Такі умови, річ натуральна, зробили на поета добрий вплив. Лист його до Лизогуба 565, писаний саме під час наведеної вгорі переписки Бутакова з Обручовим, написаний доволі спокійно. "Позавчора, — пише він, — вернувся я з того степу киргизького та з моря Аральського до Оренбурга та й заходився оце писати до тебе. Пишу, а ще й сам добре не знаю, чи живий ти на світі, чи здоровий; бо вже оце трохи не півтора року, як ми не переписувалися з тобою ані одним словом, а за таке врем’я багато води у море утекло, може, і у вас кого не стало; бо холера, кажуть, здорово таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мій! не гаючись; то я тоді вже й відпишу до тебе геть про все, як мене носило по тому морю, як я у степу отім безкраїм пропадав. Усе розкажу, нічого не потаю".
564 Истор[ический] в[естник]. — 1886. — Кн. І. — С. 164 — и Киев[ская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — С. 132.
565 Чалий, с. 175.
Спокійним духом віє і від творів його, написаних в Оренбурзі під кінець року 1849. Написав їх тоді Тарас чимало. Знати, що скоро заспокоїлася хоч трохи душа поета, муза його знов заспівала голосом, правда, звичайно журливим, але до тої журби часом примішано і жартовливої іронії і /290/ зовсім нема тонів розпуки, нарікання або лютого озвірен ня. Яким, наприклад, високохристиянським гуманізмом і спокійним ліризмом серця, повного любові, дишуть вірші його:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим!..
Як спокійно-художницьки висловлює поет свою печаль, що "охватить йому душу", коли він, дивлячись на молоду матір з маленькою дитиною, згадає собі образ
Тієї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла;
А ми, — хвала нам і хвала!
Дарма що Бог, що ми не стоїм
І волосочка одного,
Таки повісили його...566
Одно слово! Оренбурзькі Шевченкові твори, коли їх прирівняємо до творів, писаних під час експедиції, стають нам певним дзеркалом тієї доброї переміни в настрої Тарасової душі, скоро вона вернулася з товариства казарменного, з "смердячої хати" до товариства людей освічених, що живуть в людському житлі!
Думками він, звичайно, і тепер раз у раз на Україні; і раз у раз болить його національне серце за зрабований край, за зневолений народ. Він співає, що
...Кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славна Україна.
Перед ним живцем встають картини крепацтва. Він відає, що
Скрізь по славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві. Гинуть, гинуть
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Останні продають штани... 567
566 Кобзар. — (1876). — Т. II. — С. 134.
567 Ibidem . — [С] 128. /291/
Одначе ж, кажу я, про такі картини він говорить без розпуки, без озвірення.
Оселившись у Герна, маючи можливість не носити хоч у хаті солдатського убрання, і з душею, хоч на крихту ути хомиреною, Тарас з своїми товаришами шпарко взявся доводити до краю потрібні задля Бутакова малюнки, карти й таке інше, чого вимагав військовий міністр.
Тим часом вже ж ніхто, як не Герн до Бутакова, де і як тільки можна було, говорили на користь Шевченкові про його-художницький талант, про його лиху недолю і про тяж ку заборону йому малювати і говорили так, щоб те доходило поза ними до ушей Обручова. Останній перейнявся тими розмовами і бажанням полегшити долю Шевченка. Пригадали собі, що майже два роки назад шеф жандармів питався, як поводиться Шевченко і чи можна скинути з його заборону малювати? Пригадали, що з Оренбурга дано гр[афу] Орлову відповідь, корисну задля Шевченка, ще 30 березіля р. 1848, але з того часу не приходило з Петербурга жодної звістки. Пригадавши се все, Обручов 20 листопада р. 1849 написав до Орлова, просячи у його відповіді, що сталося з тією перепискою? 568
568 Киев[ская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — С. 133.
569 Чалий, с. 74.
570 Ист[орический] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — С. 164.
Небавом Бутаков подав Обручову опис Аральського моря, своє справоздання за експедицію і роботи Шевченка, Вернера і Залеського і додав до того: 1) зроблені Шевченком малюнки гідрографічні з берегів Аральського моря; 2) геологічне описання тих берегів, зроблене Вернером; 3) сім скриньок і в них 150 зразків геологічних і 4) дві скриньки з 75 примірниками рослин.
Обручов був вельми з того задоволений. Д. Чалий оповідає , що Бутаков прохав Обручова вдатися до Петербурга, щоб Шевченка зробили унтер-офіцером в нагороду за його працю в експедиції. Обручов би то й згодився і вдався, але з Петербурга йому відмовили, та ще й докоряли, що він наперекір царської волі дозволив Шевченкові малювати. Д. Чалий, на жаль, не подав нам основи задля такої звістки і про неї нігде більш не доводилось мені читати. Авжеж, коли б се була певна річ, дак би про неї були звістки в оренбурзькому архіві, і вже ж д. Гаршин і Васильєв в своїх статтях не промовчали б сього важного факту; тим паче що Гаршин 570 згадує про сю звістку, беручи її тільки з книжки /292/ д. Чалого. На мою ж думку, Обручов з таким поданням не вдався до Петербурга, та й не треба було йому вдаватися. Цар Микола повернув Шевченка в солдати, як се добре було відомо Обручову, "з правом на вислугу". В кон фірмації се право нічим не було обмежено; не було сказано, що на те, аби зреалізовати се право, треба ще окремого царського дозволу. Обручов, яко самостійний начальник корпусу, мав повне право, аби тільки бажав того, сам зробити Шевченка унтер-офіцером; а скоро не зробив, значить, не хотів; і не хотів от через що: про нагороду Шевченка Обручову ніяково було вдаватися окремо за його одного, а вже хіба б вдаючись про нагороду усіх жовнірів, які були в експедиції. Так Обручов і зробив і про нагороду вдався 30 квітня р. 1850; але, як побачимо небавом, тоді вже Шевченко був в арешті, і вже годі було й гадати про ласку до його Обручова.
По звісткам Косарєва, кожен жовнір, що був в експедиції Бутакова, значить, і Шевченко, дістав по царському наказу нагороду п’ять рублів; але ся нагорода прийшла вже тоді, коли Шевченко був на другому засланні, в Новопетровському форті 571.
Але маємо певні доводи на те, що до доносу Ісаєва — про що зараз буде бесіда — Обручов не був від того, щоб полегшити Шевченкові долю іншим яким робом. На його в сьому разі впливали не тільки Бутаков, Герн і жінка його, але і ображене трохи самолюбство бюрократа.