
Оттого что все весной біла одна.
Пташки другъ ко другу притулялись,
Обнимались, цъловались.
Вижу я, что и тварь можетъ любыть И вездъ съ подругомъ своимъ жыть.
Тарасові дуже подобався цей вірш, хоча чим саме, він не міг би пояснити. Прочитав кілька разів і знав напам’ять.
А далі пішли вже такі вірші, що Тараса почало кидати в краску. "Чорнушечка", де описується бесіда чернички з отцем Димитрієм:
А що це ти маєш, "
Сестриця-чорниця,
Чорненькая, молоденькая,
Чорнушечко, моя душечко?
"Цицю маю, отче Дмитро"...
"А що нижче маєш, сестрице-чорнице" і т.д.
І тут же рядом: "Лік від гріхів".
"Озьми накопай коріння послушанія, надери кори терпіння, назбирай листа душевної скорби. Усе сіє ізсуши достом воздержанія і ізотри в порошець колін опреклоненієм. Положи в миску добрих діл, помішай веслом покаянія, остуди і приймай по три ложиці в день страха божія".
І зараз же за цим ліком від гріхів пісня "Про Гриця", який плаче, бо хоче вечеряти:
Дівка Гриця сподобала Вечерею годувала —"Цить, Грицю, цить".
Гриць плаче — бо спатоньки хоче. Дівка Гриця кладе спати, але він знов плаче і т.д.
Потім знов щось божественне. Рум’янці кидалися в лице Тарасові, але він читав, читав із хворобливою цікавістю, аж дочитав до кінця. Все ж здорова натура сільського хлопця взяла верх, і Тарас... розчарувався.