602 Истор[ический] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — С. 166. [Тарас Шевченко. Документи... — С. 185].
603 Записки Шевченка. — С. 27 [Запис від 25 черв. 1857 р. (Кобзар, т. III)].
604 Киев[ская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — [С. 135].
Як бачимо, генерал Обручов, обвинувачуючи Шевченка за те, що не слухався царської волі і малював, потаївся перед міністром і не сказав, що сам же він по просьбі Бу-/308/такова вирядив Шевченка в експедицію саме на те, щоб малював види і карти, і оця мета виразно висловлена в усій переписці Обручова з Бутаковим про Шевченка. Мало сього: і потаївшись, Обручов зовсім вже не совісно звернув свій вчинок на другого.
В Петербурзі теж переполошилися; вдарили на гвалт. Гвалту запомогло й те, що про всю оцю колотнечу сполошений генерал Обручов написав навіть до державного канцлера графа Нессельроде.
З яким поспіхом вели сю справу, знати з того, що за два тижні з того дня, як Обручов послав донесення військовому міністрові (23 мая), встигли з воєнного міністерства повідомити шефа жандарів, а сей — доложити царю, повідомити про царську волю військового міністра і, нарешті, 7 червня дежурний генерал головного штабу військового генерал-ад’ютант Ігнатьєв написав 1 до Обручова, що цар, вислухавши справоздання шефа жандарів про всю оцю справу, звелів: "Рядового Шевченка за се, що не послухався царської заборони писати і малювати, зараз же посадити в суворий арешт і держати в арешті, доки не буде зроблене слідство про виноватих, що не догляділи за тим, щоб Шевченко не писав і не малював. Роблячи ж слідство, уважати, що начальник 5 батальойну і всі ближчі начальники повинні бути покараними за те, що допустили недогляд за таким злочинцем, про попередню вину якого вони відали" 605.
605 Истор[ический] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — 168.
Укупі з тим шеф жандарів граф Орлов немов умисне, щоб більш роздратовати Обручова проти Шевченка, не пропустив нагоди зачепити Обручова ще й з другого боку. Повідомляючи його 10 червня, що переписку про Шевченка він, Орлов, провадив тільки з військовим міністром та з ним, Обручовим, а більш ні з ким, та й то ще потайно, він прохав Обручова: "Чи не буде він такий ласкавий, щоб відповів: з якої речі він уважав потрібним про всю оцю справу написати до державного канцлера?"
Хоч як хитро підступив Орлов, а проте Обручов зумів викрутитися й вивести себе. Він відповів, що незадовго перед тим голова кордонної комісії генерал Ладиженський прохав його на посаду радного комісії постановити Федора Лазаревського. Тим часом з Шевченкових паперів стало знати, що Лазаревський листувався з Шевченком. Отже, /309/ зовсім би було не зручно, щоб на посаді радного комісії була така людина, яка мала зносин з "рядовим" Шевченком, що перебуває під строгим доглядом начальства. Тим-то він, Обручов, і вдався до графа Нессельроде, щоб не робив радним Лазаревського, а зробив Костромитінова.
Таким чином, Орлов побачив, що не можна причепитися до Обручова, та й замовк про Лазаревського. Зате він вчепився до Левицького і Головка. Прочитавши в листі Левицького до Шевченка, що є 1000 чоловіка, готових стояти за те, що говорив Ш[евчен]ко, шеф жандарів перейнявся думкою, що в Петербурзі існує потайне політичне українське товариство, і вмів вистежити його. 15 червня він велів жандарським полковникам Станкевичу і Левенталю зробити ревізію у Левицького і у Головка і арештовати їх і папери їх. В паперах Левицького нічого важного не було, і він на опиті в III отд[єленії] сказав, що ніякого потайного товариства в Петербурзі нема. Дубельт запевняв Орлова, що в сій справі нічого політичного нема; але Орлов не йняв тому віри і сам брав Левицького на опит і писав до Дубельта: "Я провадитиму слідство, щоб в такій важній справі не пропустити ні найменшої подробиці і сподіваюся, що пильне слідство може дещо виявити".
Але слідство нічого не виявило і Левицького випустили.
З Головком сталася подія дуже трагічна. Коли Левенталь, прибувши на кватеру до Головка, сказав йому, що, по царському приказу, мусить зробити ревізію і арештовати його, Головко пішов до другого покою одягатися. Тим часом Левенталь розглядував папери. Аж ось "квартальний" (поліціянт) закричав: "Що ви! що ви робите!" Левенталь обернувся і побачив, що Головко з пістоля ціляв у "квартального", котрий швидше "ретировался"; тоді Головко став цілитися в Левенталя, ледві сей встиг "одійти", як Головко вистрілив. Заким Левенталь кликав унтер-офіцера, щоб "роззброїти" Головка, останній замкнув двері і там вистрілив. Коли розломали двері, Головко лежав на підлозі, облитий кров’ю. Коли прийшли лікарі, дак Головко був вже мертвий. Він вистрілив собі в рот 606.
606 По приказу Орлова робили слідство про Головка і довідалися, що Микола Олексійович Головко родився р. 1825 в Волчанському повіті в Харківщині. Скінчивши р. 1845 університет у Харкові, він р. 1846 здав іспит на магістра астрономії і 15 липня р. 1847 боронив дисертацію "О падающих звездах". Перебуваючи в Петербурзі, жив тихо, скромно: часто навідувався до академіка-земляка Остроградського і збирав матеріали задля докторської дисертації. Був він чоловік серйозний, з високою /310/ освітою, орудовав кількома іноземними мовами і багато читав іноземних книжок наукових. До того чоловік промовистий, приязний, гостинний, своєю розмовою він притягав до себе людей, але чоловік нервовий і задуманий. В паперах його знайдено замітки мовою італьянською, з них знати, що він багато думав про смерть. (Киев[ская] ст[арина]. — 1898. — Кн. III. — С. 421 — 425). Нема жодної звістки про те, чи довідався Шевченко про сю драму і яке вражі пня вона зробила на його. Певна річ, що коли він і довідався, дак хіба вже в Новопетровському і не раніш р. 1853 — 54. Ще певніше те, що коли він довідався, дак тужив: чому не знівечив листа Сергія Левицького.
XIII
Одержавши наведений вгорі наказ військового міністра з висловленою там царською волею, Обручов 23 червня дав наказ начальникові 2 батальйона підполковникові Чигирю справити формальне слідство над Шевченком, а на другий день послав наказ до Орського батальйонного командира, щоб тримав Шевченка в арешті і скоро слідчий скаже прислати Шевченка до Оренбурга, дак вирядити його етапом, під строгою вартою, посилаючи вартовими одного унтер і не менш трьох звичайних жовнірів 607.